На Кожум’яках – Iван Нечуй-Левицький

Класик української літератури Іван Нечуй–Левицький – це письменник новатор, який виводить прозу з жанрової одноманітності. У його творах знайшло художнє відображення життя майже всіх верств тогочасної України, тривоги і радощі людей протягом великої історичної епохи. Його герої є не безликою масою, а яскравими особистостями, зі своїми самобутніми характерами, звичками, егоїзмом і щирістю, радощами і горем…

«За двома́ зайця́ми» — художній комедійний фільм за мотивами комедійної п'єси Михайла Старицького. Твір Івана Нечуй-Левицького «На Кожум’яках» послужив основою для п’єси Старицького.

Iван Нечуй-Левицький

На кожум'яках

Мiщанська комедiя на 5 дiй

ДIЙОВI ОСОБИ

С и д i р С в и р и д о в и ч Р я б к о, київський мiщанин, має крамницю на Подолi.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а, його жiнка.

Є в ф р о с и н а, їх дочка.

Г о р п и н а К о р н i ї в н а С к а в ч и х а, сестра Євдокiї Корнiївни, перекупка, вдова; перепродує яблука.

О л е н к а, її дочка.

С в и р и д I в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й, цилюрник

Н а с т я

О л ь г а Євфросининi приятельки, панни.

В а р в а р а

Х и м к а, Рябкова наймичка.

П е д о р я, Горпинина поденщиця.

М а р т а, Б у б л е й н и ц я.

О р и н а, Б а ш м а ч н и ц я

М е р о н i я печорськi мiщанки, були послушницями.

М а г д а л и н а

1-й м и т р о п о л и ч и й б а с.

2-й м и т р о п о л и ч и й б а с.

Б е р к о й В о л ь к о, жиди, процентщики.

М i щ а н к и, ш а ф е р и, м i щ а н и т а к а т е р и н щ и к.

Дiя дiється у Києвi, на Кожум'яках.

Г о с т р о х в о с т и й та Є в ф р о с и н а трохи закидають по-руськiй.

ДIЯ ПЕРША

Свiтлиця Сидора Свиридовича Рябка з мiщанською обставою. Однi дверi – в кiмнату, другi – в пекарню. Дiя дiється в недiлю по обiдi.

ВИХIД 1

Є в д о к i я К о р н i ї в н а сама.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (сидить коло стола i позiхає). Сидоре Свиридовичу! Сидоре Свиридовичу! Чи ти оце й досi спиш? Вставай вже, бо швидко до церкви задзвонять на вечерню. Ходи сюди та посидь коло мене. Нудьга мене бере, Сидоре Свиридовичу! Чи ти чуєш?

С и д i р С в и р и д о в и ч (обзивається з кiмнати). Чи то ти мене кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тiльки трохи прочумаюсь та потягнуся разiв зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кiмнати i сiдає коло жiнки.)

ВИХIД 2

Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Авжеж скучила.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Бо давно пак бачились: як у горосi та й досi…

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я тут сидiла, сидiла, вже все передумала, вже й богу молилась.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Скучила, старенька, за мною, як голубка за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вiк, як тi голуб'ята в парцi. Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Добрий сум! Пiшов собi в кiмнату та й хропе, аж кiмната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова промовити.

С и д i р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаєш, Явдоню, як я присватувався до тебе! Як тодi вертiвся коло тебе.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Ще б пак не пам'ятала! На всi Кожум'яки не було тодi такого вертуна, як ти.

С и д i р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаєш, як я тупцяв кругом тебе! Я до неї i звiдтiль, i звiдсiль, а вона тiльки було спiдню губу копилить.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що копилила, то копилила, бо знала навiщо. А правда, я тодi таки добре виварила тобi воду, аж чуб був мокрий.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой ви, жiночки ви капоснi! До смертi згадуєте, як водили нас. Але таки довуркотався. Гулю, гулю, моя старесенька!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Коли б ти тiльки не був трохи вередливий… я б з тобою зовсiм щасливо дожила вiку.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Якби пак я взяв за тобою те придане, що обiцяв твiй покiйний батько, то, може б, i не був такий вередливий.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. I годi вже тобi згадувати.

С и д i р С в и р и д о в и ч. А якби, стара, оце було твоє придане, то наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчикiв собi на придане. А нашiй Євфросинi треба багато грошей: вони в нас не простi, вченi – не дурно ж вчились аж три мiсяцi в пансiонi.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Авжеж! Що вже викохали доню, то викохали на всi Кожум'яки. Та вже, сказати правду, час би їй i замiж iти.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж час. Але що ж то за доню ми викохали! На всi Кожум'яки!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. I на всю Глибочицю. Що сказати правду, коли нiкого нема в хатi, то наша Євфросина така гарна, як я колись була: в неї якраз такi карi очi, такi чорнi брови, як у мене. В неї ввесь хист мiй!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: