В с i. Нехай уже її господь покарає, коли вона така.
Г о р п и н а. Нехай її курка вбрикне. Вона менi не небога, а я їй не тiтка однинi й довiку. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
В с i. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
Г о р п и н а. Оце згадала таке смутне та й засмутилася!
Б у б л е й н и ц я. I треба було згадувати в такий день! Коли б у мене така небога, то я б на неї пху! Та й годi.
Г о р п и н а. То й я на неї пху!
В с i. Пху-пху-пху на неї, сатану, та й будьмо знов веселi! Цур їй, пек їй, коли вона одцуралась од роду.
Б у б л е й н и ц я. Є i в мене, признатись, така родичка, та… не хочеться тiльки розказувати, та ще й при людях. А!.. аж язик свербить…
В с i. Та кажи, кажи! Нащо жалувати таких псяюх.
Б у б л е й н и ц я. Та розказала б, та, як-то кажуть, стiни слухають.
Г о с т р о х в о с т и й. Педоре! Вiзьми кочергу та повигонь стiни з хати.
Б а ш м а ч н и ц я. Я вже знаю, про кого мова мовиться. Це в наше вiкно камiнь ударив.
Б у б л е й н и ц я. Не знаю, може, в ваше. На злодiєвi шапка горить. Що ж робити, коли ваш рiд такий удався, бо то з вашого кодла.
Б а ш м а ч н и ц я. З нашого кодла? А яке ж наше кодло? (Схвачується з мiсця.)
Б у б л е й н и ц я. Та таке ж…
Б а ш м а ч н и ц я. Та яке ж? Кажи!
Б у б л е й н и ц я. Не чiпляйся, Орино, бо й скажу. Так i крикну на всю хату. (Встає з мiсця.)
Б а ш м а ч н и ц я. Про мене, крикни не то що на всю хату, i на всю улицю, бо я тебе не боюсь, бо я тебе не злякаюсь.
Б у б л е й н и ц я. Ба злякаєшся, як скажу, бо вже твiй рiд отут менi сидить у печiнках. То ваше кодло! Такi ви всi., не тiльки ваша Степанидка.
Б а ш м а ч н и ц я. То ми В с i. такi? То й я така?
Б у б л е й н и ц я. Та й ти така. I твоя мати була така!
Б а ш м а ч н и ц я. Та й моя мати була така? Яка ж була моя мати?
Б у б л е й н и ц я. Хiба ж не знаємо, яка була твоя мати? Та твою ж матiр били жиди на улицi патинками по мордi. Твоя мати в острозi сидiла.
Б а ш м а ч н и ц я (кидається до бублейницi), Мою матiр жиди били патинками? Моя мати в острозi сидiла? Хто бачив? Хто докаже?
Б у б л е й н и ц я. Я докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба не докажеш!
Б у б л е й н и ц я. Ба докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба брешеш, не докажеш.
Б у б л е й н и ц я. (наближається). Ба не брешу, бо докажу! Бреши сама з собаками.
Б а ш м а ч н и ц я. Ой, люди добрi! Хто чув, хто бачив, щоб моя мати сидiла в острозi? (Пiдходить до кожної мiщанки й питає.) Ти бачила, як сидiла моя мати в острозi?
М i щ а н к а. Нi.
Б а ш м а ч н и ц я. (до другої мiщанки). А ти докажеш?
М i щ а н к а. Нi!
Б а ш м а ч н и ц я. (до третьої). А ти докажеш?
М i щ а н к а. Нi, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (до Горпини). А ви докажете?
Г о р п и н а. Нi, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (питає усiх i обертається до бублейницi з кулаками). Що ж ти менi кажеш, що моя мати сидiла в острозi, коли нiхто не докаже? Що ж ти, сяка-така, обговорюєш мою матiр i всю нашу рiдню?
Б у б л е й н и ц я. Присягаюсь i божусь, падаю на колiна до братської богородицi (падає на колiна), що твоя мати сидiла в острозi, що твою матiр били жиди патинками по мордi.
Б а ш м а ч н и ц я. Падаю на колiна (стає на колiна), присягаюсь i божусь, що ти брешеш, що ти набрехала на мою матiр. Брешеш, брешеш, брешеш, сибiрна!
Тим часом Г о с т р о х в о с т и й виходить з хати i приводить к а т е р и н щ и к а.
Катеринка грає й перебиває лайку.
В с i. Де це музики взялися? Хто це найняв?
Г о с т р о х в о с т и й. Це я, це я найняв, щоб Горпинi Корнiївнi веселiшi були iменини. Як маємо лаятись, давайте лучче гуляти!
В с i. (схвачуються). Давайте лучче гуляти або танцювати!
Г о р п и н а. Авжеж танцювати веселiше, нiж лаятись. Розступiться, куми мої милi! Горпина Корнiївна гуляє.
В с i розступаються на обидва боки.
Б у б л е й н и ц я й Б а ш м а ч н и ц я розходяться на обидва боки й показують одна другiй кулаки.
Г о р п и н а (розставивши руки). Дайте мiсце, кумки мої, голубки мої! Горпина Скавичиха гуляє! (Починає танцювати з башмачницею.)
М а г д а л и н а (пiдiймає руки вгору). Ой, що ж то скаже завтра отець Пахомiй!
М е р о п i я (з другого боку, спереду сцени). Ой, що ж то завтра скаже отець Модестiй!
В танець виступають декотрi м i щ а н к и.
Г о с т р о х в о с т и й. в однiй сорочцi садить гопака.
Завiса падає.
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
Свiтлиця Рябкова.
С и д i р С в и р и д о в и ч сидить коло стола й позiхає, хрестячи за кожним разом рота.
Вечiр.
ВИХIД 1
С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а.
С и д i р С в и р и д о в и ч (позiхає й хрестить рота). Ой господи, помилуй мене, грiшного раба свого! (Знов позiхає й хрестить рота.) Пху, чого це я так позiхаю?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (позiхає й хрестить рота). Оце! Ти позiхаєш, а я за тобою!
С и д i р С в и р и д о в и ч (позiхає й хрестить рота). Пху на тебе, сатано! Позiхнув так, що трохи не роздерся.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (позiхає й хрестить рота). Пху! Не позiхай-бо, бо й я рот собi роздеру.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце, не позiхай та не позiхай, бо й вона позiхає!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. То затуляв би рота, а то так негарно дивитись… що й…
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ати думаєш, що менi гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. От i вершу… З которого це часу стала верша з мого рота?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та хiба ж вже й не час! Що то тi жiнки за мудрий народ! До смертi збирала б губи на оборочку.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Пху! Пху! Аж треба одплюнутись, таке верзеш. Чи не вередуєш ти оце знов?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Нечиста його мати знає, може, й вередую. Здається, хочеться чи чаю, чи горiлки.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Про мене, пий чай, тiльки не пий горiлки, бо Євфросинка буде сердитись, як побачить.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не пити менi хочеться; здається – їсти, та не знаю, чи солодкого, чи кислого; чи хвигiв, чи солоних огiркiв? Як тобi здається?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. А як же менi про те знати? Хiба в мене твiй рот?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Що б ти тепер їла, чи солодке, чи кисле? Чи хвиги, чи солонi огiрки?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я б їла хвиги.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чортзна-чого їй хочеться. Хвигiв схотiлось, наче малiй дитинi.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Чи то ж менi? Та то ж тобi!
ВИХIД 2
Т i с а м i й б а ш м а ч н и ц я.
Б а ш м а ч н и ц я (вбiгає з кошиком). Добривечiр вам, Сидоре Свиридовичу, i вам, Євдокiє Корнiївно! Як же вам можна не бути на iменинах у Горпини Корнiївни!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Як же пiти, коли Євфросина шапку сховала! Якби пак увечерi, то можна б i без шапки, а то вдень.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Схаменись, старий! Що ти верзеш? Не пiшли, бо чогось послабли усi.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге! Чогось справдi у нас роти послабли: й самi не розберуть, чого хотять. (Позiхає.) Ой, це неспроста щось.
Б а ш м а ч н и ц я. Мабуть, наслано. Було й менi таке торiк пiсля iменин Горпини Корнiївни. Цiлий день так позiхала, що мусила кликати шептуху.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Сiдайте ж та розкажiть, як там було в сестри? Що їли, що пили, хто був, хто що робив?
Б а ш м а ч н и ц я. Були на обiдi пироги, була локшина з гускою, печена курка, печене порося, шулики, ще й катеринка на закуску. Так нагулялись, так натанцювались! Але не сяду, бо забiгла до вас по дорозi. Там був i Гострохвостий: таки добре витрусив кишенi на горiлку та на музики. Чи ви знаєте, що Оленка вже засватана за Гострохвостого?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Чи вже ж? За Гострохвостого?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Брехня!
Б а ш м а ч н и ц я. Вибачайте-бо, Сидоре Свиридовичу: хто бреше, тому легше. Пропили ми навiки Оленку! Гострохвостий найняв катеринку та аж сiртука й жилетку скинув, так вибивав тропака. Ой боже мiй, як колiна й литки болять, наче хто ломакою побив! Прощайте, серце! (Цiлується з хазяйкою.) Та нiкому, та нiкому, нiкому не кажiть, бо такий приказ. Я оце тiльки вам i кажу. (Виходить i на порозi збiгається з бублейницею.) Ой лишенько! Оце трохи з нiг не звалила! (Виходить.) вихiд 3
Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i б у б л е й н и ц я.