На Кожум’яках – Iван Нечуй-Левицький

Пiсню на горi ледве чуть.

Хлопче молодче, який ти ледащо,

Задумав женитись, сам не знаєш нащо;

Будеш гiрко плакать, долю проклинати,

I кулаками сльози утирати!

Пiсня замирає.

Г о р п и н а. От таки й Г о р п и н а Скавичиха дiждалась, що її дочцi Оленцi такi паничi носять вiдра з водою!

Завiса падає.

ДIЯ ТРЕТЯ

Просторна Горпинина хата. Збоку – дверi в пекарню. Коло груби завiшенi пiчурки; в однiй пiчурцi-здорова макiтра з пирогами, в другiй пiчурцi – пляшки з настойками. День.

ВИХIД 1

Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й. (входить). Нема нiкого. Що це за диво! Де се вони подiвались? А казала вчора Скавичиха, що в неї буде пир на ввесь мир… Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачнi пироги. (Ходить по хатi й нюхає.) Їй же богу, десь пироги пахнуть, та ще й недалечке. (Нюхає кругом стiн.) От уже надiлив мене бог своїми дарами: окрiм розуму доброго, маю до того доброго носа. Ой, пироги пахнуть, та не знаю де! (Знаходить пiчурку, одслоняє заслонку.) Ось де вони! Повнiсiнька макiтра! Що бог дасть, а вже попробую: не видержу! (Хапає два пироги в обидвi руки i їсть, 3 пекарнi чуть голос Педорi.)

ВИХIД 2

Г о с т р о х в о с т и й i П е д о р я.

П е д о р я (з пекарнi). А хто там? А кота! А тпрус, псявiро! Простягає пироги. (Вбiгає i розставляє руки.)

Г о с т р о х в о с т и й. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобi пирiжка! А то прискаєш, аж губи бренькають, неначе струни.

П е д о р я. Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?

Г о с т р о х в о с т и й. (запихаючись пирогами). Потривай, бо пельку заткнув начинкою… А як тебе звуть?

П е д о р я. Кого вам треба! Хто ви такий?

Г о с т р о х в о с т и й. А як тебе звуть?

П е д о р я. Як крупи деруть. (Видирає з рук пирога.) Оце лишенько! Було шiстдесят пирогiв. Сама хазяйка полiчила. Скажуть, що я поїла… (Кричить у вiкно.) Тiтко Горпино, тiтко! Було шiстдесят пирогiв, а теперечки тiльки п'ятдесят вiсiм. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й узяло два пироги. (Гострохвостий. бере знов два пироги. Педоря кидається до його, однiмає макiтру.) Оце якась московська пеня вшелепалась у хату! Геть же! Не берiть, бо пироги лiченi! Тiтко Горпино! Вже тiльки п'ятдесят шiсть…

Г о с т р о х в о с т и й. Та цить! Як-бо тебе звуть? (Моргає й женихається.)

П е д о р я. Та Педоря! Одчепiться од мене та не зачiпайте вирогiв.

Г о с т р о х в о с т и й. Негарно тебе звуть, а молодиця з тебе непогана! А признайся, чи багато тiтка Горпина понапiкала та понаварювала?

П е д о р я. А вам нащо?

Г о с т р о х в о с т и й. На те, що треба. Чи й запiканка й варенуха є? Га? Чи не ковтнути трохи, га?

П е д о р я. Оце вже й бiс його видав так робити. Щось улiзло в хату, поїло пироги, ще й горiлку вип'є, а на моїй шиї все те окошиться. Тiтко Горпино! Та йдiть-бо сюди!

Г о с т р о х в о с т и й. (п'є горiлку нахильцi з пляшки). Та потривай! Не кричи! Я сам признаюсь. Я свiй чоловiк в сiм домi.

П е д о р я. Та й своїм не припадає горшки дерти. Полiз по горшках, наче котяка. (Виходить.) вихiд 3

Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

Г о р п и н а (входить). Хто тут улiз у хату? Чого це Педоря репетує? Чи це ви, Свириде Iвановичу?

Г о с т р о х в о с т и й. Це я, мамо! Добридень вам в вашiй господi. Поздоровляю вас з сьогоднiшнiм днем, з святими вашими iменинами та й з пирогами. (Кидається до Горпини й цiлується з нею.) Дай вам господи щастя й здоров'я, й чого ви тiльки просите в бога!

Г о р п и н а. Та годi, годi! Як була я молодиця, цiлували мене в лиця, а тепер… Але ж гарний оцей вражий панич! Як мед з маком! А я вже вас i не сподiвалась; думала, що випустила вас з рук, так i навiки втеряла.

Г о с т р о х в о с т и й. Погано робили, коли так думали. А я покинув своє дiло, а до вас таки приблудився, ще й пирогiв ваших покуштував. Тут ваша Педоря незгiрше вас, трохи менi не провалила ганчiркою голови!

Г о р п и н а. О, Педоря зубата! Сiдайте ж, будьте ласкавi, коли ви зайшли до мене та ще й з доброю думкою, та побалакаємо любенько.

Г о с т р о х в о с т и й. А от я й прийшов. А ви ж менi вчора не вiрили, як я божився, як я присягався! Ви думали, що я похожий на других наших паничiв. Нi, Горпино Корнiївно! Свирид Йванович не з такiвських. Не на те мене розуму багато в головi, щоб дурити дiвчат.

Г о р п и н а. То було вчора, а це сьогодня. Коли так, то вибачайте менi, старiй бабi. Я, бачте, чула, як ви увивались коло моєї небоги Євфросини, та вже собi iнакше мiркувала…

Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнiївно! Хiба ж я слiпий? Хiба ж менi баньки бiльма заслiпили? Хiба ж я не бачу, що таке Євфросина, а що таке Оленка? Гай, гай, милий боже! Вже б говорив хтось другий, а не ви, Горпино Корнiївно!

Г о р п и н а. Коли ви вже прийшли до мене з чесним словом, то й менi нiчого таїтись перед вами. Якби я була паничем, я б обминала Євфросину десятою улицею. Дарма, що вона менi доводиться небога. Тiльки я в хату до їх, вона вже задере до стелi носа та й нюхає сволоки (передразнює), взявшись у боки:

"Тiтко! Од вас гнилицями тхне". Куди ж пак, який делiкатний носичок причепив господь до пики!

Г о с т р о х в о с т и й. О, що носичок, то носичок! Певно, не такий, як у Оленки.

Г о р п и н а. Такi носички, як у Євфросини, тiльки коло байдакiв. Мабуть, у тих паничiв баньки на потилицi, що не бачать її носичка. Якби я оцими своїми руками взяла Євфросину, я б їй утерла того носа! Я б її приборкала.

Г о с т р о х в о с т и й. Вiрю вам, вiрю, Горпино Корнiївно! (Тихо.)

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: