Є в ф р о с и н а схоплюється й ходить по хатi.
Г о с т р о х в о с т и й встає, падає на канапу й затуляє очi руками.
Є в ф р о с и н а. Химко! Химко! Йди сюди та накури в хатi пахощами, бо так i тхне на всю хату гнилими кислицями, неначе тiтка Горпина тiльки що вийшла з хати. Пхе! Пхе!
Г о с т р о х в о с т и й. (встає й ходить слiдком за Євфросиною). Вам щось наговорили на мене, просто таки набрехали на мене. Правда, Євфросино Сидоровно? Клянуся вам, божуся; не вiрте тому: все те брехня.
Є в ф р о с и н а. Рада б не вiрити, та треба вiрити.
Г о с т р о х в о с т и й. Ви заговорили до мене! Який я щасливий, що почув ваш срiбний голосочок, Євфросино Сидоровно! За одно ласкаве слово дякую вам. (Кланяється.)
Є в ф р о с и н а. Не дякуйте, бо нема за вiщо. Менi не дуже потрiбно вашої дяки. Обiйдемось.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой Євфросино Сидоровно! Я б оддав половину свого вiку, щоб тiльки знати, за що ви караєте мене так тяжко! (Сiдає на стiльцi й затуляє очi долонями.)
Є в ф р о с и н а. Отак. Виплачтесь на похмiлля. В Оленки пили, а до мене прийшли похмелятись.
Г о с т р о х в о с т и й. Хто вам набрехав, що я пив у Горпини Корнiївни?
Є в ф р о с и н а. Менi нiхто не брехав, ми з такiвських, що все знаємо. Пхе! Як од вас тхне на всю хату; зовсiм так, як од моєї тiтки Горпини. (Одмахується хусточкою.) Химко! Химко! Давай сюди курева.
ВИХIД 11
Т i с а м i й Х и м к а.
Х и м к а (дме в покришку). Оце схотiлося вам того курева! Кахи! Кахи! Таке добре, аж у горлi душить! (Тихо.) Це все примхи! Хочеться їй цього курева, неначе велика панi! (Голосно.)Чи годi, чи ще?
Є в ф р о с и н а. Кури ще, поки не викуриш злого духа.
Х и м к а. Та вже так накадила, що всi чорти повтiкали б з хати, якби тiльки були, не проти ночi згадуючи.
Є в ф р о с и н а. Коли не всiх викурила, то викуриш, може, хоч одного. Пхе! Пхе! Насилу перемогло тiтчин дух.
Х и м к а виходить.
ВИХIД 12
Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Є в ф р о с и н а. Чи добре ж вам там гулялось, Свириде Йвановичу? Мабуть, було що їсти, пити й по колiнця в вiвсi бродити.
Г о с т р о х в о с т и й. Ат, мусив зайти, коли стара затягла. Посидiв трохи, побалакав… Та хiба ж ви не знаєте, яке там балакання. Мiщанки попились, почали спiвати, потiм почали плакати, потiм почали лаятись. Насилу-силу втiк та оце прийшов до вас, щоб одвести трохи душу.
Є в ф р о с и н а. Сюди б то принесли свою душу… А може, ви покинули свою душу в тiтки?
Г о с т р о х в о с т и й. Ви жартуєте, Євфросино Сидоровно. Їй-богу, жартуєте. Я своєї душi не покину будлi-де. Хiба покинув би її там, де буде ваша душа, Євфросино Сидоровно, там – i бiльше нiгде.
Є в ф р о с и н а. Чи гарно прибралася Оленка на той бал? Мабуть, надiла шовкову сукню, убралася в золото та в срiбло, натягла кринолiн отакелецький (показує), розпустила коафюру на головi, як гору. Ото шкода, що менi не довелось подивитись на Оленчин убiр.
Г о с т р о х в о с т и й. Що це ви, Євфросино Сидоровно! Хiба ж ви не знаєте Оленки! Їй-богу, жартуєте! Хе-хе-хе!
Є в ф р о с и н а (з злiстю). Але правда, що вона гарна? Яке в неї бiле личко, неначе хто обсипав борошном. Якi в неї блискучi великi очi. А брови! Чи правда моя, Свириде Йвановичу?
Г о с т р о х в о с т и й (важко зiтхає. Тихо). Ой правда, правда! Де вже не правда! Ой очi, очi! А щiчки! (Голосно.) Як ви гостро жартуєте, Євфросино Сидоровно. Але Оленка зовсiм не така, як ви малюєте; то ваш язик такий гарний, що з-пiд нього виходить якось все гарно. Ой Євфросино Сидоровно! (Встає й наближається до неї.) Як послухаю вашої розмови, то аж поздоровшаю.
Є в ф р о с и н а. Одначе слухали цiлий день, аж сiртук i жилетку скинули з себе… Химко! Курева! Аж катеринку на радощах мусили найняти, аж пiввiдра сивухи мусили купити. Химко! Курева! Ха-ха-ха!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Чи не бiсовi п'янi мiщанки! Певно, вже котрась забiгала сюди i все дочиста розбрехала. (Голосно.) Цьому всьому неправда! Вам хтось набрехав, щоб нас посварити, щоб нас розвести. Я вам докажу, що я тут нi в чому не винен…
Є в ф р о с и н а. Куди ж пак! Докажу, що нi в чому не винен! Ха-ха-ха! Химко! Давай курева!
Г о с т р о х в о с т и й. Не вiрте!
Є в ф р о с и н а. Вiрю!
Г о с т р о х в о с т и й. Ба не вiрте!
Є в ф р о с и н а. Ба вiрю! Бо як ви були в нас, то говорили до мене облесливими словами, а очима поглядали скоса на Оленку. Я все постерегла. Я постерегла, що нема правди на вашому язицi. (Бiгає по хатi.)
Г о с т р о х в о с т и й. (слiдком за нею). Ба не постерегли, бо я на Оленку не дивився скоса. Я на вас дивився й хочу дивитись, i бiльш нi на кого.
Є в ф р о с и н а. Я серджусь на вас! Я палаю огнем! Ой гаряче менi, ой душно менi! Води! Води!
Г о с т р о х в о с т и й. Боже мiй! Бодай покорчило язики тим проклятим брехухам, що набрехали на мене та розтривожили вас. (Бере пляшку з водою, наливає води.),
Є в ф р о с и н а. Не дам над собою кепкувати. Ви думаєте, що менi треба вас, що в мене в паничах недостача? Та я вийду на ганок та тiльки свисну, то назбiгається їх повнiсiнький двiр. Євфросина Сидоровна не на те вчилась в пансiйонi, щоб дати водити себе за нiс. Ой душно менi! Ой горю, ой палаю! (Бiгає по хатi.)
Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч вбiгають в хату.
ВИХIД 13
Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й,
Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Євфросино! Що це з тобою? Чого тобi душно?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Що тут за галас? Хто тут наробив галасу?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що тут таке дiється, що аж до крику доходить? Що з тобою, Євфросино? Чого це ти така червона? Чого це ти так страшно розгорiлася?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Така червона, як жар. Борони боже чого! Що це з вами, Євфросино Сидоровно?
Є в ф р о с и н а. Чого вам треба? Що вам до того, чого я розчервонiлась? Дайте менi покiй!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де вже, дайте покiй. Люди молодi. Борони боже чого: до напастi недалеко.
Є в ф р о с и н а. Ви, тату, йшли б босi в кiмнату спочивати; нащо вам знати, чого я розгорiлась? Ви нас не розумiєте, то й не питайте.
С и д i р С в и р и д о в и ч. То й не питатиму, а то швидко старий стану.
Є в ф р о с и н а. Йшли б, мамо, в пекарню!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ходiм, стара! Це, бач, у них не по-нашому: не так, як колись у нас було; пам'ятаєш? Це в них по-модному, по-теперiшньому. (Позiхає.) От як свiт мiняється, та й мода мiняється. (Виходить до кiмнати. Є в д о к i я К о р н i ї в н а виходить в пекарню.)
ВИХIД 14
Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Заспокойтесь, Євфросино Сидоровно! Прошу вас, благаю, заспокойтесь! (Тихо.) Оце бiда! Ще як розсердиться та прожене мене з хати, то прощавайте мої надiї на Рябкове срiбло-золото! Ох! А тут Волько та Берко пристають з векселями за довги. (Голосно). Сядьте та поговоримо тихенько та любенько.
Є в ф р о с и н а. Про мене… говорiть що хочете, бо я втомилась. (Сiдає на канапi.)
Г о с т р о х в о с т и й. Чи вже ж ви, Євфросино Сидоровно, думаєте, що я й справдi люблю Оленку? Чи можна ж менi, Свиридовi Йвановичу, любити мiщаночку, що з кошиком ганяє по городу та кричить: "Сюди яблучок, сюди солодких". Пхе! Цього нiколи, нiколи не може бути.
Є в ф р о с и н а. Менi здається, що не може.
Г о с т р о х в о с т и й. А чи правда ж тому, щоб я таку дiвчину взяв собi за жiнку? Чи такої менi треба жiнки! Я знаюсь з неабиякими людьми. В мене бувають вченi люди, в мене бувають усi митрополичi баси.
Є в ф р о с и н а. I справдi!
Г о с т р о х в о с т и й. Побий мене хрест святий, коли брешу; до мене ходить в гостi сам Тарас, семiнарський солiст. Часом до пiвночi гуляємо та спiваємо. Ну, скажiть же, чи можна ж менi мати таку жiнку, як Оленка? Чи вона ж дотепна поговорити з ученими людьми, прийняти їх? Менi треба такої жiнки, як ви, Євфросино Сидоровно!
З дверей кiмнати виглядає голова Рябкова, з дверей пекарнi висовується голова Євдокiї Корнiївни, а з-за неї виглядає Химка, сп'явшись навшпиньки.
Рябко, вглядiвши жiнчину й Химчину голови, мотає головою й киває рукою, щоб вони поховались. Жiнка свариться на його.