На Кожум’яках – Iван Нечуй-Левицький

О л е н к а. Втечу од матерi, а таки буду виходити до вас. Вже менi так осточортiло бiгати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що менi й свiт немилий. Люди гуляють в недiлю, в празник, а менi нема нi празника, нi недiлi.

Г о с т р о х в о с т и й. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання поговоримо про що веселiше. Оленко! Серце моє! Як я вас люблю! Дайте надивитись на вашi брiвки, на ваше личко…

О л е н к а. Як гляну я на вашi очi, забуваю все своє горе! Я неначе знов народилась на свiт божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива! Як менi легко на душi! Я неначе вперше на вiку одпочила од роботи. (Схиляється на плече Гострохвостому,)

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо сам до себе). Яка тепла в неї душа! Що то якби до сiєї душi, до сього личка та Євфросинине золото, та Євфросинину крамницю з крамом, та Євфросинин розум, та Євфросининi кучерi! Тут моє кохання… та… (голосно.) Красо моя! Серце моє! (Обнiмає Оленку.)

ВИХIД 6

Г о с т р о х в о с т и й, О л е н к а й Г о р п и н а.

Г о р п и н а (входить). Готуй лишень, Оленко, обiд, бо вже куми йдуть справляти день мого святого янгола.

Г о с т р о х в о с т и й. (заглядає в вiкно). Йдуть! Мабуть, сам бог їх несе на повiтрi на крилах. Та й чимала ж череда суне!

Г о р п и н а. Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не цураються мене, простої, мого хлiба й солi.

Г о с т р о х в о с т и й. Я й сам не люблю тих, що цураються хлiба й солi; я так ж люблю таких гордих людей, що їм голови постинав би.

ВИХIД 7

Т i с а м i, г о с т i й П е д о р я.

В хату входять м i щ а н к и; деякi з кошиками, деякi убранi в празникову одежу.

М i щ а н к и. Добридень вам, Горпино Корнiївно! З днем вашого янгола поздоровляємо вас! Дай вам боже, чого ви тiльки забажаєте собi з неба! А вашiй дочцi пошли боже гарного жениха.

О л е н к а й Г о с т р о х в о с т и й осмiхаються.

Г о р п и н а. Сiдайте ж, щоб старости сiдали в мене.

Деякi сiдають.

Г о с т р о х в о с т и й. (до гостей). Ой кумки мої, голубки мої, цокотушки мої! От пирiжки, так пирiжки у Горпини Корнiївни! Недурно вас тут повнiсiнька хата! Знаєте й ви, де раки зимують!

О д н а м i щ а н к а. Та й чи не жартливий же з бiса оцей язикатий панич, та ще й гарний! Не зачiпайте нас, бо як причепимось усi, то мусите нам ставити могорича!

Г о с т р о х в о с т и й. А зачiпайте мене! Я дуже люблю, як молодицi мене зачiпають… але тiльки молодi, чорнобривi, такi, що тiльки моргни, та й… гм…

М i щ а н к и. Хи-хи-хи! Оцей панич наговорить три мiшки гречаної вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий i син вдався.

Г о р п и н а (до гостей, що стоять). Але чого ж оце ви стоїте? Сiдайте ж у мене, будьте ласкавi. Сiдайте, кумо! Сiдайте, свахо! Сiдайте, кумасю! Прошу покiрно, кумко!

Г о с т р о х в о с т и й. Та й кумiв же в вас. Мабуть, ви перехрестили ввесь Київ.

Г о р п и н а (кричить у дверi). Педоре! Педоре! А внось сюди столи! Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторнiше балакати й пити.

Г о с т р о х в о с т и й. От i я поможу. (Бiжить i з Педорею вносять один стiл, потiм другий i ставлять їх серед хати.) Та повертайся, Педоре, так прудко, як я! Насилу волоче ноги!

П е д о р я. За вами похопишся! Не В с i.м такi нiжки мати, якi бог дав пановi.

Г о с т р о х в о с т и й. Але в цiй хатi язики! Зiбрались з усiх Кожум'якiв.

О д н а м i щ а н к а. Ще й з Либедi прибули на помiч, хи-хи-хи!

Г о р п и н а. Чого це ти, Оленко, стоїш, неначе привезена невiстка! Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже мої кумочки та й заскучали.

Г о с т р о х в о с т и й. Ой-ой! (Зiтхає.) Ще й як заскучали без чарочки!

Г о р п и н а. Як я буду йти замiж, то вiзьму вас собi за свата.

Г о с т р о х в о с т и й. Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом води, як ви будете сидiти на посадi.

Г о р п и н а (вдаривши кулак об кулак). Отже ж нiяк не переговориш оцього панича, їй-богу, не переговориш.

Г о с т р о х в о с т и й. То покличте на помiч з десять кумiв, то, може, й переговорите. Педоре! А де ж пироги! Ке сюди пироги! Та чи В с i., бо я й знаю, скiльки їх усiх у макiтрi: п'ятдесят, ще й шiсть.

М i щ а н к и. Ха-ха-ха! їй-богу, знає, скiльки пирогiв у макiтрi!

П е д о р я. Та тут панич лазили, як кiт, по горшках.

Г о р п и н а. Геть собi, йди до печi. Ще й вона! Вип'ємо ж по чарцi за живих й за мертвих! (Наливає й п'є.) Щоб живим жити й не вмирати, а помершим, коли померли… ет… (махає порожньою чаркою).

Г о с т р о х в о с т и й. Бодай не встали…

В с i. Ой, хто видав так говорити! Це з великого розуму та в голову заходите! Оце так!

Г о р п и н а. Глядiть лишень, ви, великорозумнi! Говорiть, та не проговорюйтесь! Мертвi лежать на Щекавицi та нiкому не шкодять, а живi часом дуже й дуже шкодять.

Г о с т р о х в о с т и й. (наливає чарку). Про мене, вип'ємо й за здоров'я мертвих. Пошли, боже, з неба, чого нам треба! Помершим чарка, а нам горiлка! (Випиває.)

Г о р п и н а ходить кругом стола i наливає всiм

Мiщанки випивають i приказують.

О д н а м i щ а н к а. Даруй же, господи, цей празник проводити, будущого року дiждати.

Д р у г а м i щ а н к а. Щоб ми дiждали в доброму здоров'ї пити за куму й на будущий рiк, як тепер п'ємо живенькi та здоровенькi.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: