ВИХIД 9
Т i с а м i й О л е н к а.
О л е н к а (вбiгає в двiр через хвiртку i прожогом кидається до Гострохвостого). Милий мiй! Любий мiй, серце моє! Чи вже ж правда, що ти покинув мене? Чи вже ж ти з iншою йдеш вiнчатись? Я не вiрю!
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Коли не ймеш вiри, то подивись! Оце тобi твiй Свирид Йванович.
О л е н к а (дивиться мовчки на церемонiю i кидається до Гострохвостого.) То ти йдеш вiнчатись з iншою? Скажи ж менi сам, бо я не вiрю рiднiй матерi. Скажи! Еге не скажеш?
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Боже мiй милосердний! Що тут їй казати? Оце попався! (Голосно.) Що ж маю робити, коли так дiло само склалося.
О л е н к а. Чи вже ж я тебе втеряю навiки? Я ж тебе люблю, несамовито люблю, люблю й не соромлюсь говорити перед людьми. Я люблю тебе i вмру за тобою! (Кидається Гострохвостому на шию. Вiн одпихає її.)
Г о р п и н а К о р н i ї в н а (кидається до Оленки). Безстиднице! Нема тобi сорому перед матiр'ю, перед людьми, перед богом! Ти б постидалася праведного сонця, що не зайшло ще й дивиться на тебе.
О л е н к а. Ти мене одпихаєш, Свириде Йвановичу! Я собi смерть заподiю. Дай виплакати всi. свої сльози, бо мене сльози душать, давлять, хапають за груди, йдуть у горло, давлять, як гарячий камiнь. (Хватається за груди й кричить.) Ой, душить мене гаряче залiзо в грудях… Ой!.. Рятуйте!.. ой?.. поможiть… хтось ухопив мене за горло. (Ледве дише.)
Ой, умру… мамо! Серце! Рятуйте, бо вмираю! (Падає на землю.)
Всi паничi кидаються до Оленки, виносять на ганок i садовлять на стiльцi.
Дружки пiддержують її.
Г о р п и н а К о р н i ї в н а (кидається до дочки). Вбили моє дитя, вбили мою Оленку! Бодай ти була маленькою вмерла, нiж мала терпiти таку напасть од своєї рiднi! Серце моє, дитя моє! (Плаче.)
В с i. Ой боже, яке нещастя! Що то з того буде? Що то з того буде?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (плаче). О боже мiй милостивий! Десь покарав нас милосердний господь, вже й не знаю за вiщо! I хто ж його знав, що в вас було сватання, а не жарти! Якби не Сидiр Свиридович, я б зроду не пристала на те сватання. А то Сидiр Свиридович носився з Свиридом Йвановичем, як з писаною торбою, доки доносився до такого лиха… (Втирає сльози.)
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, носився, доки не доносився. Сама цяцькалась с Гострохвостим, не знала, де й посадити, чим приймати, а тепер назад нашi! А хто ж, як не ти, сидiла цiлий вечiр, роззявивши рота, та слухала теревенi Гострохвостого?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я слухала теревенi Гострохвостого, ще й рота роззявляла?.. Цього я вже не знесу, та ще й при людях. Тепер повертай своїм розумом, коли набрався його од Гострохвостого.
Г о с т р о х в о с т и й. Що це за напасть! Говорять про мене при менi, неначебто я десь за Андрiївською горою або за Днiпром.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Годi тобi, Євдокiє Корнiївно, допiкати менi до живого серця! Сама трохи не вiшалась на шию Гострохвостому разом з дочкою, а тепер я ще й винен.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. А це що далi буде! Так розходився, так розходився, що вже й не знаю, що далi буде. Все я винна, а не вiн. Виплутуйся собi i дочку виплутуй, я готова i в хату йти.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре, їй-богу, добре! А як i я пiду в хату за тобою, то що буде?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. А хiба ж я знаю, що буде! Були надворi, а то будемо в хатi, от що буде! Ти в нас хазяїн, ти в нас голова: роби як знаєш.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Я, бач, голова, а ти що ж? Не хвiст же?
Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу! Коли почали дiло, то треба якось кiнчати. Прибiгла одна баба й держить нас усiх отут, неначе привела з собою вiйсько!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не баба прибiгла, а наша сестра! Говорiть, та й мiру знайте. Йти нам не можна, бо та одна баба нас не пускає. Робiть, як самi знаєте.
Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти.
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Ба не пiдеш, бо не пущу!
Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти!
С и д i р С в и р и д о в и ч. А я кажу нi!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Коли ти кажеш нi, то й я кажу нi, бо ти в домi голова.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли ви, Свириде Йвановичу, так погано зробили, так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого зятя.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Еге, i я не хочу мати такого зятя.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Сестра й небога будуть до смертi на нас нарiкати; скажуть, що ми згубили Оленку; вони люди бiднi, вони сироти.
Г о с т р о х в о с т и й. Чи це ви правду говорите, чи вередуєте?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Я зроду не жартував i не вередував.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, це жарти, Сидоре Свиридовичу? Ми ж, здається, вийшли з хати до вiнчання?
С и д i р С в и р и д о в и ч. То й вернемось у хату, так як i вийшли. Коли зачепили Оленку, то йдiть з нею й вiнчатись.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Еге ж, йдiть з нею й вiнчатись.
Г о с т р о х в о с т и й. Я? Вiнчатись з Оленкою? Я, Свирид Йванович, матиму жiнку Оленку?
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Бач, як потрiпує Оленку! Чи так же ти говорив у мене в хатi i на улицi, як я пiймала тебе коло своєї Оленки? А ти ж божився, а ти ж присягався!
Г о с т р о х в о с т и й. Та що тут балакати! Коли Євфросина Сидоровна того хоче, то нiчого й балакати. Ми й обминемо Скавичиху, а церков доволi скрiзь по Києву! Знайдемо церкву!
С и д i р С в и р и д о в и ч. А ми то що ж таке? А моя жiнка що ж таке? За се я готовий розсердитись, готовий накричати повний двiр, готовий i не знаю що зробити!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. I я готова розсердитись, готова накричати повний двiр. Що це таке? Говорив розумно, а це вже говорить таке, що й купи не держиться!
С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Берiть Оленку та йдiть до вiнця, а Євфросини ми не пустимо.
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Щоб я з ним тепер пустила до вiнця Оленку? Борони боже! Про мене, нехай iде в Флоровський монастир.
О л е н к а (прислухається, встає i кидається до Євфросини). Ти вкрала в мене жениха, ти одбила од мене моє щастя своїм золотом, своїми шовковими сукнями! Яка ж ти менi сестра? (Плаче.)
Є в ф р о с и н а. Оленко! Ти з ума зiйшла, опам'ятайся, що ти говориш, та ще й при людях! Я твоя сестра, а не твiй ворог. Ти тепер сама не своя, та й сама не знаєш, що говориш.
О л е н к а (плаче). Боже мiй, боже мiй! Як вiн божився, як присягався! Де ж та правда в свiтi? Як вiн мене любив, як милувався мною!
Дружки беруть Оленку пiд руки, одводять її на ганок i садовлять на стiльцi.
Г о с т р о х в о с т и й. Євфросино Сидоровно! Довго ми будемо слухати оцi бабськi теревенi?
Є в ф р о с и н а. Свириде Йвановичу! Я до сього часу винуватила свою тiтку. Менi все здавалось, що тiтка й Оленка тiльки хотiли одбити од мене вас i пригорнути до себе. Менi здавалось, що тiтка затягувала вас до себе, до своєї дочки.
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. А нехай вiн сказиться! Затягла б оце собi бiду в хату!
Є в ф р о с и н а. Менi здавалося, що тiльки Оленка вас любить, а не ви Оленку; але ви любили Оленку, може, й тепер любите.
О л е н к а (прислухається, встає з стiльця й кричить). Ой, як вiн мене любив! Згадай, як ти милувався моїми очима, як ти цiлував мої брови! (Ридає й падає на стiлець.)
Є в ф р о с и н а. Так он куди тягло вас, Свириде Йвановичу, ваше серце! Так он де були В с i. вашi думки, як ви ходили до мене, як говорили зо мною! (Кидається до Гострохвостого.) Нащо ви зачiпали мене, коли мали iншу на умi? Я цього вам не прощу! (Бiгає по сценi.) Я цього не знесу, не прощу во вiки вiков! Я вам докажу, що я неабияка мiщанка, з которою можна все витворяти. Я вам не перекупка, не яблушниця, котрiй можна в вiчi наплювати. Я наплюю вам в вiчi. Пху-пху-пху! (Плює в вiчi Гострохвостому.) Вон з мого двору, щоб i нога твоя тут не була од сього часу i довiку!
С и д i р С в и р и д о в и ч (приступає до Гострохвостого.) Вон! Вон з мого двору! Щоб i слiд ваш тут не смердiв!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Вон з нашого двору! Вон! Не треба нам такого зятя!
Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Еге, вон, вон з двору! В тюрму його, в москалi! Обголить йому лоба та в арештанти! В Сибiр його, в каторжну роботу!