На Кожум’яках – Iван Нечуй-Левицький

М е р о п i я. Мабуть, за душу покiйного Скавики Горпина справляє поминки.

М а г д а л и н а. Де там поминки! Отой панич посватав сьогодня Оленку.

М е р о п i я. Ой господи! А я думала, що це разом з iменинами й поминки, бо як прийшла в хату, то нiби ладаном запахло.

М а г д а л и н а. Та то, кумо, од вашої одежi пахне ладаном на всю хату; нiкому ж не кажiть.

М е р о п i я (сумно). Про мене там! За всi. голови! Байдуже менi! (Меропiя шепче на вухо сусiдi, сусiда другiй кумi i т. д.)

Г о р п и н а. Що це ми сидимо, пхаємось коло стола, наче овечки! Сядьмо, куми, долi!

Б у б л е й н и ц я. I я затого не всиджу на стiльцi, аж коливаюсь. Педоре! Давай килима! Сядьмо, куми, долi на килимi, щоб було не високо падати, бо Меропiя вже коливається, як жид з богомiллям коло вiкна.

П е д о р я стелить килим долi.

Б у б л е й н и ц я бере стiльчик, ставить серед килима.

Б у б л е й н и ц я. Ви, свята iмениннице, сiдайте посерединi на стiльчику, а ми сядемо долi кругом вас.

Горпину садовлять на стiльчику.

В с i сiдають кругом неї.

Г о с т р о х в о с т и й скидає сюртука й собi сiдає.

Б у б л е й н и ц я. Ви, Горпино Корнiївно, наше сонце, а ми вашi яснi зорi.

Г о с т р о х в о с т и й. Бувають усякi зорi. Яснi зорi, та не всi..

В с i. Ви, iмениннице, наше ясне сонце, а ми вашi зорi.

Г о с т р о х в о с т и й. А мене ж куди приткнете? Нехай я буду хоч мiсяцем.

В с i. Вам на небi нема мiсця.

Г о с т р о х в о с т и й. Ой не вгадали! Не вам те знати!

Г о р п и н а (з чаркою в руцi). Куми мої, любi мої! Заспiвайте менi, прославте мене, свою куму, Горпину Скавичиху. Нехай я трохи заплачу.

В с i (спiвають).

I лiд трiщить, i комар пищить,

А то кум до куми порося тащить.

Кумцю, голубцю! Звари менi порося,

Звари менi порося, щоб i юшка була!

I юшечка, i петрушечка.

Кума моя, люба моя, моя душечка!

Г о р п и н а. Ой, не спiвайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу. (Втирає сльози). Так мене розжалобили, так розжалобили! (Тягне Меропiю до себе й цiлує її.) Спасибi вам, що ви мене не забуваєте та не цураєтесь мого хлiба-солi. Поки жива на свiтi, не забуду вас; буду за вас щоранку, щовечора молитись богу, подам за вас часточку в Братському монастирi.

М е р о п i я. Помолiться, Горпино Корнiївно, за мене, грiшницю; вже ж я сьогодня нагрiшила, так нагрiшила (складає руки до бога), що не знаю, чи й простить менi отець Модестiй.

Г о с т р о х в о с т и й. I за мене не забудьте подати чарочку, бо й я так нагрiшив, так нагрiшив! Не знаю, чи простить мене… гм… не знаю, й хто там прощає.

Г о р п и н а. А хто видав передражнювати? Хто видав кривитись? Глядiть лишень, бо я вас так поскубу за чуба!

Г о с т р о х в о с т и й. То й скубiть, та скубiть добре,- бо є за вiщо поскубти. Патли добрi.

Г о р п и н а. Розтривожили ви мене пiснями. Плачу я, що мене моя рiдня цурається, небога Євфросинка мене цурається; не бажають вони менi щастя-долi, коли не прийшли покуштувати моєї хлiба-солi. Ой господи! Ота менi Євфросинка… Та що й казати… коли вона менi небога. Грiх менi осуждати, та ще й свою родину.

М е р о п i я й М а г д а л и н а. Ой господи! Який-то тепер свiт настав: брат встає на брата, сестра на сестру.

Г о р п и н а. Небога Євфросинка на рiдну тiтку. Нехай уже бог скарає її за мене, смиренну рабу божу.

В с i. Нехай уже її господь покарає, коли вона така.

Г о р п и н а. Нехай її курка вбрикне. Вона менi не небога, а я їй не тiтка однинi й довiку. Анахтема! Анахтема! Анахтема!

В с i. Анахтема! Анахтема! Анахтема!

Г о р п и н а. Оце згадала таке смутне та й засмутилася!

Б у б л е й н и ц я. I треба було згадувати в такий день! Коли б у мене така небога, то я б на неї пху! Та й годi.

Г о р п и н а. То й я на неї пху!

В с i. Пху-пху-пху на неї, сатану, та й будьмо знов веселi! Цур їй, пек їй, коли вона одцуралась од роду.

Б у б л е й н и ц я. Є i в мене, признатись, така родичка, та… не хочеться тiльки розказувати, та ще й при людях. А!.. аж язик свербить…

В с i. Та кажи, кажи! Нащо жалувати таких псяюх.

Б у б л е й н и ц я. Та розказала б, та, як-то кажуть, стiни слухають.

Г о с т р о х в о с т и й. Педоре! Вiзьми кочергу та повигонь стiни з хати.

Б а ш м а ч н и ц я. Я вже знаю, про кого мова мовиться. Це в наше вiкно камiнь ударив.

Б у б л е й н и ц я. Не знаю, може, в ваше. На злодiєвi шапка горить. Що ж робити, коли ваш рiд такий удався, бо то з вашого кодла.

Б а ш м а ч н и ц я. З нашого кодла? А яке ж наше кодло? (Схвачується з мiсця.)

Б у б л е й н и ц я. Та таке ж…

Б а ш м а ч н и ц я. Та яке ж? Кажи!

Б у б л е й н и ц я. Не чiпляйся, Орино, бо й скажу. Так i крикну на всю хату. (Встає з мiсця.)

Б а ш м а ч н и ц я. Про мене, крикни не то що на всю хату, i на всю улицю, бо я тебе не боюсь, бо я тебе не злякаюсь.

Б у б л е й н и ц я. Ба злякаєшся, як скажу, бо вже твiй рiд отут менi сидить у печiнках. То ваше кодло! Такi ви всi., не тiльки ваша Степанидка.

Б а ш м а ч н и ц я. То ми В с i. такi? То й я така?

Б у б л е й н и ц я. Та й ти така. I твоя мати була така!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: