На Кожум’яках – Iван Нечуй-Левицький

Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й,

Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Євфросино! Що це з тобою? Чого тобi душно?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Що тут за галас? Хто тут наробив галасу?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що тут таке дiється, що аж до крику доходить? Що з тобою, Євфросино? Чого це ти така червона? Чого це ти так страшно розгорiлася?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Така червона, як жар. Борони боже чого! Що це з вами, Євфросино Сидоровно?

Є в ф р о с и н а. Чого вам треба? Що вам до того, чого я розчервонiлась? Дайте менi покiй!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Де вже, дайте покiй. Люди молодi. Борони боже чого: до напастi недалеко.

Є в ф р о с и н а. Ви, тату, йшли б босi в кiмнату спочивати; нащо вам знати, чого я розгорiлась? Ви нас не розумiєте, то й не питайте.

С и д i р С в и р и д о в и ч. То й не питатиму, а то швидко старий стану.

Є в ф р о с и н а. Йшли б, мамо, в пекарню!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ходiм, стара! Це, бач, у них не по-нашому: не так, як колись у нас було; пам'ятаєш? Це в них по-модному, по-теперiшньому. (Позiхає.) От як свiт мiняється, та й мода мiняється. (Виходить до кiмнати. Є в д о к i я К о р н i ї в н а виходить в пекарню.)

ВИХIД 14

Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й. Заспокойтесь, Євфросино Сидоровно! Прошу вас, благаю, заспокойтесь! (Тихо.) Оце бiда! Ще як розсердиться та прожене мене з хати, то прощавайте мої надiї на Рябкове срiбло-золото! Ох! А тут Волько та Берко пристають з векселями за довги. (Голосно). Сядьте та поговоримо тихенько та любенько.

Є в ф р о с и н а. Про мене… говорiть що хочете, бо я втомилась. (Сiдає на канапi.)

Г о с т р о х в о с т и й. Чи вже ж ви, Євфросино Сидоровно, думаєте, що я й справдi люблю Оленку? Чи можна ж менi, Свиридовi Йвановичу, любити мiщаночку, що з кошиком ганяє по городу та кричить: "Сюди яблучок, сюди солодких". Пхе! Цього нiколи, нiколи не може бути.

Є в ф р о с и н а. Менi здається, що не може.

Г о с т р о х в о с т и й. А чи правда ж тому, щоб я таку дiвчину взяв собi за жiнку? Чи такої менi треба жiнки! Я знаюсь з неабиякими людьми. В мене бувають вченi люди, в мене бувають усi митрополичi баси.

Є в ф р о с и н а. I справдi!

Г о с т р о х в о с т и й. Побий мене хрест святий, коли брешу; до мене ходить в гостi сам Тарас, семiнарський солiст. Часом до пiвночi гуляємо та спiваємо. Ну, скажiть же, чи можна ж менi мати таку жiнку, як Оленка? Чи вона ж дотепна поговорити з ученими людьми, прийняти їх? Менi треба такої жiнки, як ви, Євфросино Сидоровно!

З дверей кiмнати виглядає голова Рябкова, з дверей пекарнi висовується голова Євдокiї Корнiївни, а з-за неї виглядає Химка, сп'явшись навшпиньки.

Рябко, вглядiвши жiнчину й Химчину голови, мотає головою й киває рукою, щоб вони поховались. Жiнка свариться на його.

Є в ф р о с и н а. Тiльки такої, як я? Спасибi вам за честь, коли ви так думаєте; ми не гонимось за такою честю.

Г о с т р о х в о с т и й. Ви мене не розумiєте, Євфросино Сидоровно! Я не хотiв би iншої жiнки, окрiм вас. Ви – й бiльше нiхто! Або ви, або нiхто!

Є в ф р о с и н а (тихо). Чом же це вiн не стає передо мною навколiшки, як той вусатий копитан перед мадамою?

Г о с т р о х в о с т и й. Ви не вiрите? (Приступає.) Ви не вiрите? Так знайте ж, що я бiльше нiкого не любив, не люблю й не любитиму, окрiм вас. Як побачив я вашу, таку заввишки, як дзвiниця, коафюру на головi, то трохи не вмер на мiсцi. Як почув я вашу вчену розмову, то й поклав, що для моєї компанiї треба такої жiнки, як ви.

Є в ф р о с и н а (тихо). Оце менi трохи подобається. (Голосно.)

Може… не знаю. (Кокетливо.)

З дверей знов виглядають голови Сидора Свиридовича й Євдокiї Корнiївни.

Вони обоє сваряться одне на другого й кивають головами.

Г о с т р о х в о с т и й. (падає навколiшки перед Євфросиною).

Євфросино Сидоровно! Без вас менi не жити на свiтi! Якби я так часто ходив до Братського монастиря, як часто ходжу попiд вашими вiкнами, я б давно уже присвятився. Вiрте менi, що говорю правду!

Є в ф р о с и н а. Якби пак можна було заглянути в вашу душу та подивитись в ваше серце!

Г о с т р о х в о с т и й. То там ви побачили б, що золотими слов'янськими буквами написано: Євфросина Сидоровна Рябкова. Ой, якби золотий ключ од вашого серця та лежав в моєї душi в кишенi, який би я був щасливий! А! Я б щогодини одмикав би ваше серце та все дивився на його! Я б не їв, я б не пив, я б не курив три днi, тиждень, та все заглядав би в ваше серце. Євфросино Сидоровно! Що ж ви скажете? (Бере її за руку.)

З-за дверей Рябко i його жiнка радiсно кивають одно другому.

Є в ф р о с и н а. Я… я… дайте менi трохи подумати! (Затуляє очi й лоб долонею.) Я так стривожена, так стривожена; так якось все сталось несподiвано, негада-но! Я… Я даю вам свою руку (подає руку), але треба попереду спитати батька-матерi! Вибачайте менi, що я вас на часочок покину. (Виходить у кiмнату. Мати йде з пекарнi слiдком за нею в кiмнату.)

ВИХIД 15

Г о с т р о х в о с т и й сам.

Г о с т р о х в о с т и й. Ну, випав деньок менi сьогоднi! Якби два такi деньки, то хоч i на Щекавику. Так Євфросина моя! Яку ж жiнку матиму тепер! Ффф! Висока, та широка, та на головi пiвпуда кiс! Кругом панi! А шлейф! А розуму, а розуму! От тепер, Свириде Йвано-вичу, гуляй на всi застави! Грошi є, лавка є, ще й до того жiнка панi! А Оленка… Та що менi Оленка? Знайдемо десять таких Оленок, аби тiльки охота. Не перший i не останнiй Свирид Йванович дурить жiнок та дiвчат.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: