Г о р п и н а. А дайте, небого, я приберуся в той очiпок хоч на час. (Надiває чепчик перед дзеркалом, вертить головою й пританцьовує.) А що? Чи не панi ж з мене вийшла? Дивiться, Сидоре Свиридовичу, чи не пристали ж оцi червонястi стрiчки менi до лиця?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Хоч сьогодня замiж, їй же богу, хоч сьогодня.
Г о р п и н а. А брови як чорнiють при цих капосних стрiчках. Бий тебе коцюба! На двадцять рокiв помолодшала. Тепер я неначе i кругом панi. Загляну хоч у вiкно, може, на мене задивиться який ко-жум'яцький прудивус. (Заглядає в вiкно.) Ото шкода! Нiкогiсiнько нема на улицi, тiльки дурна телиця витрiщила на мене очi. Химко! Химко!
Входить Х и м к а.
ВИХIД 8
Т i с а м i й Х и м к а.
Г о р п и н а. Химко! Подивись ти на мене, чи гарно менi в цих стрiчках?
Х и м к а. Авжеж гарно. (Тихо.) Господи прости, як та потороча. (г о л о сно.) Вже, господи, що не вигадають оця тiтка, то все пiвтора людського. (Смiється.) Нема часу дивитись.
Г о р п и н а. I цур йому! Нагрiшила повнiсiньку хату, хоч зараз iди до попа та й сповiдайся.
Х и м к а виходить.
ВИХIД 9
Т i с а м i без Химки.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Вам би, сестро, i справдi треба щодня сповiдатись.
Є в ф р о с и н а. Дайте лишень сюди чiпок, бо в вас руки в гнилих яблуках, щоб часом не помазали.
Г о р п и н а. В гнилих яблуках… Цiлували мої руки кращi уста, нiж тi, що вашi ручки будуть цiлувати.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шеретує! (Приспiвує.)
Є в ф р о с и н а. Ой господи, яка кумпанiя! (Тихо.) Що, як вiн навернеться в хату та побачить оцю всю кумедiю?
Г о р п и н а. Вже яка є кумпанiя, така й буде. Ви вже нас не перевчите. Пiдiть лишень, небого, в пекарню та подивiться, чи не закипiв самовар, та напiйте тiтку чаєм.
Є в ф р о с и н а. Авжеж, i з мiсця не рушу. Заходжусь оце бiгати до пекарнi!
Г о р п и н а. А я, бувши вашою матiр'ю, послала б вас до пекарнi, щоб ви халявою самовар роздували.
Є в ф р о с и н а. Пхе! Пхе! Ви, тiтко, чортзна-що верзете. Вчiть уже свою Оленку, а я й без вас доволi вчилась.
Г о р п и н а. Знаємо вашу науку! Вчились три недiлi, а набрались у мадами хванаберiї на тридцять добрих рокiв. Прощайте! (Виходить.)
С и д i р С в и р и д о в и ч. Гур-гур-гур! Бери, Сидоре Свиридовичу, шапку та тiкай до церкви. Ой, хочеться нюхнути тiєї американської табаки! Коли б застати хоч на шапкобрання, щоб дяк не втiк з церкви. (Виходить.)
ВИХIД 10
Є в д о к i я К о р н i ї в н а i Є в ф р о с и н а
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Отже ж ти, серце, розсердила тiтку; ще й не прийде до нас в гостi.
Є в ф р о с и н а. Коли ж тiтка вже геть-то простий чоловiк.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та годi, годi, не сердься! (Йде i сiдає коло Євфросини.)
Є в ф р о с и н а. Дайте, мамо, менi спокiй! (Одхиляє голову.) Ще попсуєте менi на головi коафюру. (Оступається.) Сьогодня забiжать до мене в гостi мої приятельки. Ви б, мамо, побiгли в пекарню та наготували, чого там треба.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та йду, йду! Чого ти сердишся! (Виходить до пекарнi.)
ВИХIД 11
Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.
Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а (входять в хату). Добривечiр, Євфросино! Чи жива, чи здорова?
Є в ф р о с и н а (плеще в долонi). От i баришнi йдуть! Доброго здоров'ячка! Насилу вас дiждалась. (Цiлується з усiма.) Буде оце з ким хоч поговорити. Ще добре, що тiтку оце з хати виперла. Прийшла, накричала повну хату, засмердiла гнилими яблуками свiтлицю, ще й вилаяла мене на В с i. боки.
Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а. Ха-ха-ха!
Н а с т я. Слава тобi, господи, що в мене таких тiток нема.
О л ь г а. В мене таких тiток нема, але зате моя мати зоВ с i.м така, як твоя тiтка Г о р п и н а.
Н а с т я. Чого це ти, Євфросино, так убралась, як на Великдень? Певно, когось ждеш у гостi? Га? Скажи-бо, скажи! Признайся.
Є в ф р о с и н а. Може, жду, а може, й нi. Там-то менi великiй клопiт. Хто схоче, прийде, а хто не схоче, то, про мене, як схоче.
О л ь г а. Це в тебе, Євфросино, нове плаття, та ще й шовкове.
ВИХIД 12
Т i с а м i та Є в д о к i я К о р н i ї в н а.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (з порога). Авжеж шовкове, та ще й дороге: по три карбованцi платила за аршин. (Входить.) Здоровi були! (Цiлується зо всiма.) А вашi матерi живi, здоровi?
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Живi й здоровi i вам кланяються. А вас як бог милує?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та волочуся до котрого часу. Це ми справили Євфросинi одно шовкове плаття, а оце думаємо ще й друге справити, бо…
Є в ф р о с и н а. Годi вже, мамо, хвалитись. Вже й знайшли, чим хвалитись; неначе справдi яке диво шовкове плаття.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та ще оце ми купили Євфросинi новi золотi сережки та золотi… як-бо їх… каблучки на руки… їй-богу, забула. Ось покажи-бо, Євфросино! Там такi, так i сяють на всю хату.
Є в ф р о с и н а (сердито). Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Ой, покажи! Покажи-бо, Євфросино, нехай ми подивимось. Покажи, серце!
Є в ф р о с и н а. Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до того. Iдiть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Пiду, пiду! За всi голови. (Виходить.) вихiд 13
Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.
Н а с т я (лапає пальцями Євфросинине плаття). Яке ж гарне твоє плаття! Ото якби собi таке справити. Та яке широке та добряще! А як шелестить! А перейди, Євфросино, через хату.
Є в ф р о с и н а гордо переходить через хату i зумисне шелестить хвостом.
В а р в а р а. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на вiтрi. А який хвiст! Здається, увесь шелест на хвостi.
ВИХIД 14
Т i с а м i й О л е н к а.
О л е н к а (входить). Добривечiр! З недiлею будьте здоровi!
В с i. Доброго здоров'я! Спасибi, будь i ти здорова.
О л е н к а. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: пiди до Євфросини та погуляй трошки. А я оце – й прийшла.
Є в ф р о с и н а. Сiдай, Оленко!
О л е н к а. Це в тебе, Євфросино. нове плаття? Та яке гарне, як золото.
Є в ф р о с и н а. Мабуть; чи подобається тобi хоч трохи?
О л е н к а. Де вже пак не подобається! Менi такого й до смертi не носити. Ох! (Зiтхає.)
Є в ф р о с и н а.А може, посватає хтось багатий, то й носитимеш.
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Покажи-бо, Євфросинко, золотi сережки та браслети, покажи!
Є в ф р о с и н а. Та вже нiгде дiтись: треба показати. (Йде в кiмнату й виносить сережки й браслет.)
В с i. Ой, гарнi ж! Аж блищать, аж горять! Так i сяють на всю хату.
ВИХIД 15
Т i с а м i й Є в д о к i я К о р н i ї в н а.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (вбiгає з пекарнi прожогом). Аж тридцять карбованцiв заплатила своїми руками! Надiнь, Євфросинко, то й я подивлюсь.
Є в ф р о с и н а. Таки не втерпiли, прибiгли: ще й Химку сюди приведiть. Пiдiть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та переварить.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Пiду, пiду. (Виходить.)
Є в ф р о с и н а надiває перед дзеркалом сережки й браслет.
В с i. Ой, як блищать! А повернись, Євфросинко!
О л е н к а. Яка ти стала гарна в сережках! Вдвоє покращала.
ВИХIД 16
Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а i О л е н к а.
О л е н к а. Дай менi, Євфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не держала золота.
Є в ф р о с и н а. Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж, та тiльки не впусти, бо ще й розiб'єш.
О л е н к а (бере браслет i примiряє на руку). Отже й до моєї руки пристає; їй-богу, пристає. I моя рука не дуже чорна для золота.
В а р в а р а. Якби пак було, то й пристало б.
О л е н к а. Та горенько, що нема.
Є в ф р о с и н а. Та не держи-бо так близько коло рота: на золото не можна дихати, бо стемнiє. Дай лишень сюди! (Бере й надiває на руку.)
О л е н к а. Ой, як же на тобi блищить золото! Неначе на образi.
В а р в а р а. Як ти Євфросино, сьогодня розкiшно вбрала голову!
О л е н к а. Якi в тебе, Євфросино, стали тепер великi коси. Як ви були бiднiшi, то в мене були довшi коси, нiж у тебе, а як ви розбагатiли, то в тебе аж утроє бiльшi коси виросли.
Є в ф р о с и н а i в с i т р и п р и я т е л ь к и смiються.
Є в ф р о с и н а. От вже кожум'яцька простота! Чи вже ж ти думаєш, що у всiх панiв на головi свої коси?