О л е н к а. Невже ж чужi?
О л ь г а. А чом же не вбратись i в чужi коси, аби було гарно?
О л е н к а. А я все було дивуюсь, чого в тих багатих панiв такi здоровецькi косища, неначе в кожної куделя на головi або повiсмо конопель.
Є в ф р о с и н а. Купи, Оленко, й собi таке повiсмо та почепи на голову. Побачиш, як покращаєш.
Н а с т я. Недурно ти, Євфросино, так сьогодня прибралась. Еге? Когось ждеш?
Є в ф р о с и н а. Може, кого й жду, та не скажу кого.
Н а с т я. А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.
Є в ф р о с и н а. Ба не вгадаєш!
Н а с т я. Ба вгадаю.
Є в ф р о с и н а. Ба не вгадаєш.
Н а с т я. Бодай я завтрiшнього дня не дiждала, коли не вгадаю.
Є в ф р о с и н а. Ану скажи, як починається його прозвище.
Н а с т я. Го…
Є в ф р о с и н а. А далi?
Н а с т я. Гострохво…
Є в ф р о с и н а. А далi?
Н а с т я. Гострохво…
Є в ф р о с и н а. Попала пальцем в самiсiньке небо.
Н а с т я. Знаю я його! Бiгає за баришнями як несамовитий.
ВИХIД 17
Т i с а м i й С в и р и д I в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й входить в шляпi, в рукавичках i з паличкою.
Шляпа на головi набакир. Вiн усе тре руки – показує рукавички.
Є в ф р о с и н а (тихо). Як б'ється моє серце! Боже мiй!
Г о с т р о х в о с т и й. (кланяється). Мiй найнижчий поклiн тому, хто в сьому дому, а поперед усього вам, Євфросино Сидоровно. (Подає Євфросинi руку.) Хоч я не знаю, кого я тут бачу i з ким буду розмовляти, але в домi такої баришнi, як Євфросина Сидоровна, я сподiваюсь, що познакомлюсь не аби з ким. Рiкiмiндуйте мене, прошу вас. (Здiймає дуже помаленьку рукавички, щоб показати їх.)
Є в ф р о с и н а. Се мої близькi приятельки i сусiди.
Н а с т я. Менi здається, що ми таки не зовсiм незнакомi… Менi здається, що ми вже десь бачились.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, може… В мене так багацько знакомих баришень по всьому Києву, що й на два вози не забереш. Може, я й забувся. Рiкiмiндуюсь вам: Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й. (Тихо.) З цiєю не варт би й знакомитись, як я придивився при свiтлi: нiс, як цибуля, а очi, як у сови. (До Ольги й Варвари.) Рiкiмiндуюсь i вам. Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й. (Побачивши Оленку, питає в Євфросини.) А це ж хто такий?
Є в ф р о с и н а. Та це моя родичка… живе тут недалечке з матiр'ю; торгують яблуками. Вбогi люди.
Г о с т р о х в о с т и й. (придивляється до Оленки. Тихо). Яка ж вона гарна оця кожум'яцька мiщаночка! Такої й на Хрещатику, i в Липках чорта з два знайдеш. (До Євфросини голосно.) Прошу вас, порiкiмiндуйте мене своїй родичцi. Для вас, Євфросино Сидоровно, я готовий познакомитись з вашими родичами, хоч би i в десятому колiнi, хоч би вони й яблуками та медяниками торгували.
Є в ф р о с и н а (тихо), Ат… простенька собi дiвчина… Зовсiм не нам рiвня.
Г о с т р о х в о с т и й. (до Оленки). Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й з своєю особою! (Подає Оленцi руку; Оленка не бере й соромиться.) Не соромтесь-бо, подайте менi свою бiлу ручку.
О л е н к а одвертає лице i ледве простягає йому руку.
Будьте ж смiливiшi!
О л е н к а. От i знайшли бiлу руку. Нема моїм рукам од чого бiлiти.
Г о с т р о х в о с т и й. То купiть рукавички.
О л е н к а. Я зроду не носила рукавичок. Далася я вам на смiх!
Є в ф р о с и н а i приятельки осмiхаються.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Яка ж гарна ця мiщаночка! Якi в неї очки, брiвки, як шнурочки, щiчки, як палянички. Якби довiдатись, хоч де вона живе.
О л е н к а. Як вас чудно прозивають.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, й чудно. Всяково буває. Буває й чуднiше.
ВИХIД 18
Т i с а м i й Є в д о к i я К о р н i ї в н а.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (виходить з пекарнi). Добривечiр вам, Свириде Йвановичу! Оце я почула ваш голос, та й не видержала: прийшла послухати вас, хоч у мене дiла, аж голова бiла. Сiдайте, будьте ласкавi, i я хоч на час сяду та послухаю вас. Оце шкода, що нема мого старого. Вiн вас усе згадує. От би наслухався. (Сiдає.) Ото моя Євфросина та й мiй старий все кажуть, що нема в свiтi нiчого кращого й луччого, як розумнi i вченi люди.
Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж так; що правда, то правда. Як чоловiк пiдiйметься розумом вгору аж вище од лаврської дзвiницi та гляне звiдтiль на людей, то люди здаються такi маленькi, такi маленькi, як пацюки. А вже вашi Кожум'яки здаються звiдтiля смердячим болотом, в котрому повивертали боки проти сонця товстi свинi.
Є в ф р о с и н а. О, що правда, то правда! Як я вийшла з пансiону, то менi здається, що я стою на Щекавицi або на Андрiївськiй горi та все дивлюсь на людей зверху.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Ото скажiть! Страх, та й годi! Ото шкода, що нема мого старого; от наслухався б.
ВИХIД 19.
Т i с а м i й С и д i р С в и р и д о в и ч.
С и д i р С в и р и д о в и ч (виходить). Е! Та се в мене гостi! Добривечiр вам! Спасибi, спасибi, що мене не забуваєте.
Г о с т i. Доброго здоров'я, Сидоре Свиридовичу!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та ще й ви, Свириде Йвановичу, в мене в гостях. (Цiлується з Гострохвостим.) Оце шкода, що я загаявся з дяком. Але ж у дяка табака! Що за табака! (Нюхає пучки.) Ще й досi пучка пахне. Сiдайте ж, гостi, в мене та й не просiть сiсти, бо я оце втомився. (Сiдає; Всi сiдають.)
Є в ф р о с и н а. Мамо, чи швидко в нас буде готова вечеря? Час би давати що-небудь на закуску.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Зараз, зараз, моє серце! Що за розумну дочку маю! (Виходить.)
С и д i р С в и р и д о в и ч. Скажiть же нам, Свириде Йвановичу, що-небудь розумне. Ви ж там ведете кумпанiю з ученими людьми на тих розумних кутках нашого Києва. Скажiть ви менi, чи не чули ви там од вчених людей, чого-то тепер на свiтi стала така дорожнеча?
Є в ф р о с и н а. А тим усе дороге, що тепер люди стали багато їсти. Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цiлий хлiб. Якби пак усi вчились в пансiонi та їли так, як наша мадам їла i як нас годувала – всього по кришечцi, щоб тiльки язичком лизнути, тодi було б усе дешево.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та як же його грiшним людям одним духом жити, коли не наїстись або й не випити гаразд.
Г о с т р о х в о с т и й. Одно те, як кажуть Євфросина Сидоровна, а друге те, що людей стало на свiтi дуже багато. Тепер хоч би й нашого брата цилюрника так розплодилось, що й не потовпишся. Якби половина людей вимерла, то знов би на свiтi все подешевшало.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чи вже ж? Стара! Де це вона пiшла! Кинь там своє куховарство та йди слухати!
Є в ф р о с и н а здiймає руки i знов надiва браслет; грається ним i показує Гострохвостому.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Чи не багата ж оця Євфросина! Грається золотом, неначе я бритвами. (Голосно.) Що то добре бути вченим! Я вчених людей i вас, Євфросино Сидоровно, ставлю без мiри високо. (Тихо.) Євфросина, одна Євфросина достойна бути моєю жiнкою; Євфросина, а бiльше нiхто! Але ж ота Оленка! Що за цяця, що за краса! То ж квiтка, а не дiвчина! Коли б з нею хоч побалакати на самотi, хоч зблизька надивитись на тi пишнi очi! Треба її десь пiдстерегти. Але сватати буду Євфросину. Старий i стара держатимуть руку за мною. Напустив я їм в вiчi туману.
Завiса падає.
ДIЯ ДРУГА
По обидва боки сцени гори: Кисилiвка i Старогородська. На Кисилiвцi сидить подольський х о р шевцiв, на другiй горi сидять старогородськi ш е в ц i i спiвають.
Вечiр. Мiсяць високо на небi.
ВИХIД 1
Подольський i старогородський х о р м i щ а н.
П о д о л ь с ь к и й ш е в с ь к и й х о р (спiває).
Не щебечи, соловейку,
На зорi раненько.
Не щебечи, малесенький,
Пiд вiкном близенько.
С т а р о г о р о д с ь к и й х о р (хоче перекричати i починає на половинi куплета, як перший хор ще не скiнчує).
Твоя пiсня дуже гарна,
Ти гарно спiваєш;
Ти щасливо спарувався,
Ще й гнiздечко маєш.
П о д о л ь с ь к и й х о р (ще голоснiше, аж дереться).
А я бiдний, безталанний,
Без пари, без хати!
Не досталось менi в свiтi
Весело спiвати.
С т а р о г о р о д с ь к и й х о р (ще голоснiше).
Менi пугач знадобився;
Стогне, не спiває…
Нехай стогне, нехай стогне
I смерть возвiщає. г о л о с з 1-го х о р у. А в нас баси кращi; а в вас баси, як побитi горшки. г о л о с з 2-го х о р у. Брешете! В нас кращi баси! г о л о с з 1-го х о р у. Брешiть самi, старогородськi шевцi. В нас на Подолi у коров кращi баси, нiж у вас. г о л о с з 2-го х о р у. Брешете, як ми шевцi! Мiж нами нема нi однiсiнького шевця. Ви самi шевцi! г о л о с з 1-го х о р у. У вас баси, як старi циганськi решета. У флоровських черниць багато кращi баси, нiж у вас! г о л о с з 2-го х о р у. У нас корови спiвають такими басами, як ви, кожум'яцькi шевцi. г о л о с з 1-го х о р у. Бий їх, старогородсь-ких шевцiв! (Кидають грудками. З другого хору кидаються так само.) Бий їх, щоб i не наближались до нас. (Збiгають з гори i нападають. Б'ються i пхаються. 2-й хор розбiгається.) Ганяй їх! Бий їх! От такого перцю дали! Будуть вони пам'ятати нас до нових вiникiв. г о л о с з 1-го х о р у. Повтiкали старогородськi шевцi, мабуть, до чорта в зуби. Коли б тобi один. Неначе чортяка похапала. А ще казали, що в їх баси кращi. Та в нас баси такi, що i в семiнарiї таких не знайдеш!