На Кожум’яках – Iван Нечуй-Левицький

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та йду, йду! Чого ти сердишся! (Виходить до пекарнi.)

ВИХIД 11

Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.

Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а (входять в хату). Добривечiр, Євфросино! Чи жива, чи здорова?

Є в ф р о с и н а (плеще в долонi). От i баришнi йдуть! Доброго здоров'ячка! Насилу вас дiждалась. (Цiлується з усiма.) Буде оце з ким хоч поговорити. Ще добре, що тiтку оце з хати виперла. Прийшла, накричала повну хату, засмердiла гнилими яблуками свiтлицю, ще й вилаяла мене на В с i. боки.

Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а. Ха-ха-ха!

Н а с т я. Слава тобi, господи, що в мене таких тiток нема.

О л ь г а. В мене таких тiток нема, але зате моя мати зоВ с i.м така, як твоя тiтка Г о р п и н а.

Н а с т я. Чого це ти, Євфросино, так убралась, як на Великдень? Певно, когось ждеш у гостi? Га? Скажи-бо, скажи! Признайся.

Є в ф р о с и н а. Може, жду, а може, й нi. Там-то менi великiй клопiт. Хто схоче, прийде, а хто не схоче, то, про мене, як схоче.

О л ь г а. Це в тебе, Євфросино, нове плаття, та ще й шовкове.

ВИХIД 12

Т i с а м i та Є в д о к i я К о р н i ї в н а.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (з порога). Авжеж шовкове, та ще й дороге: по три карбованцi платила за аршин. (Входить.) Здоровi були! (Цiлується зо всiма.) А вашi матерi живi, здоровi?

Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Живi й здоровi i вам кланяються. А вас як бог милує?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та волочуся до котрого часу. Це ми справили Євфросинi одно шовкове плаття, а оце думаємо ще й друге справити, бо…

Є в ф р о с и н а. Годi вже, мамо, хвалитись. Вже й знайшли, чим хвалитись; неначе справдi яке диво шовкове плаття.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та ще оце ми купили Євфросинi новi золотi сережки та золотi… як-бо їх… каблучки на руки… їй-богу, забула. Ось покажи-бо, Євфросино! Там такi, так i сяють на всю хату.

Є в ф р о с и н а (сердито). Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.

Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Ой, покажи! Покажи-бо, Євфросино, нехай ми подивимось. Покажи, серце!

Є в ф р о с и н а. Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до того. Iдiть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Пiду, пiду! За всi голови. (Виходить.) вихiд 13

Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.

Н а с т я (лапає пальцями Євфросинине плаття). Яке ж гарне твоє плаття! Ото якби собi таке справити. Та яке широке та добряще! А як шелестить! А перейди, Євфросино, через хату.

Є в ф р о с и н а гордо переходить через хату i зумисне шелестить хвостом.

В а р в а р а. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на вiтрi. А який хвiст! Здається, увесь шелест на хвостi.

ВИХIД 14

Т i с а м i й О л е н к а.

О л е н к а (входить). Добривечiр! З недiлею будьте здоровi!

В с i. Доброго здоров'я! Спасибi, будь i ти здорова.

О л е н к а. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: пiди до Євфросини та погуляй трошки. А я оце – й прийшла.

Є в ф р о с и н а. Сiдай, Оленко!

О л е н к а. Це в тебе, Євфросино. нове плаття? Та яке гарне, як золото.

Є в ф р о с и н а. Мабуть; чи подобається тобi хоч трохи?

О л е н к а. Де вже пак не подобається! Менi такого й до смертi не носити. Ох! (Зiтхає.)

Є в ф р о с и н а.А може, посватає хтось багатий, то й носитимеш.

Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Покажи-бо, Євфросинко, золотi сережки та браслети, покажи!

Є в ф р о с и н а. Та вже нiгде дiтись: треба показати. (Йде в кiмнату й виносить сережки й браслет.)

В с i. Ой, гарнi ж! Аж блищать, аж горять! Так i сяють на всю хату.

ВИХIД 15

Т i с а м i й Є в д о к i я К о р н i ї в н а.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (вбiгає з пекарнi прожогом). Аж тридцять карбованцiв заплатила своїми руками! Надiнь, Євфросинко, то й я подивлюсь.

Є в ф р о с и н а. Таки не втерпiли, прибiгли: ще й Химку сюди приведiть. Пiдiть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та переварить.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Пiду, пiду. (Виходить.)

Є в ф р о с и н а надiває перед дзеркалом сережки й браслет.

В с i. Ой, як блищать! А повернись, Євфросинко!

О л е н к а. Яка ти стала гарна в сережках! Вдвоє покращала.

ВИХIД 16

Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а i О л е н к а.

О л е н к а. Дай менi, Євфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не держала золота.

Є в ф р о с и н а. Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж, та тiльки не впусти, бо ще й розiб'єш.

О л е н к а (бере браслет i примiряє на руку). Отже й до моєї руки пристає; їй-богу, пристає. I моя рука не дуже чорна для золота.

В а р в а р а. Якби пак було, то й пристало б.

О л е н к а. Та горенько, що нема.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: