2-й г о л о с. А який тепер хор найкращий? Чи семiнарський, чи братський, чи бурсацький?
3-й г о л о с. Я кажу семiнарський.
4-й г о л о с. А я кажу бурсацький.
1-й г о л о с. А я кажу братський.
5-й г о л о с.Ая кажу архiєрейський.
2-й г о л о с. А я кажу митрополичий.
3-й г о л о с. Ба семiнарський.
1-й г о л о с. Ба братський.
3-й г о л о с. Ба брешеш.
1-й г о л о с. Ба не брешу.
3-й г о л о с. Ба брешеш-бо.
1-й г о л о с. Та бреши сам. Хто бреше, тому легше. А хто не йме вiри, тому в спинi дiри!
3-й г о л о с. В семiнарськiм хорi сам Тарас як попре горою: го-го-го! (Показує голосом.) А Кирило! як ревне низом (показує)… гурр! го! го! го! Або Орест як суне октавою (пускає октаву)… рррр… гурррр! аж хори дрижать.
1-й ш в е ц ь. А вгадайте, хто найрозумнiший в Києвi: чи семiнарист, чи академiст, чи унiверситант?
2-й ш в е ц ь. Я кажу семiнарист.
1-й ш в е ц ь. Я кажу академiст.
3-й ш в е ц ь. А я кажу унiверситант.
В с i до 3-го ш е в ц я. О, цей тягне за старогородськими шевцями! Бий його!
3-й ш в е ц ь. Ба справдi унiверситант.
1-й ш в е ц ь. Я кажу академiст.
2-й ш в е ц ь. Ба нi; найрозумнiший семiнарист: семiнариста нiхто на словах не переможе. I баси найкращi в семiнарiї.
1-й ш в е ц ь. Семiнарист то бурсак.
2-й ш в е ц ь. Ба брешеш! Семiнарист найрозумнiший.
1-й ш в е ц ь. Ось тобi за те! (Дає стусана.)
2-й ш в е ц ь Ось тобi здачi!
4-й ш в е ц ь. А хто мiж нашими найрозумнiший?
В с i. Г о с т р о х в о с т и й.! Г о с т р о х в о с т и й.! Про це нiчого й голову ламати. Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й.! Вiн знається з семiнарськими i митрополичими басами. Вiн найрозумнiший на всi. Кожум'яки, бо так набрався розуму, що як начне говорити, то нiхто нiчого не второпає.
Г о с т р о х в о с т и й. виходить i проходжується на сценi.
В с i. (до його). Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! А хто найрозумнiший: чи семiнарист, чи академiст, чи унiверситант?
ВИХIД 2
Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. (авторитетно). Ви й того не тямите? Авжеж семiнарист, бо в семiнаристiв найкращi баси. Та що з такими дурнями, як ви, й говорити!
4-й ш в е ц ь. Яка ж у вас, Свириде Йвановичу, чудова жилетка, якi рябi штани! Як зветься ця матерiя?
Г о с т р о х в о с т и й. Жилетка з физiчеської матерiї, а штани з матерiї моральної.
3-й х л о п е ц ь. Яка гарна матерiя! Ряба-ряба, як зозуля. Як менi хазяїн дасть грошi, то собi пошию физiчеський сiртук.
4-й х л о п е ц ь. А я б собi пошив такi самi моральнi штани, як у Свирида Йвановича.
3-й х л о п е ц ь. Один Г о с т р о х в о с т и й. скаже, де найлуччi баси.
В с i. Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! Ось ходiть до нас: про щось маємо вас спитати.
Г о с т р о х в о с т и й. Питайте, то й скажемо.
В с i. У якому х о рi тепер найкращi баси?
1-й ш в е ц ь. Еге у братському?
Г о с т р о х в о с т и й. Може, у братському, а може, й нi.
3-й ш в е ц ь. А правда, тепер у семiнарському найкращi баси?
Г о с т р о х в о с т и й. В братському тепер баси за-снадiли, а в михайловському неначе галушками подавились. Найдужчi баси в семiнарiї. Там один Орест стане за десять братських басiв.
3-й г о л о с. Ага! А що! Чи не моя правда вийшла? Там один Тарас як ревне. Недавно вiн був у гостях в мого хазяїна i так спiвав, що наш хазяїн трохи не здурiв, аж на стiну лiз.
Г о с т р о х в о с т и й. А все-таки найкращий тепер бас. у мiщанському хорi. У Йоньки Шелихвiста така басюра, що нi одна бочка з ним не справиться.
В с i. до 3-го хлопця. А ба, й ти вбрехався, а ба, вбрехався! А що!
Г о л о с и з г о р и. Свириде Йвановичу! А йдiть до нас спiвати.
Г о с т р о х в о с т и й. Куди ж пак! Так i полечу оце на гору людям на смiх! Не знав, з ким заходити у патьохи! Отут треба постояти, пiдождати, чи не побачу Оленки. Сюдою дiвчата ходять по воду, сюди виходять пiсень послухати. Коли б вдалося хоч натiшитись до заручин з Євфросиною, бо як заручуся, то тодi годi тобi, Свириде Йвановичу, до дiвчат липнути! Євфроси-на, здається, вхопить мене в свої пазури; але ж тi пазури в золотi! А тут доконче треба поправити свої дiла, бо лусне цилюрня незабаром. Старого Рябка струсну, то так i посипляться карбованцi. Тодi я позакидаю свої бритви iк чортовому батьковi через голову в Днiпро та й буду купцем. Але ж О л е н к а, серце моє, любка моя! Коли б хоч углядiти, хоч подивитись! (Ходить взад i вперед.)
Х о р (спiває).
Вийду на поле, гляну на море,
Сама ж я бачу, що менi горе;
Сама ж я бачу, чого я плачу…
А ще милого хоч раз побачу.
Буду стояти на цiм каменi,
А чи не вийде милий до мене;
Буду терпiти велику муку,
А чи не скаже: дай менi руку!
ВИХIД 3
Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.
Через сцену переходять дiвчата з вiдрами; деякi зостаються й слухають х о р, балакаючи.
З гори сходять кiлька хлопцiв i пристають до їх. О л е н к а виходить з вiдрами i стає.
О л е н к а. Як гарно спiвають хлопцi! Стану та послухаю хоч на часок. За тими яблуками, за тiєю бiганиною нема менi цiлiсiнький день просвiтку. Може, й Г о с т р о х в о с т и й там сидить на горi та спiває? Боже мiй милий! Нащо ж я його полюбила, коли я знаю, що вiн на мене й не гляне, й слова до мене не промовить!
Г о с т р о х в о с т и й. (вглядiвши Оленку). Вона йде з вiдрами! Вона! (Пiдходить.) Добривечiр вам, Оленко! (Скидає шляпу, кланяється i подає руку.)
О л е н к а (засоромившись). Доброго здоров'я! (Подає йому руку.) Ой, не давiть так здорово! Ой, як ви мене злякали, що я й нестямилась! (Важко дише. Тихо.) Боже мiй! Серце моє трохи не вискочить з грудей.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, ви втомились, несучи вiдра? Дайте, я вам трошки пiднесу. (Хоче взяти вiдра.)
О л е н к а. Що це ви? Чи то можна, щоб ви несли вiдра?
Г о с т р о х в о с т и й. Нiчого; тут нiхто не бачить. Для вас я готовий не тiльки що вiдра нести, для вас я перенiс би усю криницю до вашої хати.
О л е н к а (спокiйно). Не треба менi вашої помочi. Донесу й сама, як здужатиму…
Г о с т р о х в о с т и й. Для вас, для вас я готовий цiле Днiпро перенести у вашу хату.
О л е н к а. Перенесiть для своєї Євфросини. Таких помагачiв менi не треба. (Одходить з вiдрами.}
Г о с т р о х в о с т и й. (доганяє й бере її за руку), Коли б ви знали…
О л е н к а. Я нiчого не знаю. (Одпихає його руку.) Йдiть собi до своєї Євфросини або до тих ба-ришень, що були в гостях у Євфросини, а мене, бiдної, не зачiпайте.
Г о с т р о х в о с т и й. Тi всi баришнi не вартi однiєї вашої брови. Ви найкраща панна на всi Кожум'яки. Вам нема тут рiвнi на цiлий Київ.
О л е н к а. Яка я панна! От Є в ф р о с и н а, то панна: вона убирається в шовковi сукнi; їй мати купила золотi сережки; в неї на головi пiвпуда кiс. Ото так панна! Ви з мене смiєтесь. Йдiть собi до Євфросини.
Г о с т р о х в о с т и й. Коли б ви знали, якi ви гарнi, яке у вас гарне личко, якi очки (заглядає), то ви б не говорили того. Правда, вам нiхто не казав в вiчi, що ви гарнi?
О л е н к а. Може, ваша й правда, але ви будете сватати Євфросину.
Г о с т р о х в о с т и й. I хто вам наговорив оце? Божусь вам i присягаюсь перед братською чудовною богородицею, що се все брехня. Бодай я покалiчився i навiть зарiзався своїми ж бритвами, коли цьому правда. Я вас, Оленко моя дорога, люблю i бiльше нiкого не буду любити!
О л е н к а (тихо). Боже мiй! А що, як вiн правду каже? Я аж умлiваю. (голосно,) Не так ви увивались коло Євфросини, не так ви говорили до неї, щоб я вам пойняла вiри. Ви зо мною говорите просто, а з Євфросиною говорили по-вченому, бо ви її любите.
Г о с т р о х в о с т и й. Але ж божуся вам, присягаюсь! Нехай мене святий хрест поб'є, нехай мене покарає братська богородиця! Ще не вiрите?
О л е н к а мовчить i задумується.
Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канавi, в оцiм болотi! Ще не вiрите?
О л е н к а думає.
Нехай мене кожум'яцькi собаки загризуть! Щоб я до своєї хати не дiйшов, щоб моя цилюрня згорiла цiєї ночi, коли я брешу, коли я вас не люблю! Ще не вiрите?
О л е н к а (тихо до себе). Боже мiй, який вiн гарний! Я ще зроду не бачила нiкого такого гарного, одколи бiгаю з кошиком по Києву. Серце моє, серце моє бiдне! Не вдержишся ти в грудях.