Г о с т р о х в о с т и й. Ще не вiрите?
О л е н к а. Я рада б вiрити, та ви дуже розумнi, як усi кажуть, а я дуже бiдна й проста. Коли б я була багата, я б вам повiрила.
Г о с т р о х в о с т и й. Навiщо вам те дороге убрання, коли вашi очi, вашi брови красять вас лучче од Євфросининих золотих сережок. Виходьте до мене тихенько од матерi сюди хоч щовечора. Добре?
О л е н к а. Як моя мати довiдаються про те, битимуть ломакою так, що я не потраплю, куди втiкати.
Г о с т р о х в о с т и й. То скажiть своїй матерi, що я буду сватати вас, що я буду женитись iз вами. (Тихо.) Ой, страшна ж її мати! Ще як попаде мене в свої лапи, то витрясе з мене душу. (Оглядається на всi боки,)
О л е н к а. Чи вже ж тому правда? Хiба ж я вам рiвня?
Г о с т р о х в о с т и й. Оленко моя! Серце моє! (обнiмає її,) Я впаду отут серед шляху перед тобою на колiна, бо я люблю тебе.
О л е н к а (кладе йому руки на плечi i припадає на плече). Свириде Йвановичу! Я люблю вас, як ще нiкого так не любила.
ВИХIД 4
О л е н к а, С в и р и д I в а н о в и ч i Г о р п и н а К о р н i ї в н а.
Г о р п и н а (шукає когось i придивляється до Оленки i Гострохвостого), Невже ж се моя О л е н к а обнiмається i цiлується з якимсь волоцюгою! Бач, де вона! А я її жду та жду! (До Оленки.) Чи се ж тобi не стид та не сором обнiматись з хлопцями? Та це Свирид Iванович! Та це Г о с т р о х в о с т и й.! То це той великорозумний, що дурить отого старого дурного Рябка та й його великорозумну Євфросину! От так-так! Сього я од вас уже не сподiвалась! (Кидається до Оленки.) Чого ти тут стоїш iз ним серед улицi? (Присiкується.) А ти, поганко! Та в тебе ж ще на губах молоко не обсохло, а тобi вже з хлопцями цiлуватись!
Г о с т р о х в о с т и й. От i не обсохло. зовсiм вже обсохло!
Г о р п и н а (соваючи кулак пiд самий нiс Оленцi). Постривай же ти, погана дiвчино! Я тобi дома обiрву отi патли на головi! Бери вiдра! Йди додому та зараз лягай спати. Щоб i твого духу тут нiколи не було! Щоб твоя нога тут не була! (Пхає Оленку; О л е н к а одходить з вiдрами й плаче.)
ВИХIД 5
Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Менi здається, що пхати й бити дочку свою вам зовсiм не приходиться…
Г о р п и н а. Цить, бо я тобi очi видеру! (Показує нiгтi.) Нащо ви зводите мою дитину з пуття? Га? Вiн думає, як убрався у рукавички та в шляпу, то вже має право знущатись над нами, бiдними! То це тi великорозумнi, що говорять по-писаному? Ти думаєш, що я така дурна, як Рябко, як Є в ф р о с и н а! Я за свою дочку готова очi видерти, готова тут галасу наробити на всю улицю!
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнiївно! Бога ради, не кричiть та послухайте, що я маю казати. (Тихо.) Оця горлата баба наробить такого крику, що й Є в ф р о с и н а почує. (г о л о сно.) Горпино Корнiївно! Се! Се!.. От послухайте мене! (Хоче ут екти.)
Г о р п и н а (доганяє, хапає його руками i кричить). Не пущу! Не втечеш! У мене одна дитина, як одно сонце на небi! Не пущу! Дай менi одвiт, нащо ти зводиш з розуму мою Оленку, коли сватаєш Євфросину? Нащо вам здалася моя О л е н к а? (Г о с т р о х в о с т и й. пручається. Г о р п и н а кричить.) Не пручайтесь, не пущу! Гвалт! Гвалт! Полiцiя! Полiцiя! Квартальний!
Г о с т р о х в о с т и й. Ой, пропав я! Їй-богу, репетує бiсова баба так, що розбудить всю улицю. (г о л о с- но.) Горпино Корнiївно! Бога ради, не кричiть! Я чесний чоловiк! Я зроблю все, що ви скажете!
Г о р п и н а (кричить ще дужче). Полiцiя! В полiцiю його! Я знаю вас, паничикiв! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите бiдних дiвчат. Ой боже! Певно, вже моя О л е н к а не вперве вибiгла до сього проклятого брехуна, що вмiє тiльки по-письменному брехати. Ой, згубив же вiн мою єдину дитину! (Плаче.)
Г о с т р о х в о с т и й. Їй же богу, вперве! Клянусь вам, божусь вам i присягаюсь, Горпино Корнiївно, що вперве! Ви думаєте, що i в мене таки душi немає, що в мене бога нема? Нехай мене покарають В с i. печорськi святi, нехай мене покриє лаврський великий дзвiн, коли я брешу!
Г о р п и н а. Докажи! Докажи! Бо я не вiрю твоєму одному слову. В твоїх словах нема правди. Твої слова – гнилi яблука! Божися! Присягайся! Iди до церкви, присягни перед богом!
Г о с т р о х в о с т и й. Я ще ж таки, борони боже, не вбив чоловiка, щоб йти серед ночi до церкви присягати.
Г о р п и н а. Божися, присягайся, бо ти згубив мою дитину, їж святу землю, то я повiрю. На, їж! (Бере жменю землi.)
Г о с т р о х в о с т и й. (смiється). Хiба я вовк, щоб їв землю.
Г о р п и н а. Їж! На, їж, то повiрю.
Г о с т р о х в о с т и й. (регочеться). Чи ви, Горпино Корнiївно, при своєму умi! Батьковi своєму понесiть, нехай покуштує, яка земля на смак.
Г о р п и н а. То вiн ще глузує над нами, бiдними сиротами! Зводить з ума мою Оленку, ще й знущається над нами! Полiцiя! Полiцiя! В полiцiю його, сибiрного! В тюрму! В Сибiр його! Там йому мiсце!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). От здурiла баба зоВ с i.м. Наробить менi шкандалу на В с i. Кожум'яки, не можна буде завтра й очей людям показати. (г о л о сно.) Не кричiть, бо…
Г о р п и н а. Що бо? Га? Що то за бо?… Кричу, бо маю право! Полiцiя! Квартальний! Десяцький! Сюди! В'яжiть його, берiть його!
ВИХIД 6 Г о р п и н а, Г о с т р о х в о с т и й. й О л е н к а.
О л е н к а вертається, ставить вiдра, прожогом вибiгає на сцену, ридає i кидається до матерi.
О л е н к а. Мамо! Не зачiпайте, бо я люблю його! Свирид Йванович любить мене. Мамо! Прошу вас, благаю, не зачiпайте!
Г о р п и н а. Щоб я його так пустила, пiймавши на гарячому мiсцi? Нiзащо в свiтi! Нiзащо! Не була б я Г о р п и н а Скавичиха, щоб я таки не постановила на своєму. Коли зачiпаєш, то зачiпай чесно, не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобi не iграшка.
Г о с т р о х в о с т й й. Ви на мене, Горпино Корнiївно, i се й те, i сяк i так, i сякий i такий, а ви не знаєте, що я хочу сватати Оленку.
Г о р п и н а. Дурiть уже дурного Рябка та великорозумну мою небогу Євфросину, а нас, убогих, не пiддурите.
Г о с т р о х в о с т и й. Їй-богу, правду говорю вам… Ви менi не вiрите? Ви думаєте, що я нечесно жартую з Оленкою? Вiрте менi, я чоловiк чесний. I божусь, i присягаюсь, що не пiддурюю. Бодай я завтрiшнього дня не дiждав, бодай я завтра повiсився на своїх ремiнних пасах, в своїй хатi, коли ви менi не вiрите. Щоб я вас пiддурював? Я ходжу до Рябка так, як ходять знакомi до знакомих, а женитись не женюсь. Горпино Корнiївно! Чи можна ж рiвняти Оленку до Євфросини? Подумайте ви.
Г о р п и н а. О, вже що правда, то правда. Моя О л е н к а… (До Оленки.) Геть одiйди… (До Гострохвостого.) Як гляну на базарi на свою Оленку, то нема кращої од неї не то що мiж нашими мiщанками, але мiж тими баринями, що вештаються по базарi. Таки така гарна, хоч води з лиця напийся! I бiс її зна, в кого вона вдалась.
Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж не в вас… В неї голосок, як у флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашiм шевськiм хорi у Йоньки Шелихвоста, їй-богу!
Г о р п и н а. Ну й прирiвняв.
Г о с т р о х в о с т и й. Так я незабаром до вас i на заручини.
Г о р п и н а. Про мене, й просимо; тiльки, здається, у вас нi за собою, нi перед собою… так, як i в нас. Тiльки й добра, що бритви та язик у ротi, як бритва.
Г о с т р о х в о с т и й. Не думайте так, Горпино Корнiївно! В мене, ви самi знаєте, i О л е н к а знає, своя цилюрня…
Г о р п и н а. Мабуть, тiльки що цилюрня. Та вже бог iз вами. Коли вам моя О л е н к а сподобалась, то й приходьте до мене в гостi. В мене швидко будуть гостi, бо я в четвер iменинниця; обiцялись i напрошувались таки самi мої куми з Кожум'як, з Старого Києва I навiть Печорська. Для кумiв я вже не пожалiю хлiба-солi.
Г о с т р о х в о с т и й. То буде пир на ввесь мир.
Г о р п и н а. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте, може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як вашi бритви.
Г о с т р о х в о с т и й. Добре-добре. (Тихо.) Яка ж краса Оленчина. Для її краси варт навiть пану Гострохвостому оцi вiдра занести до хати. (г о л о сно.) Вiзьму ж я вiдра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько. (Бере вiдра на плечi i крекче. Тихо.) Ой, обшмульгаю ж я собi плечi! Се надибав лихо ко-жум'яцьке! Коли б ще яка чортяка не вглядiла та не розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на ввесь Київ.