О л е н к а. То ви покинете Євфросину?
Г о с т р о х в о с т и й. Нехай вона сниться кому iншому, тiльки не менi. (Бере Оленку за руку.) Я тiльки вас нiколи не покину: (Тихо.) Коли б чорт винiс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти її. Якi ж у неї очi! Так i печуть, так i голять, як аглицькi бритви. Хоч трохи пограюсь з гарною дiвчиною.
О л е н к а. А я думала, що ви глузуєте з мене.
Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не можу жити. Лучче нехай мене винесуть на Щекавику, нiж я маю жити без вас.
О л е н к а. Ой, яка я щаслива! Я нiколи не була така щаслива в матерi.
Г о р п и н а. Оце! А чого ж тобi ще треба було в матерi? Оце так! Ще не встигла винести ноги за мiй порiг, а вже нахваляється.
Г о с т р о х в о с т и й. Хоч не винесла ноги за порiг, та швидко зовсiм винесе.
Г о р п и н а. Куди ж пак! Стане великою панею!
Г о с т р о х в о с т и й. А чом би пак i не панею? Та я вберу Оленку так, що їй позавидує не тiльки що Євфросина, але найбагатiша купчиха! Я почеплю їй на голову такого капелюха з бiлими стрiчками, таку коафюру, що вам i не снилося нiколи.
О л е н к а. Лучче з червоними стрiчками. Яка там краса в бiлих стрiчках: i сорочка бiла, i капелюх бiлий i стрiчки бiлi.
Г о с т р о х в о с т и й. I ваше личко бiле. А яку я вам стругну сукню! З чистого шовку!
О л е н к а. Я про шовковi сукнi нiколи й не думала! Вони менi нiколи й не снились!
Г о с т р о х в о с т и й. Я вам куплю золотi сережки! Я вам ушкварю такi сережки, що перед ними i Євфро-сининi потемнiють.
О л е н к а. Я вже звикла думати, що менi не доведеться носити золотих сережок. Мати не справляють i не пускають заробити…
Г о р п и н а. Як це ти говориш з матiр'ю? Крутить язиком, неначе в пансiйонi вчилась. Та я тобi…
О л е н к а. Е, годi, мамо!
Г о р п и н а. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе бiльше до Євфросинки. Накадила вона тебе своїм ладаном.
Г о с т р о х в о с т и й. Не сердьтесь, Горпино Корнiївно! Не сердьтесь!..
Г о р п и н а. Цур тобi, пек тобi! Ти неначе собачої блекоти наїлась. (Виходить.)
ВИХIД 5
Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.
Г о с т р о х в о с т и й. (бере Оленку за руку). Оленко! Щастя моє! Чи будете любити мене, виходити до мене щовечора? Бо я без вас не можу жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не держатиму вас за оцi ручки щодня, щогодини!
О л е н к а. Втечу од матерi, а таки буду виходити до вас. Вже менi так осточортiло бiгати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що менi й свiт немилий. Люди гуляють в недiлю, в празник, а менi нема нi празника, нi недiлi.
Г о с т р о х в о с т и й. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання поговоримо про що веселiше. Оленко! Серце моє! Як я вас люблю! Дайте надивитись на вашi брiвки, на ваше личко…
О л е н к а. Як гляну я на вашi очi, забуваю все своє горе! Я неначе знов народилась на свiт божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива! Як менi легко на душi! Я неначе вперше на вiку одпочила од роботи. (Схиляється на плече Гострохвостому,)
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо сам до себе). Яка тепла в неї душа! Що то якби до сiєї душi, до сього личка та Євфросинине золото, та Євфросинину крамницю з крамом, та Євфросинин розум, та Євфросининi кучерi! Тут моє кохання… та… (голосно.) Красо моя! Серце моє! (Обнiмає Оленку.)
ВИХIД 6
Г о с т р о х в о с т и й, О л е н к а й Г о р п и н а.
Г о р п и н а (входить). Готуй лишень, Оленко, обiд, бо вже куми йдуть справляти день мого святого янгола.
Г о с т р о х в о с т и й. (заглядає в вiкно). Йдуть! Мабуть, сам бог їх несе на повiтрi на крилах. Та й чимала ж череда суне!
Г о р п и н а. Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не цураються мене, простої, мого хлiба й солi.
Г о с т р о х в о с т и й. Я й сам не люблю тих, що цураються хлiба й солi; я так ж люблю таких гордих людей, що їм голови постинав би.
ВИХIД 7
Т i с а м i, г о с т i й П е д о р я.
В хату входять м i щ а н к и; деякi з кошиками, деякi убранi в празникову одежу.
М i щ а н к и. Добридень вам, Горпино Корнiївно! З днем вашого янгола поздоровляємо вас! Дай вам боже, чого ви тiльки забажаєте собi з неба! А вашiй дочцi пошли боже гарного жениха.
О л е н к а й Г о с т р о х в о с т и й осмiхаються.
Г о р п и н а. Сiдайте ж, щоб старости сiдали в мене.
Деякi сiдають.
Г о с т р о х в о с т и й. (до гостей). Ой кумки мої, голубки мої, цокотушки мої! От пирiжки, так пирiжки у Горпини Корнiївни! Недурно вас тут повнiсiнька хата! Знаєте й ви, де раки зимують!
О д н а м i щ а н к а. Та й чи не жартливий же з бiса оцей язикатий панич, та ще й гарний! Не зачiпайте нас, бо як причепимось усi, то мусите нам ставити могорича!
Г о с т р о х в о с т и й. А зачiпайте мене! Я дуже люблю, як молодицi мене зачiпають… але тiльки молодi, чорнобривi, такi, що тiльки моргни, та й… гм…
М i щ а н к и. Хи-хи-хи! Оцей панич наговорить три мiшки гречаної вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий i син вдався.
Г о р п и н а (до гостей, що стоять). Але чого ж оце ви стоїте? Сiдайте ж у мене, будьте ласкавi. Сiдайте, кумо! Сiдайте, свахо! Сiдайте, кумасю! Прошу покiрно, кумко!
Г о с т р о х в о с т и й. Та й кумiв же в вас. Мабуть, ви перехрестили ввесь Київ.
Г о р п и н а (кричить у дверi). Педоре! Педоре! А внось сюди столи! Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторнiше балакати й пити.
Г о с т р о х в о с т и й. От i я поможу. (Бiжить i з Педорею вносять один стiл, потiм другий i ставлять їх серед хати.) Та повертайся, Педоре, так прудко, як я! Насилу волоче ноги!
П е д о р я. За вами похопишся! Не В с i.м такi нiжки мати, якi бог дав пановi.
Г о с т р о х в о с т и й. Але в цiй хатi язики! Зiбрались з усiх Кожум'якiв.
О д н а м i щ а н к а. Ще й з Либедi прибули на помiч, хи-хи-хи!
Г о р п и н а. Чого це ти, Оленко, стоїш, неначе привезена невiстка! Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже мої кумочки та й заскучали.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой-ой! (Зiтхає.) Ще й як заскучали без чарочки!
Г о р п и н а. Як я буду йти замiж, то вiзьму вас собi за свата.
Г о с т р о х в о с т и й. Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом води, як ви будете сидiти на посадi.
Г о р п и н а (вдаривши кулак об кулак). Отже ж нiяк не переговориш оцього панича, їй-богу, не переговориш.
Г о с т р о х в о с т и й. То покличте на помiч з десять кумiв, то, може, й переговорите. Педоре! А де ж пироги! Ке сюди пироги! Та чи В с i., бо я й знаю, скiльки їх усiх у макiтрi: п'ятдесят, ще й шiсть.
М i щ а н к и. Ха-ха-ха! їй-богу, знає, скiльки пирогiв у макiтрi!
П е д о р я. Та тут панич лазили, як кiт, по горшках.
Г о р п и н а. Геть собi, йди до печi. Ще й вона! Вип'ємо ж по чарцi за живих й за мертвих! (Наливає й п'є.) Щоб живим жити й не вмирати, а помершим, коли померли… ет… (махає порожньою чаркою).
Г о с т р о х в о с т и й. Бодай не встали…
В с i. Ой, хто видав так говорити! Це з великого розуму та в голову заходите! Оце так!
Г о р п и н а. Глядiть лишень, ви, великорозумнi! Говорiть, та не проговорюйтесь! Мертвi лежать на Щекавицi та нiкому не шкодять, а живi часом дуже й дуже шкодять.
Г о с т р о х в о с т и й. (наливає чарку). Про мене, вип'ємо й за здоров'я мертвих. Пошли, боже, з неба, чого нам треба! Помершим чарка, а нам горiлка! (Випиває.)
Г о р п и н а ходить кругом стола i наливає всiм
Мiщанки випивають i приказують.
О д н а м i щ а н к а. Даруй же, господи, цей празник проводити, будущого року дiждати.
Д р у г а м i щ а н к а. Щоб ми дiждали в доброму здоров'ї пити за куму й на будущий рiк, як тепер п'ємо живенькi та здоровенькi.
Г о с т р о х в о с т и й. (наливає й приказує до чарки). А звiдкiль ти? – 3 Ромна! – А бiлет є? – Нема.- В тюрму шельму! (Разом вливає чарку в рот. До однiєї мiщанки.) Чого ж ви сидите та не кидаєте в тюрму безбiлетних бродяг?
М i щ а н к а. Я не лихого роду.
ВИХIД 8
Т i с а м i й б у б л е й н и ц я М а р т а.
М а р т а (входить з кошиком на руцi). Добридень вам, Горпино Корнiївно! Ой, вибачайте менi, кумцю-голубцю! Бiгала з бубликами та трохи не пробiгала ваших святих iменин. Насилу згадала!