Навіжена – Iван Нечуй-Левицький

– Сказати правду, я й не розберу гаразд, що на йому поналяпувано: чи ліс, чи хата. Неначе посередині стоїть копиця сіна, і либонь ворона чи крук сидить на копиці; надісь крук!- обізвався Бичковський, лупаючи трохи вже п'яними очима.

– Ой ви, Тюхтій Іванович! Ви самі справдішня копиця сіна! Яка там копиця сіна? То трубадур співає серенаду під балконом замку. Дивіться, який кучерявий! Достоту такий, як ви! – сказала Христина.- От я приведу сюди очі, гостріші од ваших.

Христина крутнулась і через одну хвильку привела під руку Марту Кирилівну і поставила її рядом з Бичковським перед килимом.

– Правда, ви й досі не бачили моєї дорогої, теперечки вже сливе археологічної річі? Гляньте на цей килим! Правда, гарна, пишна робота? Варто оддати в археологічний музей! – гукнула Христина.

Вона крутнулась, миттю вискочила з кімнати, ще й причинила одну половину дверей. Бичковський і Марта Кирилівна зостались удвох і дивились чогось на килим.

– І справді, дуже гарна робота,- обізвалась Марта Кирилівна.

– Нічого не розбираю. Якась плутанина…-обізвавсь Бичковський.

– Тямите ви! Плутанина!- сказала проворно й трохи нахабно Марта Кирилівна і сіла на стільці.

– Сідайте ж!- показала вона рукою на стілець. Бичковський сів.

– Давно ми бачились… а тепер ізнов довелось-таки нам побачитись,- почала Марта Кирилівна.

– Гора з горою не зійдеться, а чоловік з чоловіком зійдеться,- обізвавсь Бичковський і витріщив очі на

Марту Кирилівну.

Це дуже сподобалось їй, їй в вічі знов впали широкі «чаруючі» плечі Бичковського.

«Треба б знов розпочати з ним роман. Чом би пак і заміж за його не вийти? Постать! плечі напродиво! І я не зосталась би сама в хаті, в самотині»,- подумала Марта Кирилівна.

– До нас доходила чутка, що ви й досі ще не оженились? – спитала в його Марта Кирилівна.

– Ні, не оженився й досі,- обізвався флегматично Бичковський.

– Чом же ви не оженились? Не знайшли щирого серця? гарячої душі? Га?

– Гарячої душі не знайшов,- механічно обізвався Бичковський.

А я і заміж пішла і дочку маю, і от-от незабаром, може, й дочку видам…

– І удовою зостались, та вже й давно,- обізвавсь Бичковський.

«Чув, подлий, що я удова, а не прийшов, щоб мене сватати. Треба б його оженити з собою… хоч силою. Треба б напосістись на його! Коли б Христина помогла»,- думала Марта Кирилівна.

– Що ж ви, розбагатіли? Без жінки, без сім'ї вам, чоловікам, і грошей нема де дівати. Певно, склали в банку великі капітали?

– В кишені оце маю п'ять карбованців. Тепер це всі мої капітали,- муркнув Бичковський.

– Оце так диво! Ви, певно, не були на службі, а десь тинялись в світах, певно, десь поневірялись… може, мужикували, а може, й старцювали? Ні жінки, ні грошей! А я, хвалить бога, і дочку-красуню маю, і гроші маю, і дім маю, і живу щасливо, як у бога за дверми,- сказала Марта Кирилівна.

При цих словах Бичковський насторочив вуха і покрутив вуса. Розмова про гроші очевидячки припала йому до смаку.

– Як ви, Платоне Андріяновичу, вилюдніли, виросли і вгору і вшир! Я вгляділа вас і спочатку таки не впізнала: такий з вас козир став! Ще довго будете заморочувати голови дамам. А я здорово змінилась? Ви мене впізнали?- спитала Марта Кирилівна і прижмурила свої гострі очки.

– Ні, не впізнав, але швидко догадався, що то ви,- муркнув Бичковський.

– Що ж я? Чи дуже постарілась? Стала зовсім бабою? Га? – спитала Марта Кирилівна і підняла вгору тонкі брови, ще й дрібненько зареготалась.

– Ви стали тепер червоні, а колись були білі,-знехотя обізвався Бичковський.

Марта Кирилівна ще дужче зареготалась.

– Це гарні компліменти говорите дамам! Що ж це, по вашому: чи гарно б то, чи погано?

– Ні гарно, ні погано. Але ви ще цвітете і не в'янете. Я думав, що ви зв'яли й зачервіли,- сказав Бичковський.

– Кажуть люде, що я не зв’яла, хоч, може, й гаразд і не процвітаю. Чи мали ж який роман на своєму віку? Певно, мали стільки романів, що їх усіх і не списати,- спитала Марта Кирилівна.

– Хто його зна: не пам'ятаю, позабував,- сказав Бичковський і витріщив очі на килим, неначе розглядав трубадура з бандурою.

– Чого це ви так придивляєтесь до того трубадура, чи археологією цікавитесь, чи тією лицаршею, що сидять на балконі?

– Більше археологією,- знехотя обізвався Бичковський.

– Невже ви так встигли зачучверіти та зачерствіти, що тільки й цікавитесь тією мертвотою, цебто археологією та мертвими мальованими лицаршами?- чеплялась Марта Кирилівна.

Бичковському обридла вже та розмова про гарячі душі та мальованих лицарш,- йому заманулось випити всмак з компанією, а Христина одбила його од веселої компанії і трохи не замкнула в хатині, а Марта годує його романтичними солодощами.

Може, ви зацікавлені чим іншим, а я вас тут держу? Може, час випити по чарці?- спитала Марта Кирилівна.

«Оце причепилась причепа! Залучила мене сюди, неначе теля в повітку»,- подумав він.

– А час би вже випити, ви правду сказали оце.

– І я з вами вип'ю! Нудьга мене бере серед цієї старечої невеселої компанії,- аж гукнула Марта Кирилівна.

– От і добре! Ходім та вип'ємо вкупі! Я таких люблю.

– І я таких люблю! З такими і на світі жити веселіше!- гукнула Марта Кирилівна і схопилась з стільця.

Вона підроблювалась під смак Бичковського. В її душу впала думка і справді знов розпочати роман з Бичковським, которий міг стати їй в пригоді.

Марта Кирилівна кокетко одіпхнула обидві половинки дверей і проворненько, якось пустуючи, вискочила в гостинну. За нею повагом вийшов Бичковський. В столовій кругом стола сиділи Юпітери та лисі вінці сотворіння і хилили хто пиво, хто вино стаканами. Марта Кирилівна сіла поруч з Бичковським і налила в стакани вина і для себе, і для Бичковського. Бичковський підняв стакан до Марти Кирилівни. Вона підняла і свій стакан і цокнула ним об стакан Бичковського. Хоч вона і не любила пити, але ради Бичковського вихилила повний стакан, ще й другий налила. Вона була рада, що знов своєю особою зацікавила колишньогось жениха. Бичковський розвеселивсь, навіть розговоривсь. Марта Кирилівна присунулась до його близенько і пильно дивилась йому в вічі. Вона розчервонілась, розгорілась. З червоним лицем, з червоними руками, в пунсових бантах, в червоних зигзагах взорця своєї сукні, вона вся ніби палала, наче неопалима купина. Вона прикинулась веселою, навіть трохи гулячою, говорила дрібно, весело, безперестанку та все зачіпала Бичковського.

«Весела баба! Ще веселіша стала, ніж колись передніше, як була панною. І компанію держить добре: дудлить вино таки гаразд. Та й видно, що й жар в неї ще не прохолов: як розчервонілась!»-думав Бичковський.

«Як би до його причепитись? Як би йому натякнути, що я й заміж за його ладна вийти? Чи не торкнути його ногою під столом? Але він тепер не розбере й не розшолопає, хто його торкнув черевичком, бо кругом стола сидить багато Зевсів, та ще й п'яненьких. Ліпше напишу до його лист… начебто давня приятелька… Або чи не намовити б Христину, щоб йому будлі-як натякнула»,- думала Марта Кирилівна, сьорбаючи вино з стакана.

Христина поглядала на Бичковського та на Марту Кирилівну і тільки осміхалась, переглядаючись з жартовливим своїм братом Бородавкіним.

Тим часом Юпітери налигались амброзії так, що вже й міру перейшли; вони боялись, що не дійдуть до Олімпу, тобто додому, і почали прощатись.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: