Він трохи помолотив пальцем по столі, потім достав папіросу й закурив: одчепись, мов! не маю часу базікати.
– Просвіта й шматок хліба потрібні народові так само, як і нам. Хіба ж мало селян і міщан повиходило в люде через просвіту? – сказав Комашко.
Фесенко сам був з міщан. Він догадувався, що Комашко кинув грудкою в його город, і ніби закипів.
– Може, ви й політику маєте за утопію? – крикнув Фесенко й хитро, скоса глянув на Комашка.
Йому заманулось, щоб Комашко проговорився перед Навроцьким знестямки та зопалу, щоб його піймати на цю петельку, живцем з'їсти, посадити в тюрму.
– Політика не утопія? Га? Як по-вашому? Чи правду я кажу, Харитоне Кириловичу?
«І знов Харитоне Кириловичу! Мабуть, щоб не забутись, як мене звуть. Бий вас сила божа! Оце застукали…» – подумав Навроцький і нічого не сказав, тільки совався по стільці.
«Оце старе мукало не піддержало мене. Треба обертатись до старої», – подумав Фесенко.
– Я не політик і не люблю політики, – обізвався Комашко. – Теперішня політика ще скрізь політика людоїдства, проливання людської крові не для інтересів народу, а на користь дипломатів. Я встоюю за просвіту й культуру, а письменству, культурі й просвіті байдуже за усякі державні границі та межі; вони ширші од тих границь. Чи правду я кажу, Харитоне Кириловичу?
«Хоч бери шапку та тікай! Та ще й питання гострі!» – подумав Навроцький. Одначе розмова Комашкова його зачіпала; він в думці згоджувався з ним.
– Гм… гм… Авжеж правда… – вихопилось якось недоброхіть в старого Навроцького.
Жінка кинула на його очима, неначе п'ятаком. Навроцький схаменувсь, прикусив язика й догадавсь, що прошпетився.
«Ой боже мій! Що це я сказав! Біда мені з цими молодими хлопцями! Витягнуть з тебе щире слово, наче обценьками. Коли б ще не донеслось… Овва! Ццц…»
– Чи правду я казав? – обернувся Фесенко вже до Навроцької. «Загарбаю собі стару, бо на старому машкара», – подумав Фесенко.
– Авжеж правда! Дай волю язикам в пресі, то так і почнуть кричать проти нас, – обізвалась Раїса Михайлівна. – Будуть кричати і проти шовкових та оксамитових суконь, і проти брильянтів, і проти турнюрів. Доведеться нам одягтись в ситець, мов горничним.
Саня осміхнулась, але так голосно, що Навроцька почула.
«Сміється з мене! Вона з тих… Подла!..»
Навроцька тихесенько вилаяла Саню дуже неделікатне, просто-таки по-мужицькій.
– А я думаю, що оті модні ідейки та утопійки таки смішні й нікчемні. І смішний той чоловік, хто носиться з тими ідейками і накидає їх другим, – сказав Фесеико, і в його голосі почулось роздратування.
– А мені здається смішним той, хто зовсім в голові не має ніякісіньких ідей або має такі ідеї, що вже заіржавіли й просяться в архів, – спокійно промовив Комашко.
– Це ви говорите проти мене? – не стерпів і крикнув Фесенко, і його лице зблідло, а очі стали страшні, злі: він посатанів.
– І не думав проти вас говорить. А коли ви це на себе приймаєте, то нехай воно буде ваше, – промовив Комашко.
«Чи машкара на цьому Фесенкові, чи це дійсно він такий на вроду?» – одгадував старий Навроцький, скоса поглядаючи на Фесенка.
Навроцька постерегла, що розмова стає гострою, і, як зручна господиня, раптом перебила її.
– Чи ви пак приїхали на Великий Фонтан купатись? -спитала вона в Комашка.
– Ні, я приїхав тільки погуляти. Я купаюся в самому Одесі, – одказав Комашко.
– А ви? – спитала вона в Фесенка.
– Я… я… приїхав… щоб проїздитись, – сказав Фесенко і нервово кинувся до чаю. Він хапав ложечкою чай і швидко вливав його в рот, неначе поспішав як можна швидше його випить. Чай був гарячий, як окріп. Фесенко не почував, що гарячий чай пік йому язика та губи.
Комашко незабаром заспокоївся і поволі колотив чай ложечкою; він не зводив гострих очей з Фесенка. Саня кинула на Комашка ласкавий погляд, і той погляд очей одразу заспокоїв його, прохолодив серце, неначе свіжий весняний вітер. Він добре знав, що чесна Санина душа встоює за його.
Скінчили пити чай мовчки. Дехто перекидався двома-трьома словами. Слова уривались, як старий шнур.
– Чи не підете проходитись трохи по садку? – сказала Навроцька. – Вечір такий чудовий, а мої панни засиділись.
Паничі встали з-за столу; встали й панни.
– Піду й я з вами, – обізвався Навроцький, насилу підводячись з стільця. Навроцька очима натякнула, щоб він ішов на гулянку з дочками.
Між акаціями з'явилась далеченько Мурашкова. Саня вгляділа її й задумала втекти до неї од Фесенка. Вона швиденько пішла вперед. Фесенко не втерпів: Саня манила його неначе якимись чарами; він наздогнав її й пішов з нею поруч. Саня йшла й мовчала, навіть не дивилась на Фесенка.
Її маленька постать, облита м'якою зеленуватою тінню акацій, була незвичайно граціозна. Гарячі краплі сонця неначе обсипали її золотим дощем і ніби спадали по їй зверху вниз і сипались додолу.
Фесенко розімлів, розтав, як віск на вогні.
– Не маю сили довше затаювати в собі того гарячого кохання, яке ви збудили в моєму серці. Я вас люблю без міри; полюбив од того часу, як вперше побачив вас, – сказав Фесенко, театрально поклавши руку на серце. На пальцях в його залисніли золоті перстні.
– Котрий раз цього року ви признаєтесь паннам в коханні? – сміливо спитала в його Саня, навіть не почервонівши.
– Перший раз на віку. Я нікого ще не кохав так щиро, як тепер кохаю вас, – сказав Фесенко, граціозно поклавши другу руку на серце.
– А я чула, що ви цього року вже два рази признавались паннам, що страшенно, без міри їх любите, – сказала Саня. – Що ж вийде з вашого кохання для мене? Ви хочете мене сватать? Так чи ні?
Фесенко витріщив очі. На його неначе хто линув холодною водою. Він не сподівавсь таких сміливих слів од Сані й мовчав.
– Ви хочете мене сватать? – знов спитала в його Саня.
Фесенко з дива просто остовпів, мовчав і тільки дивився на Саню. Його губи розтулились, очі стали більші. Він був дуже здивований. Сватать Саню він і в голові собі не покладав, бо мав на думці тільки трохи пожартувати, намилуватись нею та вже потім за сватання поміркувати.
– Чого ж ви мовчите? Що це за знак? Як мені вас розуміти? Може, ви злякались моєї сміливості? Дайте спокій своїм нервам. Я підожду, – сказала Саня, і її рожеві уста склались в легенький осміх.
В Фесенка тоді мигнула думка: «Борони мене боже од такої жінки! З такою ліберальною жінкою пропаде моя кар'єра: вона мене не повезе вгору, а потягне вниз кудись «в преісподню». Ця думка трохи стурбувала його й неначе одібрала в його язик.
– Мене вразила ваша сміливість, – ледве спромігся він промовити й засоромився, побачивши, що став смішний.
– А мене вразила ваша нахабність і наглість, – сказала Саня. І вона крутнулась назад і хапком побігла назустріч до Мурашкової. Фесенко зостався ні в сих ні в тих. Ганьба, гнів і злість кипіла в його грудях не так на Саню, як на Комашка за свою невдачу з романом. Він вернувся до Навроцького та Мані, неначе мокра курка, що поопускала крила.
Саня та Мурашкова пішли попереду, узявшись попід руки. Сані хотілось перевести дух і вгамувати трохи свої збентежені нерви. Навроцький з Манею ледве встигав йти за ними й таки добре засапався. Маня розчервонілась од духоти, од швидкої ходи. Од сидні в хаті за малюванням вона трохи не забула ходить. Фесенко йшов мовчки, похиливши голову й насупивши брови. Обійшли кругом монастиря, перейшли старе кладовище, постояли трохи над морем на високій кручі. Внизу між скелями в морі купались без сорому люде. Панни засоромились і повернули назад додому.
Тим часом Навроцька ждала гостей коло столу. На столі стояв великий піднос з абрикосовим варенням і тарілка недорогого торту. На підносі стояли три маленькі чарочки з вином для паничів та Навроцького. Навроцька була скупа й в себе вдома завсіди подавала таку вечерю гостям-паничам, її варення з абрикосів та маленькі чарочки вина вже давно знали паничі й сміялись тихенько. Цей поживок, ці абрикоси вона не забула взяти з собою навіть на морське купання задля паничів.
– Прошу спробувать мого варення! – сказала Навроцька до гостей.
Паничі сіли за стіл, набрали варення й трохи лизнули його. Навроцька поставила перед ними по чарці вина й подала кожному по шматочку торта, неначе вони були делікатні панни. А їм після гулянки таки добре схотілось їсти. Схотів їсти й старий Навроцький. Розмова стала загальною. Саня говорила більше од усіх, але якось нервово, швидко, хапаючись. Вона неначе хотіла заговорити недавню неприємну спотичку з Фесенком, щоб мерщій забути її в розмові.