Над Чорним морем – Iван Нечуй-Левицький

Фесенко й Маня пішли стежкою, що йшла між акаціями до монастирських стін.

«Може, ця Маня тільки так собі зверху свята та божа, а в душі така розумна, гостра та начитана, як і її сестра Саня, – подумав Фесенко. – Вони ж з одного кодла, і не може бути, щоб Саня не напахала її своїм душком… Коли б часом не опектись, як я опікся од Сані».

I Фесенко задумався. Він не знав, з чого почати розмову. «А що як почну розмову за рожі та лелії, а вона мені дасть одкоша, як ота гостра Саня? – подумав Фесенко. – На кожний раз почну з поважних, високих матерій».

– Ваша сестра дуже розвита особа, начитана, дуже здатна до наук. Вона космополітка, любить усякі абстракції, теорії, та сьогочасні ідеї, та високі принципи, – почав Фесенко.

«За що це він мені торочить? Щось мені невтямки, – подумала Маня. – Що то за слова – космополітка, аб… аб… стракції, теорії?» – насилу вимовила ці слова Маня в умі.

– Гм… еге, – одказала Маня, зроду не охоча говорити. Щодо мови вона вдалася трохи в свого батька.

– А ви космополітка чи націоналка? Яких теорій та принципів ви держитесь? – чеплявся Фесенко.

Маню вразили ті терміни.

«Це неначебто французькі слова, – подумала Маня. – Треба покликати на поміч французьку граматику…» Вона кинулась в думці до французької граматики, в французьку етимологію, і не знайшла там тих слів. «Ой лишко! За що це він мене питає?» -подумала вона, а потім сказала:

– Ми… ми цього не вчили в мадам Роже.

Фесенко зареготався в душі й прикусив червоні губи.

– А ваша сестра таки любить ці терміни, – сказав Фесенко.

«Що ж то Саня любить таке чудне? – подумала Маня. -Якісь терміни… гм… чи не турецькі якісь мінарети?»

– Еге… любить, любить, – обізвалась Маня.

– Чи ваша сестра часом не соціалістка? – спитав Фесенко.

– Егеж, спеціалістка. Папа часом каже, що Саня спеціалістка, бо любить вчити в школі, каже, що й я спеціалістка, бо люблю малювати, – обізвалась Маня.

– Ви мене не так зрозуміли, Маріє Харитонівно. Я не кажу за спеціальність вашої сестри. Що вона добра спеціалістка в педагогії, я тому добре відомий. Я кажу, що ваша сестра, хоч молода, а вже знає добре усякі соціальні ідеї, цікавиться теоріями. Мабуть, багато читала й знає усякі теорії, – сказав Фесенко.

– Авжеж знає, бо вона добре вчилась в гімназії. Вона має золоту медаль. І в нас в пансіоні вчили теорію поезії і прози, – бовкнула Маня.

Фесенко насилу вдержався й трохи не зареготався голосно. Щоб не засміятись, він голосно кашлянув.

«Це чиста провінціальна дурепа! В пансіоні мадам Роже в Кишиневі нічого не робили, погано вчились і тільки байдики били та французьку мову вчили», – подумав Фесенко.

– Чи ваша сестра любить ті теорії ради самих теорій, чи прикладає їх до практики? – знов спитав у Мані Фесенко.

Маня вже зовсім не розуміла, за що він говорить.

«Ой боже мій, як він говорить по-вченому! Нічого не втямлю!» – подумала Маня і нічого не одповіла. Бідна дівчина оглядалась на всі боки, неначе шукала матері для помочі.

«Ну, це не Саня! – подумав Фесенко. – Повертай цабе, бо соб нікуди. Дуже високий тон я взяв для цієї дуринди. Тепер сміливо можна починати розмову про лелії та рожі».

– Ви, мабуть, тепер багато читаєте? – почав Фесенко трохи перегодя. – Місцина така гарна: море, скелі, акації, кораблі, білі вітрила. Поезія кругом! Самотина, тиша!

– Еге! – обізвалась несміливо Маня. – Тільки мама не дозволяють мені багато читати. Кажуть, що книжками можна очі збавить. Саня не слухає мами, читає багато, та ще й вечорами, і через те в неї очі вже болять; вона часом надіває окуляри.

– Оце негарно, як молоденька й гарна панна, як ви, та надіне окуляри. Ця штука належиться до старих. Бережіть свої очі. В вас такі пишні, ясні очі, яких я ще й не бачив ні в кого, – сказав комплімент Фесенко.

Маня почервоніла. В неї почервоніло навіть чоло, а щоки неначе зайнялись.

– Я тепер читаю Гоголя… але… але мама каже: паннам ще не годиться читати усього Гоголя, – несміливо обізвалась Маня.

– А Шевченка ви читали? – спитав для штуки Фесенко, щоб випитать в неї погляд на українщину.

– Ні, не читала. В папи є Шевченків «Кобзар», але мама казала мені, щоб я його не читала: каже, що він написаний мужицькою мовою. Мама все дає мені французькі книжки, – сказала Маня.

«Буде саме така жінка, якої мені треба: не знає ніяких тих теорій та ідей, нігде мене не скомпромітує, не опоганить. Але щоб доладу розговоритись з нею, треба братись або до музики, або до рож та лелій», – подумав Фесенко.

– Як же оце ви покинули дома в Кишинев! свої квітки? Хто ж їх там доглядатиме? – спитав Фесенко.

– Ми повиносили вазони в садок і сказали, щоб наша горнична поливала. Квітки не пропадуть. Мама просила одну даму, що живе на нашій вулиці, наглядати, – сказала Маня.

– Гарні в вас вазони? – спитав Фесенко.

– О, дуже гарні! Два фікуси вже доросли до стелі. Мама не знає, що з ними робити, бо зрізувать шкода. А папа жартує, каже мамі: «Візьміть та й підніміте на два аршини стелю».

Фесенко зареготався. Маня й собі засміялась.

– Ті фікуси щепила сама мама. Тим-то вона так коло їх пильнує. І я сама своїми руками прищепила аж два.

– Аж два! – гукнув ніби здивований Фесенко. – І своїми ручками?

– Своїми руками, – сказала Маня. – Я сама й резеду сіяла, а мама сіяла айстри та левкої, – сказала Маня.

– І зійшла ваша резеда? Ох, як я люблю резеду! Це для мене найкращі в світі квітки! Як мені хотілось би подивитись на вашу резеду! – промовив з палом Фесенко.

– Приїдьте та й побачите! – сказала Маня й сама здивувалась своїй сміливості.

– А ви мені дозволите нарвати пучечок на пам'ятку та на згадку? – спитав Фесенко.

– Добре! – сказала Маня, і знов в неї щоки почервоніли.

– Я той букет сховаю в срібну та перлову скриньку й держатиму на пам'ятку до самої смерті! – знов гукнув з удаваним палом Фесенко.

– Нащо ви його будете ховати в скриньку? хіба він такий гарний? Є квітки багато кращі, ніж резеда, – сказала наївно Маня.

– Ні, для мене нема кращих квіток, як резеда, бо, бо… бо ви її любите. А що любите ви, те люблю й я, – сказав Фесенко й заглянув Мані в самі очі.

Маня засоромилась. Ще ніхто не говорив їй таких чудних компліментів. Вона трохи стурбувалась і хутчій повернула стежкою назад.

«Треба доходити до самого діла, бо вже до гостиниці й до мами недалечке», – подумав Фесенко.

– А резеду ви вже малювали на картинках? – спитав Фесенко.

– Ні, ще не малювала. Я найбільше люблю малювати нарциси, – сказала Маня.

– Чому так! – спитав Фесенко.

– Я найбільше од усіх квіток люблю нарциси, – сказала Маня.

– І я найбільше люблю нарциси. Ох, які то гарні квітки! білі, чисті, як безвинні панни, ще й рум'янці в осередку! Нарцис – то квітка весни, то поезія, то весна, то сонце, то май, то любов! любов біла, чиста! – і Фесенко піднімав голос, мов оратор в парламенті, і в кінці аж крикнув так, що Маня трохи злякалась того палу, ущухла, якось зщулилась і попрямувала хутчій по доріжці до стола, де горнична вже виносила наставлений самовар.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: