В той час бевкнув дзвін на вечерню. Филін раптом устав і перехрестився до образів.
– От вже й на вечерню задзвонили. Піду ж я до церкви та після вечерні пораджуся з батюшкою про ті закрутки на моїй пшениці, – сказав Филін.
Він вийшов з-за стола, перехрестився перед образами, подякував Зіньці за полудень, попрощався й вийшов з хати.
«От тепер треба б сказати Романові, щоб слав старостів до Соломії. Але боже мій! в хаті Денис, чужий чоловік. Ще не знаю, що з того вийде», – подумала Зінька.
– Романе! винеси, сину, горілку та зайвий хліб в хижку, а ти, Настусю, прибери з стола, позбирай окрушки та висип курям, – сказала Зінька.
Тільки що Роман вийшов в сіни та пішов у хижку, котра була зроблена коло противної хати через сіни, баба Зінька швиденько й собі шусть у сіни, пішла до Романа й тихісінько розказала йому, що батюшка й матушка хвалили Соломію.
– Восени, сину, зашлемо старостів до Соломії, – вкінець усього сказала Зінька синові, а сама зараз після того накинула на себе свитку і почимчикувала до церкви швиденько, неначе навздогінці за Филоном.
Роман вернувся в хату веселий та радий. Очі в його так радісно сяли, що аж Денис та Настуся це примітили. Він розбалакався, жартував, сміявся, навіть піднімав на сміх дядька Филона.
– Але, здається, дядько Филін оце брехні точив, що він копав гроші та бачив сатану, – сказав Денис, – я вже чув раз, як він про це розказував. Тепер він каже, що вже буде тридцять років, як він послав прошения да царя про той скарб, а тоді розказував, що він послав те прошення два роки перед цим.
– Та й я, як ще був невеликим хлопцем, то чув, як він оце саме розказував бабам, – обізвався Роман, – але пам'ятаю добре, що він тоді казав, нібито в сатани голова була така завбільшки, як відро, а очі такі, як кулаки, а тепер каже, що голова в сатани така завбільшки, як копиця, а очі, як кавуни.
– Авжеж так! бо за яких десять років сатана, мабуть, підріс, то й голова в його виросла, як копиця, а очі стали, як кавуни, – сказав Денис, – брехні точить дядько Филін та людей морочить. Я знаю добре, що він і грошей не копав, навіть в ліс уночі не ходив і сатани не бачив. Вигадує та чваниться: ось би то мені це все з небес дано.
– Невже ото все неправда, що розказував дядько Филін? То це я тільки дурно настрахалась? – сказала Настя.
– Авжеж то все брехня! Витріщить дядько свої очі на мисник та й вигадує якісь байки, неначе там на миснику і справді привиджується йому між полумисками сатана; чисто, неначе стара баба розказує казки дітям! – сказав Денис.
Бідна налякана Настуся глянула на мисник, і їй здалося, що вона там от-от вглядить сатану між мисками.
– То це я дурно тільки боялась? – спитала Настя в Дениса.
– Авжеж дурно! Я знав, що дядько Филін бреше, але мовчав; думаю, нехай дядько набрешеться досхочу, – говорив Денис та все не зводив очей з Насті.
– Одже я неначе не дополуднував трохи, – сказав Роман,- мені неначе ще їсти хочеться; все слухав дядькові теревені.
– Та й я не дополуднував, бо все сміявся собі під ніс з тих брехень, – обізвався Денис.
– А я то й зовсім не полуднувала: такого страху на мене нагнав дядько, – сказала Настуся.
– Побіжи, Настусю, в хижку та винеси вареники й сметану; та не забудься вхопити горілки пляшку, – сказав Роман до Насті.
– Ой, боюся я брати ту горілку, щоб часом мати не сердились, – сказала Настя.
– Нічого – те! Мати частувала свого гостя, а ми почастуємо свого, – сказав Роман, – вип'ємо трошечки, тільки по чарочці, щоб дядькову сатану забути.
Настя метнулась в сіни, принесла вареники й пляшку і постановила на столі.
– От тепер сядемо й ми на покуті! – сказав Роман і налив собі чарку горілки та й вихилив до дна. Потім він почастував Дениса й Настю. Настя тільки пригубила чарку, а пити не схотіла. Усі почали уплітати вареники, аж за вухами лящало. Денис уплітав вареники і не зводив своїх круглих веселих очей з Насті.
– Чого це ти, Денисе, витріщаєш на мені очі, неначе вперше мене бачиш? – сказала Настя.
– Чи так само, як сатана витріщав баньки на дядька Филона в лісі? -сказав Денис.
– Ні, не так страшно, але все-таки трохи й так, – промовила Настя й зареготалась.
– Це задля того, щоб ти менше вареників з'їла, а мені більше зосталось, – обізвався Денис.
Денисові вже давно впала в очі Настуся. Молоденька дівчина підростала, наливалася, як яблучко, і стала ще більше подобатись Денисові.
Роман налив чарку і знов випив, ще й Дениса почастував. Він став веселий, розчервонівся на виду, жартував та сміявся.
– Романе! Чого це ти сьогодні такий веселий та говорючий? – не втерпіла і спитала в його Настя.
– Чогось веселий, та не скажу чого: нехай кортить, – сказав Роман.
– Та скажи-бо! Певно, мати щось дуже веселе сказала тобі, бо й мати увійшла в хату чогось дуже весела, – промовила догадлива Настя.
– Та то сьогодні, мабуть, трапився день веселий, – сказав Роман і знов налив чарку та й випив.
– Ой боже мій! вже й горілки мало зісталось в пляшці! – аж крикнула Настя, – їй-богу, мати будуть гримати.
В той час надворі гавкнула собака. Швидко потім в хату увійшла Соломія. Вона думала, що Роман в церкві, і забігла до Насті, але, одчинивши двері, вона вгляділа і Дениса й Романа за столом. Бідна дівчина аж подалася назад у сіни. Вона й сама не знала, чи йти в хату, чи вертатись, їй було ніяково, що вона ніби сама прийшла до Романа в хату.
– Соломія! – аж крикнув Роман з-за стола. Соломія од сорому подалася через поріг у сіни. Настя схопилася з місця, взяла Соломію за руку і потягла в хату.
– Здорова була, Соломіє! – гукнув Роман. – Чого це ти закомизилась? Неначе боїшся переступити через наш поріг.
Настя притягла Соломію до стола. Соломія все опиналась та соромилась. Роман силою посадив її на ослоні, поруч з Настею.
Соломія сиділа ні в сих ні в тих і мовчала, але перегодя стала сміливіша. Весела компанія швидко її розвеселила. Соломія почала і собі жартувати та реготатись.
– Просимо до полудня! – сказав Денис і показав рукою на порожню миску.
– Спасибі! я вже пополуднувала дома. Доїдай, Денисе, на здоров’ячко, та тільки не об'їдайся, – сказала Соломія і посунула порожню миску до Дениса.
– Спасибі за ласку, – обізвався Денис, – мабуть, уже такий мій талан… ох!… що дівчата годують мене з порожніх мисок.
– Може, тобі ще й солі треба до страви? – промовила Соломія і поставила перед Денисом солянку. – Посоли, то буде смачніше.
– Ох!.. вже мені й так солоно од тих дівчат… ох! – жартував Денис.
– Одже ж ми поїли всі вареники, а ти, Денисе, ще й смієшся з Соломії. Потривай, Соломіє, ось я піду в хижку та винесу паляницю. Пополуднуєш, Соломіє, паляницею з сметаною, – сказала Настя і встала з ослона.
– Еге! як дівчатам, то й палянички, а як парубкам, то тільки святий хлібець! Не йди, Насте! Не пущу! – крикнув Денис і погнався в сіни за Настею.
– А що, Соломіє, чи посилати до тебе старостів? – спитав Роман в Соломії.
– Оце! попереду пришли, а потім вже питай! – сказала Соломія і зареготалась.
– А чи не візьму я часом гарбуза од тебе?
– А хіба ж я знаю…
– Я тебе питаю без жартів, – сказав Роман і насупив брови. Його лице з веселого стало поважне і навіть сердите.
– Хіба ж ти так не любиш гарбузів, чи що? – сказала Содомія і знов засміялась. – І гарбуз має смак, та ще й непоганий.
– Не люблю. Я вже що роблю, то роблю напевно, – сказав Роман, спустивши очі.
Задума впала на його чоло. Він похилив голову і мовчав. Соломія перестала сміятись і собі задумалась. Вид її став поважний, неначе в тих пустунів дітей, що на них несподівано посварився пальцем і гримнув старий батько.
– Чи батько твій та мати не спротивляться, як я прийду до тебе з старостами? – спитав Роман.
– А чого їм спротивлюватись? Мій батько поважає твою матір і любить балакати з нею про усякі страхіття, – сказала Соломія. – Я боюсь, що твоя мати спротивиться…
– Ні! – сказав Роман.
– Як твоя мати ні, то й я ні! – сказала Соломія. Роман підвів голову, ніби розплющив очі. І з його ясних очей полився ніби веселий промінь і впав на Соломині гострі очі. Вона спустила довгі чорні вії, котрі ніби чорними торочками впали на її щоки, і почервоніла, як маківка.
Хатні двері одчинились, неначе буря вдарила в їх. Настя влетіла в хату з паляницею в руках, зачинила за собою двері і придержала клямку. Денис сіпнув двері, і малосила Настя випустила з рук клямку й ткнула головою та паляницею Денисові в груди. Вона прибігла до стола, сіла й сховала свої руки з паляницею під стіл.