Неоднаковими стежками – Iван Нечуй-Левицький

– А правда, Меланія Андріянівна має дуже показний вигляд в цім убранні? – тихенько, сливе пошепки промовила до Уласевича Таїса Андріївна.

– Що має, то має. І справді якась показна й навіть пікантна. Веселої матері весела дочка, – пошепки одповів він Таїсі Андріївні.

– І не без засобів. Маєтність в їх дуже добра. В їх в Деркачівці земля родюча. Там така земля, що, як кажуть на селі, і дитину посади, то й та виросте, не тільки пшениця або тютюн. Вони сіють тютюн. Ой який там тютюн роде, ой який тютюн! А гарбузи на баштані на аршин завдовжки! Неначе льохи годовані повивертались на баштані! Сама бачила на баштані, на свої очі бачила, – шепотіла нишком Таїса Андріївна.

– От гарбузів мені не бажалось би бачить у тій Деркачівці, – тихо обізвавсь Уласевич.

Покинули вони Таїсу Андріївну вдома стерегти покої, а самі хутчій пішли до театру.

Таїса Андріївна покликала горничну, пішла в гардеробну й звеліла дівчині поприбирать та повішати в Любиній шафі жужмом покидані по стільцях усякі убрання та удяганки. Горнична поралась, одчинивши шафу, де ніби висіло на кілочках п'ять Люб, і білих, і рожевих, і бузкових, і чорних. Хазяйка ні до чого не доторкувалась, бо… була лінива.

Вона сиділа й тільки дивилась. Ненароком її погляд впав на Любчину дитячу засклену шафку. В шафці з скляними дверима були сховані усі Любчині дитячі цяцьки. Усі здорові, дорогі ляльки в оксамитових та шовкових уборах сиділи й стояли довгим рядочком, достоту з таким враженням здорових карих очей, як і в Люби. Ці ляльки вона колись купувала для малої Люби по десять і двадцять карбованців. І її думки несамохіть перелинули в передніші часи, коли Люба була ще малою й бавилась тими ляльками, і вона сама була заможна, молода й щаслива, коли чоловік ще любив її. Вона важко зітхнула й довго сиділа, потонувши в згадках про щасливе й гойне життя в давніші часи в своєму домі.

Театр був повнісінький. Як Люба з Меласею ввійшли в ложу, сливе усі направили біноклі на Любу. Люба кидалась в вічі й красою, й убранням. Після першої дії Елпідифор взяв Любу під руку й повів її в просторне фойє. Вони вступили попліч у залу, ніби князь з княгинею. Елпідифор бундючивсь, випинався, бадьорився, неначе генерал на муштрах, гордовито зиркаючи по панах та паніях: він, очевидячки, показував усім і себе, і красуню Любу. Люба крутила голівкою та зорила очима то на один бік, то на другий. А за ними слідком йшли поволі і Гуковичева з Меласею та з Уласевичем, неначе двірський почет, що проводив цих двох високих особ на парадному виході в дворці. Всі задивлялись на їх і розпитували за цю надзвичайно гарну пару, але нишком шепотіли, що ця пара живе невінчана.

Усі милувались ними обома. Люба не знала з радощів. на яку ногу й ступить. За цей вихід під руку з таким поставним та пишним чоловіком-красунем вона була ладна оддати половину свого віку.

І перед нею неначе майнуло передніше життя в нудному селі з старим, підтоптаним чоловіком в самотині, де вона трохи не збожеволіла з нудьги, де навіть не було кому показать свої шовки та оксамити. А теперечки яка вона щаслива! Як усі придивляються до неї й до його! Як зиркають!

І щасливій Любі привиджувалось, що вона лине десь в небі, між зорями, вище од хмар; уявлялось, що вона долинула до самого неба, до якогось раю й увійшла в той пишний рай, почувала ті високі небесні радощі й ніби линула в якомусь ефірі й чула якісь дивні солодкі мелодії, що пройняли її серце та душу.

Після театру Люба запросила до себе гостей на чай. Довго вони сиділи за чаєм та балакали. Артисти Кірсанов та Голубков розворушили їх нерви своїм гранням на сцені до неймовірності. Дами аж охали, аж ойкали та все не могли набалакатись за їх.

– Ой мамо! яка шкода, що ви не бачили Голубкова, як він виступав в водевілі «Десять молодих паннів і ні однісінького жениха». Як виступив з-за декорації та засунув за жилетку великі пальці, одгорнувши набік поли сіртучка, як розчепірив рожеві пальці та як пішов у танець бочком-бочком, а далі боком і скоком, неначе лошачок! Препишно! Пречудово!

– А справді показна постать! Як заколивав легенько кучерями та посунувся боком, а далі як піде видрибасом та вибриком, як кажуть в нас на селі, а далі як почав дріботіть дрібушки… Прехороше, прегарно! – додала Текля Гуковичева.

Довго ще балакали вони та пили чай. Мелася зачіпала Уласевича й, очевидячки, натякала йому, що він припав їй до вподоби. Вона повеселішала й дзигорила безперестанку та все згадувала про тих «Десятьох молодих паннів». Вже в глупу ніч гості розпрощались. На прощанні Гуковичева запрошувала до себе в гості усіх і… ніби найбільше Михайла Кириковича.

– Приїдьте ж та побалакаєте з татом про бджільництво та улики усякої системи. Ото тато буде вам радий! – сказала Мелася на розставанні до молодого Уласевича, очевидячки, бажаючи його заманить в Деркачівку.

– Великий спасибі вам за запросини й пошану. Як животітиму на світі до різдва, то попрошу Таїсу Андріївну, щоб і мене взяли з собою в Деркачівку; а як помру, то вже ніяким способом не прибуду до вас, – обізвався Михайло Кирикович.

Люба лягла спати, але довго й очей не заплющувала од згадок за той приємний вечір. На крилах своєї уяви вона перелинула в якесь чудове велике місто, неначе в Париж. Їй уявлялось, що вона походжає з Елпідифором, побравшись попід руки, десь в багатому блискучому фойє паризької опери, що на неї усі задивляються, на неї усі дивляться, про неї усі розпитують. Усі паничі й пани дивуються її красі, залицяються до неї. То знов вона ніби на крилах полинула в Ніццу саме на карнавал, про котрий їй торочила докторша Гурковенкова, бо ця сливе щороку їздила на карнавал. І Любі уявлялось, що й вона їзде по вулицях в Ніцці в екіпажі, засипаному квітками. сама уся в квітках. На неї з усіх-усюдів кидають квітки. Красу її примітили, її вітають, як царицю краси. За неї пишуть і в ніццьких, і навіть в паризьких газетах. Слава за неї йде по усьому світі, і вона досягла вже до свого найвищого ідеалу.

І Любі уявилось, що вона потопає в ніццьких фіалках, сунеться по них в якусь безодню, що вона сама ніби вже стала ніццькою фіалкою, цією пишною ніццькою бадилиною й бур'яниною… І в тих мріях про свої ідеали вона заснула, неначе завалилась в безодню, повну фіалок та жасмину.

III

Деркачівка, Гуковичева маєтність, була за Дніпром, недалечко од Києва й од залізної дороги. То була держава козацького роду Теклі Опанасівни. Чимала Гуковичева оселя була край села. Дім був чималий, дуже довгий, але стародавній, низький, неначе присадкуватий, з довгим рядком вікон та мальованих, збляклих од сонця віконниць, причеплених по обидва боки кожного вікна. Дім й уся оселя були на невеликому пригорку. А од дому по згористому широкому покаті наниз до течії слався старий парк, насаджений, певно, ще прадідом старої Гуковичевої. Од самісінького дому до течії тяглась широка липова алея. Столітні липи розрослись густим гіллям і подекуди вгорі позчіплювались гілками докупи. По один бік алеї розрісся старий овощний садок; а по другий бік алеї по зеленій траві були розкидані столітні липи, берести та дуби, що розрослись на волі й розпустили широке гілля і вгору і вшир на всю свою могутню силу. Нанизу в ярку лисніла невеличка течія в зеленій осоці. Проти алеї вода зібралась в довгий ставочок під крутими горбами. А за течією на взгір'ї знов пишались столітні дуби та граби по два й по три рядочком, розкидані нарізно, а подекуди скупчені кружалами. Поміж ними біліли старі гіллясті берези, неначе на пригорки вийшли на прогуляння панянки в білих сукнях. Парк розстелявсь далеко й широко по горбах. А за парком стояв зеленою стіною лісок. В одному кутку в парку білів березник, неначе панни в білих убраннях стовпились докупи десь на балі. Побіч оселі за домом чорніла здоровецька клуня на току. Кругом току на окопах гнались високо вгору рядки старих осокорів. Давнє дідицьке гніздище навкруги обросло й заросло деревом і нагадувало стародавні діброви ще вольної, не дуже залюдненої старої України.

Андріян Кирилович Гукович тільки що пообідав, надягнув теплішу удяганку, якийсь куценький драповий чекмен, і думав йти на тік, де саме тоді на машині молотили ярину. Він зирнув у двір. До брами прямували якісь хури, навантажені й напхані й довгими, і куцими скринями, якимись пакунками, позашиваними в циновки. Хура за хурою сунулась, неначе чимала валка чумацьких паровиць.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: