– Маю таку думку, та… батько не пускає мене в Фінляндію, де виробляють полотна на нових маленьких верстатиках. В мене, бачте, думка вивчить нього ремества наших молодиць, а потім розповсюдить його в краї, – говорила Ліда.
– Та то вона й наші сусідки Матушевські марять собі про не на селах в самотині з нудьги! – ляснула Мелася. – Ці мрії як прийшли, так швидко й минуть незабаром. Це все з нудьгита од безробіття.
– Ви, Меланіє Андріянівно, не спочуваєте цим дуже практичним нібито мріям? – спитав Яків Кирикович.
– Не то що не маю спочування до їх. Цього ніяким способом не можу сказать. Але я зроду-звіку не сіла б за верстат, щоб торкать підніжок та гупать лядою з ранку до вечора. До такої роботи я не маю ніякого потягу. Але для себе особово я знайшла б якусь іншу, багато приємнішу добродійну роботу, та й по своїй вподобі, – лепетала Мелася.
«Одже ж ця Мелася і справді дуже щира. В неї й справді всі думки зверху: так і лазять по їй, неначе мухи. Правду писав брат! – подумав доктор. – В неї думки, як вода в діравому горщику, – ніяк не вдержаться всередині».
– А я людина, передніше за все, практична і цікавлюсь тільки тим, з чого вийде якась користь для мене або й для людей, – сказала Ліда.
Яків Кирикович підняв брови й аж очі витріщив на Ліду. Цей тон і прямування в розмові був для його надто надзвичайний, бо він нічого такого не чув в Києві в салонах.
– Ви, мабуть, вчились на жіноцьких курсах? – спитав Яків Кирикович.
– Вчилась років зо два, та… не довелось довчиться до кінця, бо це не од мене залежалось, – сказала Ліда з сутінком смутку в голосі.
Почалось змагання. Розмова стала жвавіша й набиралась сили, завзяття, навіть стала палка. Ліда розговорилась, встоювала за себе й за своїх мрійних сусідок. Мелася й Михайло Кирикович пішли на жарти й піднімали на смішки й Ліду, і мрійних, нібито придуркуватих сусідок.
«Як розходилась Ліда! Десь в неї й зубки взялися, неначе одразу виросли. Як очки замиготіли! Зо мною говоре, неначе три дні не їла, а теперечки в неї десь і мова взялась, – думав з дивуванням Михайло Кирикович. – Чи ти ба! Як огризається! Яка стала красномовна! А то все було одмикує од нашої компанії та ховається десь по закутках».
Ліда й справді розбалакалась, повеселішала. Чималі, сливе чорні очі залисніли. Чорні довгі вії аж миготіли й ніби нервово дрижали при кліпанні очима. Яків Кирикович тепер додивився, що вона гарна, що в неї пишні виразні червоні уста й чудові розумні очі.
«Одже ж, може, я знайду собі в цій молодій дівчині сяку-таку спільницю в дечому. Мелася справжня терниця, а Ліда ні на терницю, ні на бительню навіть нітрішки не скинулась. Ця тре й тіпає багато розумніше й помірніше, ніж сестра-лепетуха».
– От я музику так люблю! – сказала наприкінці розмови Мелася. – І вмію грати, і знаю класиків, але господь не дав мені таланту до музики. Усякімови дались мені заіграшки; я їх ловила живцем на льоту, навіть з приємністю й усолодою, а музика не дається чомусь мені та й годі!
«Мабуть тим, шо в неї в роті та на язиці вже готовісінька музика зроду: і вчитись не треба!» – якось несамохіть промайнула думка в молодого доктора.
Тим часом в двір вкотило дві хурі, навантажені півчою з Дрижиполя. Хазяїн вийшов на ґанок. До його привітався регент Никон Кучма. Він був убраний в гарненький новісінький синій суконний жупан, підперезаний одеським червоним вовняним широким поясом з торочками, що висіли й теліпались по обидва боки стану. Хазяїн знав, що Никон вже давав з своєю півчою два концерти в повітовому місті, і запросив його на хвилину в кабінет. В кабінет Никон вступив своєю звичайною длявою ходою, але з повагом, з розумінням своєї вартості. Гуковичпобалакав з ним, звелів подать закуску, сам почастував його з власної руки по-господарській і просив сісти й поснідать тим часом, поки молода вбереться до вінця.
– Чи заспіваєте ж молодим концерт на вході в церкву? -спитав Андріян Кирилович.
– А чом же! Півчі вивчили цей концерт сливе напам'ять, бо це нам непервинка співать вінчання. Ми співаємо не тільки церковні концерти, але й ті п'єси, що співають на сценах українські артисти, – сказав повагом Никон, заходившись коло сніданку.
– Невже? І пісень співає ваш хор? – спитав Андріян Кирилович.
– І пісень співаємо, а найбільше українських, сільських, тих, що співають в українських театрах, бо я в Києві не раз був в українському театрі, – додав Никон Кучма, та все розгладжував свої русі кучері на голові на обидва боки проділя, бо в його волосся не звикло розстеляться на обидва боки од проділя і все злазило на проділь.
– От і добре! Може б, ви з хором заспівали нам кільки українських пісеньок, як молоді сядуть на посад, за стіл, -сказав він.
– Добре, коли на те буде ваша згода. Чому ж пак і не заспівать,- промовив Никон, пригладжуючи правий висок з непокірливими васильками, що все настовбурчувались і не хотіли лежать гладенько.
– Піди ж, Никоне, та загадай куховарні, щоб нагодувала й півчих, та візьми їх під свій догляд, щоб не були голодні, – попросив Никона Гукович і вийшов на ґанок стрічать батюшок, котрі прибули разом, неначе заздалегідь змовились.
Приїхав отепь Яків Ладковський з своєю жінкою Надеждою Мокіївною; прибув і старий протопоп з Дрижиполя, отець Маврикій, за ними слідком прикатав і батюшка з сумежного села Буртів, отець Симеон, і передав поклін дідича, брата Гуковичевої, що він почуває себе не зовсім добре на здорові, не стерпить весільного гаму та шуму й не приїде на весілля. Протоєрей отець Маврикій ще вдома почепив наперсного хреста й орден, а в руках ніс зав'язану в квітчасту хусточку камилавку. Він насилу чвалав од старості і насилу виліз по східцях на ґанок. Андріян Кирилович привітався з усіма батюшками дуже ввічливо й запросив до світлиці. В світлиці стріла їх господиня. Пани повставали з канапи та крісел і дали пошановне місце духовним особам. Гуковичка дала загад Меласі вбираться до вінця. Мелася, привітавшись з прибувшими батюшками та з Надеждою Мокіївною, вийшла з Любою і з її матір'ю, Таїсою Андріївною, до свого покоїка. Надежда Мокіївна похапцем зайняла Меласине місце під пальмою коло Ліди та Якова Кириковича й одразу так і вчепилась, так неначе і влипла до молодого доктора. Вона розпустила свої теревені, все оберталась до його, а не до Ліди й інших паннів, котрі примостились під пальмою.
Яків Уласевич мусив розводить балачку з Ладковською, а вона все аж заплющувала солоденькі очки та все лепетала, навіть ні на хвилину не стуляла своїх рожевих устоньків та все зиркала на доктора солоденькими очицями, неначе благала ласкавості та кохання.
Вийшов Гукович і запросив батюшок до столової на чай та на швидку закуску.
– От за це спасибі! Чай ніколи не шкоде, – обізвавсь буртянський панотець.
Сиві короткі та цупкі, як дріт, і неначе посічені коси ледве зміщались під його камилавкою й усе вилазили з-під неї на потилицю, неначе хотіли піднять угору й скинути з голови ту притичину для їх, мов цупкі пружини. Отець Симеон жваво підвівся з крісла й пішов за Андріяном Кириловичем. Слідком за ним неначе побіг молодий отець Ладковський, а за ним ледве почвалав старий протопоп. В світлиці знов почулась голосніша розмова, котра була стишилась з приїздом поважних осіб.
Поки батюшки напились чаю та закусили на швиденьку руку, Меласю прибрали до вінця. Андріян Кирилович вирядив їх до церкви, а сам вийшов до світлиці, щоб поблагословить до вінця дочку.
Усі гості встали з місця. Усякових гостей з'їхалось чимало. Мелася назбирала таки чимало свідків своєї весільної слави, так що вони аж не потовпились в світлицю.
Незабаром з кімнати одчинили настіж обидві половинки дверей. Мелася вступила в гостинну вся в білому: в чудовій білій лиснючій шовковій сукні, в довгому серпанку, з однією великою трояндою на корсажі серед зеленого листя. Вона ніби побільшала й покращала. Од високого вінця з розкішної коси на чолопочку голови й од зумисне зроблених високих закаблуків вона повищала й стала ніби поважніша. Люба й Таїса Андріївна добре знали усі потаємні способи прикрашування. Вони навіть позабілювали усі дрібненькі цятки та плямки на Меласиному виду.
Жених зирнув на свою молоду й, очевидячки, був задоволений нею. Він побіг назустріч, взяв її під руку й повів до образів, котрі лежали на косинчику в кутку. Батько й мати поблагословили молодих і провели їх на ґанок. В матері взрушилось серце так, що вона заплакала і втерла сльози хусточкою. Поїзд рушив до церкви. В церкві молодих стріли чотири панотці з хрестами. Никон стрів їх голосним та гучним концертом. Селяни стовпились та стіснились в церкві так, що панам трудно було й протовпиться на середину церкви. На цвинтарі й коло брами зібралось сливе усе село. Яків Кирикович та сусід Гуковичів молодий Юрченко держали вінця над Меласею наперемінку.