7. Бунт польських лицарів і підступ Вишневецького.
Пани побачили, що їм доведецьця пропасти, почали просити у козаків мира. Вишневецький виїзджав з окопів і переговорював ся з ханом. Кисіль з панами приїзджав до Хмельницького. Хмельницький домагав ся, щоб йому видали Вишневецького, Конецьпольського і инших панів, і щоб границею між Польщою й Україною була ріка Висла. Пани не згодились і дали одповідь, що не мають права без короля оддїлювать Хмельницькому границю. Хан Іслям Гірей розсердив ся, довго стоячи під Збаражем, покликав Хмельницького і сказав йому:
»Як ти за три дні не забереш поляків, то доведецьця тобі дорого викуповатись. Ти обіцяв заселити менї Крим ляхами, заселиш ти його своїми козаками«.
Хмельницький виїхав до козаків і казав їм лагодитись до приступу. Поперед усього він казав до дручків попривязувати поляків, забраних у полон, і начепляти їм на шиї мішків з землею, щоб їх не брала куля. Потім їх поставили рядками, ще й підганяли ззаду нагайками За ними виступили козаки з драбинами, крючками і ланьцюгами… Вже козаки перелїзли в декотрих місцях через окопи і різали панів. В польськім станї був такий дим, що один поляк не бачив другого. Пани закричали:
»Не можна нам довше держатись. Киньмо гармати в замку, покиньмо два полки, а самі втїкаймо!«
»Кудиж ви втїчете!«- сказав Вишневецький, – хіба причепите крила собі і коням та перелетите через козацький стан. Будемо битись до останку«- крикнув Вишневецький і кинувся на козаків, перескочив через окопи і розігнав селян.
Другого дня козаки знов полїзли по драбинах на вали, били панів і витягали гаками на вал вози з польського стану. Вже пани почали гримати на Вишневецького за те, що він не дав їм нї втїкати, нї віддатись козакам, та ще й дурив, що король швидко прийде на поміч. Князь Єремія сидїв з панами в наметї, думав, думав та нїчого не видумав. Пани побачили, що вже настала їх остатня година. Коли це одразу прилетїла стріла, нїби од козацького стану, і впала перед ногами Вишневецького. На стрілї стремів паперець, а на ньому було написано:
»Я поляк, хоч мушу поневолї служити Хмельницькому, даю вам звістку, брати поляки, що король ваш за пьять миль з відцїль йде з великим військом; ждїть і сподївайтесь короля!«
Ту штуку вигадав сам таки Вишневецький. Він звелїв одному свойому приятелеви пустити стрілу між панів. Пани дїйсно повірили і почали ждати та сподїватись од короля війська на поміч. Сам Вишневецький нїчого не знав про короля й його військо. Коли вістка за те, що польський король вже недалеко, рознеслась по обозї, оповістив Вишневецький, що дасть велику нагороду тому, хто перейде через козацький стан і дасть знати про усе королеви. Знайшов ся шляхтич Стомківський. Йому дали лист до короля, в котрім просили, щоб прибував з військом до Збаража, як найшвидше! Одинадцятого серпня, в спасівку, Стомківський перебрав ся за українського селянина і в ночі сїв на човен, переплив ставок, і як козаки покотом спали, рачки перелїз через козацький стан. Як стало свитати, він залїз в очерет на болотї і сидїв там цїлий день. Другої ночі бурянами відійшов далеко, побіг через села, і прибув до містечка Топорів, коло Бродів у Галичині, де в той час стояв Ян Казімір.
8. Король іде польському війську на підмогу.
В той час, як козаки бились з поляками під Збаражем, король Ян Казімір дав загад панам збирати ся у військо. Кождий пан виїжджав на війну з кількома служниками на конях; за ним їхав віз повний харчів: сухарів, шинок, оцту, горівки. Там лежали дорогий посуд і всяка зброя, а було разом з тим казанок, сокира, лопата і все, що потрібно для війни. Селяни тодї не одбували служби в війську, а тільки робили панщину. Пишно виїхав король з столицї, але на виїзді під ним спіткнув ся кінь. Всї сказали, що то поганий знак. Королева була дуже смутна, випроводжуючи в дорогу короля. Король виїхав до Люблина і цїлі два тижнї ждав панського війська. Пани збирались помалу. Після Петра рушив король в дорогу і тодї вперше почув, що вже кримський хан прийшов на Україну і пристав до Хмельницького. Але де тодї був козацький і татарський стан, того він зараз не знав; він ішов та все оглядав ся на всї боки, чи не нападуть на його козаки й татари. Не раз і не два він посилав післанцїв на розвідини, а вони назад не вертались: мабудь їх ловили козаки та вбивали. Король розпитував селян, але ті не казали йому зумисне нїчого.
»Ті Українцї то тепер загалом повстанці!«- промовив король і все помалу йшов уперед, щоб до його встигла пристати шляхта. Замість Збаража, король повернув на Золочів. Сюди привіз Стомківський королеві лист од Вишневецького. Як на лихо, лїто 1649 року було дуже дощаве й мокре. Цїлий місяць ливцем лили дощі, як з ведра. Вози грузди в болотї та бакаях по дорогах; ріки розлили ся, що повіддя позносило мости, позатоплювало греблї. Війська скарбового в короля зісталось небагато.»Посполите військо«у самих панів дїдичів та дрібнїйшої шляхти сходилось до короля мляво,»помаленьку, наздоганяючи короля в походї та пристаючи до королївського війська На лихо полякам вони йшли вперед, нїби десь на морі плили, не відаючи гаразд, де знайдуть козацьке військо й стикнуться з ним. Українські селяни по всіх селах хоч і добре про те взнали, де стоять козаки, та не казали полякам.
9. Побіда Хмельницького над польським королем під Зборовом.
Тим часом Богдан Хмельницький, довідавшись під Збаражем, що король посуваєцьця з військом усе близше та близше, покинув частку свого пішого війська в окопах під Збаражем, щоб вони стерегли поляків в їх окопах, а сам з кінним козацьким військом та з татарами і їх приводцем ханом Іслам-Гіреєм виступив просто до Зборова. Хан виступив, маючи на думці доконешне взяти короля Яна Казіміра в полон і потім злупити з поляків великий викуп за його.
Лїворуч од міста Зборова на Волинї був густий дубовий лїс, що заслоняв вигляд од міста на далеку лучану місцину. Хмельницький повів туди своїх козаків і татар і засїв у лїсї. Козацьке військо стояло за милю од польського обозу, і поляки навіть не заздрівали сього. Через місто Зборів текла самовилка од річки Стрипи. Польське військо стояло по правому її боці і налагодилось перевозитись на лівий бік. Тодї Хмельницький покинув частку татарського війська по лівий бік річки, а другу частку вкупі з козаками перевів на правий бік. Він ждав, поки польське військо стане перевозитись через річку, і тодї саме напасти на них з обох боків. Поставивши військо на поготові і зібравши старшину, він виступив вперед і перед лавами козаків промовив таку промову:
»Молодцї! батьки й брати й дїти простягають до вас рукою і благають вас визволити їх із фараонського ляцького ярма. Душі замордованих ляхами благають про пімсту за їх кров та муки. Але не зважуйтесь підняти убийиицької руки на його милость-короля! Ми вагаємо проти панів, наших гнобителів, котрі направили його проти нас«.
Було це в серпнї на передодні латинської Першої Богородицї. Король перевіз ся через річку до костела, слухав службу Божу й запричастивсь Ксьондзи висповідали загалом військо. Король сказав до війська промову. Як він скінчив свою промову, один пан прибіг і оповістив, що бачив недалечко татарський загін. Короля це дуже стурбувало.
В недїлю вранцї поляки начали переходити по двох мостах, що впереддень були зроблені на швидку руку на річцї. Мости були вузькі. Військо розтяглось. Козаки з лїса бачили усе дочиста. Сам Хмельницький вилїз на високе дерево і кмітив по мостах за усїм. Поляки не хапались переходити. Пани, перейшовши через міст, ще й посїдали обідати. Було це вже опів-днї саме на половинї переходу війська.
Коли саме в той час татари вискочили з лїса і напали на задню половину війська. В Зборові українські міщани задзвонили в дзвони, бо були в змові з козаками; козаки й татари по обидва боки річки несподївано напали на польське військо, з страшним гуком та галасом. Слуги з переляку повтїкали і покидали вози на мосту, так що полякам не можно було рушитись, щоб перехопитись через мости і скупитись до купи. На дворі була мрака, слота і туман. Почалась страшна різанина. Шляхтичі падали як скошена трава; кінне військо почало тїкати. Піхоту козаки шаткували, як капусту. Король з обозом стояв одалїк і посилав із свого війська загони на підмогу. Але козаки вилущили їх один по одному; цїлі полки шляхти були вирубані в пень. Загинуло й богато панів значних православної віри.