Поміж ворогами – Iван Нечуй-Левицький

Прошения було велике й довге. З початку прошения громада писала, що о. Артемій був колись дуже добрий для людей, був правдивим духовним пастирем. Усім він давав тоді пораду – і бідним, й удовам, і сиротам, наводив на добру путь, напутював і старих і малих, вчив і словом і ділом в храмі божому й поза храмом, і громада вже хотіла просить, щоб його настановили в Горобцівці протоєреєм і дали йому золотого хреста. Довге прошения на кінці гнуло одначе зовсім не туди, звідкіль починалось. «Тепер же ми з гіркими та дрібними сльозами в очах шкодуємо, що наш духовний пастир став не такий, який був перше, може, й за гріхи наші. Він у церкві й тепер навчає правди, а поза церквою чинить усякі кривди: розпустив сторожа, титаря й дяка. Сторож і титар небогобоюще крадуть церковні гроші, а дяк потріпує навіть старих і благочестивих дідів, не то що чоловіків та молодиць, усякими непотрібними словами: анциборами, харцизниками, людожерами, шибениками й усякими безглуздими словами. І сам наш духовний отець налаяв нашого писаря, шановного й благочестивого, налаяв, та ще й при людях, антихристом! Він теперечки сам збиває з пантелику людей, навчає на все лихе, піднімає людей проти власті, бо ославив, обговорив і обездовірив перед начальством нашого писаря, Леонтія Коцюбенка, чоловіка чесного, ні в чому поганому не заздрінного, через що наша волость втратила писаря, найліпшого, може, на всю губерню». Громада просила перевести з Горобцівки о. Артемія, а на його місце послать в Горобцівку луччого й вартнішого пастиря.

Писар, хоч і сам писав прошения, але під прошениям сам не підписався. Підписались тільки його приятелі та ті, котрих він підпоював горілкою.

Довго не було одповіді на тс прошения з консисторії. Вже аж літом о. Артемій достав бомагу з консисторії, в котрій говорилось, що на його громада жалілась архієреєві, але після справок виявилось, що о. Артемій бере за треби звичайну плату. В консисторії знали й про давнє змагання о. Артемія з писарем, знали, що писар злостує на його.

– Це Коцюбенко підвів під мене підступ! – сказав о. Артемій і постановив виселить Коцюбенка з села.

– Або мені, або йому не буть в Горобцівці! Ми вдвох тут не помиримось! – крикнув о. Артемій.

Він сів за стіл і зараз-таки переробив свій лист до мирового про Коцюбенка: одну переробку назвав кореспонденцією з К. повіту, а другій дав заголовок: «Прощення до київського генерал-губернатора». О. Артемій зараз махнув до Києва.

Він побував в редакції однієї газети, потім другої, показав свою кореспонденцію, жалівся на писаря й просив надрукувать свою допись з села. Але редакції, певно, боялись попекти собі руки тим горщиком приску й не схотіли друкувать. Генерал-губернатор прийняв о. Артемія дуже ласкаво, взяв прошения й обіцяв заступитись за його: обіцяв послать свого урядовця розвідати, розпитать про писаря. О. Артемій вернувся додому спокійніший.

Згодом потім прибіг в Горобцівку урядовець, розвідав, рознюхав і доклав своєму начальникові, що писар Коцюбенко не вчинив нічого такого, за що б заслуговував на виселення з Горобцівки.

О. Артемій і руки опустив: протоєрейського хреста йому все-таки не дали. А писар ставив новий здоровецький дім з бляшаною покрівлею, взяв в посесію землю в сусіднього пана й задумав господарювать, та ще й став сільським «аблакатом». Він, очевидячки, й не думав виселяться з села, а думав закорениться в Горобцівці, поки його й жизності.

Тоді писар почав бити о. Артемія по найпочутливішому місці: по кишені. Він скрізь намовляв людей не платить батюшці за треби або платить вдвоє менше, ніж передніше платили. Парафія стала нікчемною на приносини до церкви. О. Артемій зубожів і почав думать вже про перехід у друге село.

– А хто виграв, а хто програв? – часто говорив писар до своїх приятелів. – Одже я зостанусь в Горобцівці, а він мусить втікать. Отакий кінець нашої тяганини та вотування!

А тим часом, говорячи про це, Коцюбенко важко-важко зітхав: він знав, що вже навіки втратив і добрий, і легкий писарський хлібець.

IX

В кінці літа Леонід Семенович одпросився додому, щоб навідаться до свого батька та трохи спочить. Од останньої станції залізної дороги до батькового хутора було всього верстов з п'ятнадцять. Леонід Семенович найняв візника, вже на вечірнім прузі приїхав в Богуслав, сів на поштову труську чортопхайку і виїхав на високе богуславське взгір'я. З високого пункту перед ним неначе розгорнулась горяна місцина на двадцять верстов навкруги, ніби скам'янівші велетенські хвилі бурхливого моря. Гори й горби, перетяті глибокими долинами та балками, скрізь розбігались на всі боки чередою.

Вечірнє сонце обливало усі гори червонуватим тихим світом. В долинах полягла легка сиза імла й закутувала рядки зелених верб, натякаючи на села, заховані в балках та ярах. Надворі стояла тиша. Леонід Семенович задумавсь, дивлячись на рідні гори.

І на людей дуже практичних часом находять хвилини поезії; і на їх черству душу часом повіває своїм духом поезія чи з синього неба, чи а сизого моря, чи з зеленого лісу, чи з мелодій музики. І вони самі часом незчуються, звідкіль то найшов на їх такий чудний сентименталізм. Леонід Семенович хоч був практичний і зовсім не поетичний чоловік, але мав серце м'яке й добре. Він і сам незчувся, як черкнулась об його крилом ця поетична хвиля, неначе та ластівка, що несподівано влетить у хату через одчинене вікно, політає, покрутиться, мов спішний гість, звеселить хату, випурхне й щезне в зелених гілках в садку.

Він задивився на червонясті гори, впізнав рідні долини й пригорки. Он на горі сяє білими стінами панський дім; вікна неначе горять червоним огнем. Там за горою батьківський хутір. А ондечки далеко на обрії суспіль полягли сизими хмарами ліси та гаї! То горобцівські гори й ліси…

І він пригадав назвища долин та усяких корчом. І думки молодого хлопця наче спустились з тих далеких гір в долину. Там, під тими горами, ставок. Понад ставком розкинулась Горобцівка.

«На тому ставку колись ми плавали човником… з Ватею… Там пробуває Ватя…» – думав молодий хлопець..

І вид Ватин несподівано ніби з'явивсь уявки й став перед ним. Він згадав і її гарні очі, і її чорні брови; повні коралові уста неначе осміхнулись до його принадним осміхом. І той вид заступав усі згадки про інших паннів, котрих він знав, і стояв перед ним, і надив його, і манив.

Леонід Семенович зітхнув.

«Чи помирився зять з о. Артемієм, чи, може, вже до цього часу вони ще гірше полаялись, стали ворогами на смерть? Коли б помирився… коли б помиривсь… А як не помиривсь? Чи можна ж буде мені тоді їхать до Ваті? А як мене й не приймуть там?» – думав Леонід Семенович.

І він в думці забажав, щоб настав мир між ними. Його жартовлива, жвава й шумлива вдача вже ніби входила в свої береги, як входить в свої зелені береги весняний бурхливий та шумливий потік. Задума полягла на його чолі, як ті сизі тіні понад горами.

«Як приїду до батька, зараз-таки покатаю конем до Леонтія Петровича, до Фесі, сам їх розпитаю за все, розпитаю про Ватю. А може, вона вже й жениха має… вона з достатками, поважна, тиха на вдачу… Може, вже її хто й посватав. Поїду зараз до Горобцівки, зараз!»

Молодий хлопець вже був ладен звернуть на поворотку до Горобцівки. Його брала нетерплячка. Але він глянув на сонце. Сонце вже ховалось за богуславський ліс.

«Поїду завтра, поїду завтра раненько. Сам за все досвідчусь та довідаюсь. Батько й стара мати нічим не цікавляться; нічого од їх я не допитаюсь. Там то їм клопоту про Ватю та о. Артемія! їм в думці воли та корови. Завтра субота чи неділя… чи то пак субота. В неділю піду до горобцівськоі церкви: певно, там побачу Ватю».

Вже смерком Леонід Семенович в'їхав в батьків двір. На ґанку нового гарненького домка з бляшаною покрівлею стріли його батько й мати і щиро привітались з ним.

Старий Панасенко був поставний чоловік – високий на зріст, здоровий та плечистий, ще й тепер гарний з лиця. Його карі блискучі очі були й розумні, і трохи хитрі. На його чорноволосій голові, на довгих вусах не видно було ні однієї сивої волосини. Його жінка Марта вже була сивувата, але ще кремезна й поставна. Семен Панасенко брав її удовою. Марта вийшла перший раз заміж за багатиря. Нещерета, прожила з ним два роки й зосталась багатою удовою.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: