Причепа – Iван Нечуй-Левицький

Вертаючись до житла Серединських, вона на хвилиночку завернула на те місце над водою, де вона стояла з Ясем, глянула на воду, на листаті вазони, почула ніби дух його краси – й тихісінько зітхнула. Вона більше вже не вагалась, вже запевнила й себе, що в її серці зародилась нова любов, вперше по виїзді з Києва.

Широкою алеєю йшли Лемішковські до квартири Серединських. Вікна в гостинній і в салоні були всі поодчиняні настіж. Там вже вештались гості, там вже блищали позасвічувані канделябри. Зося обернулась і ще раз глянула на розкішний парк, на червоний одлиск заходу, ще раз зирнула на пишноту вечірнього вигляду. Все те її вже не зачіпало. Всю її душу тягло до того місця, де блищало світло. Випередивши Лемішковських, ті самі музики, що грали в саду, веселою юрбою бігли до житла Серединських, волочачи за собою блискучі підставки під ноти і жартуючи поміж собою.

Лемішковські застали вже чимало гостей, панів і паній, котрі вже пили чай. По сільському звичаю всі гості їхали, щоб передніше погуляти в парку, і з парку, невважаючи на ранню добу, просто йшли на вечір. Хазяйка, знаючи, що гості добре вигулялись і виголодались, вже приймала їх чаєм і закусками.

Коли це в гостинній чогось зашамутіли і заворушились гості. Всі кинулись до вікон і дивились на подвір'я. Надворі ще не смеркло і було дуже добре видко, хоч в покоях вже горіли свічки.

Ганині батьки частенько навідувались до своєї дочки і мали звичай зараз по великодних святках одвідувати дітей, користуючись дуже доброю, теплою погодою. Ясь, запрошуючи до себе на бал гостей, сусідніх дрібних дідичів, та управителів, та економів, і все поляків, само по собі з українських давніх перевертнів, боявся, як огню, приїзду своїх батьків на такий час. Чогось та думка не випадала в його з голови, надокучала йому, хоч він і силкувався проганяти її геть від себе. А що скажуть гості, пани, як часом утириться до його тесть, православний піп, та ще з попадею й дочками?

Ясь часом забував про те, а теперечки думка наче зумисне сновигала в його: «а що скажуть про його пани, як побачать, з ким він поріднився, який його тесть?»

Вже збирались гості в салоні, повбирані, причепурені, та все поляки, та все пани, хоч і не високого коліна, а та думка докучала йому, і од однієї думки вся кров вступала йому в лице.

І як на то теж треба було отцю Хведорові забрати дочок і жінку і, по чудовій погоді, притарабанитись до зятя!

В гостинній почався гомін. Всі заворушились, всі поглядали на вікна, бо були цікаві знати, які гості-сусіди під'їжджали до ґанку. Тільки ж чогось шум в гостинній став більший, ніж звичайний, – бо всі бачили, що в'їжджає у двір якась простенька, не панська повозка. То їхав о. Хведор.

До Кам'яного було далеченько. Захуджені коні о. Хведора зовсім потомились, аж перепались, бо їх, хапаючись та поспішаючи, і не попасали. Коненята ледве трюхали, в'їжджаючи в ворота. О. Хведор сидів поруч з жінкою, а між ними сиділа менша дочка. Проти їх, спиною до погонича, сиділи дві старші дочки. Погонич, простий парубок у свиті, хвиськав батогом по сухих кінських ребрах. Двір був згористий, і до ґанку треба було під'їжджати трошки вгору. Коні взяли та й стали саме серед двору!

Всі гості, що дивились у вікно, засміялись. Ясь з другої кімнати почув той сміх. В душі в його аж похололо. Він зиркнув у вікно і… вглядів коненята свого тестя, отця Хведора. Кров ударила йому в голову, в лице, аж засліпила очі. Його голова аж заморочилась. Він насилу встояв на місці. Чого він боявся, те й сталося, ніби навмисне.

– Боже мій, боже мій! – аж застогнав Ясь, сплеснувши долонями.

Отець Хведор, побачивши, що в вікна виглядає багато людей, побачивши панські екіпажі, що стояли по дворі, постеріг, що в Серединських багато гостей, і звелів погоничеві поганяти коні до бокового ґанку, щоб не входити в дом з парадного приходу. Парубок погнав коні, хвиськаючи батогом, а коні, зрівнявшись з парадним ґанком, знов стали перед самими вікнами і похнюпили голови. З вікон було видко отця Хведора в круглім брилі, з кучерявими коротенькими кісьми, його жінку, його дочок, позакутуваних хустками, в простенькій одежині. На їх спинах, на брилі отця Хведора лежало на палець пороху. Гості знов зареготались, хоч між ними було чимало бідніших за отця Хведора, приїхавших ще поганшими кіньми в мотузяних шлеях.

– Поганяй далі, – крикнули всі на погонича з воза, запримітивши, що їх оглядають з вікон…

А Ганя, побачивши з вікна, що їдуть її батьки, прожогом кинулась до їх назустріч, вибігла надвір, убрана вже в гарненьку сукню, вхопила з воза меншу сестру, віталась та цілувалась з матір'ю, з сестрами.

Гості, побачивши те, раптом замовкли і втихли якось. По гостинній полетіло шепотіння, що то приїхала рідня управительші. Декотрі пани і пани понадимались і почали балакати пошепки.

– Піп буде на балу з дочками, з попадею! А казали, що будуть тільки поляки, свої!

– То це така рідня в Серединського?

Такі слова перелітали од кутка до кутка.

– Якби знаття про це, були б сюди й не їхали, – шепотілись деякі значніші сусіди-дідичі. – А ще казали, що на балу буде князь!

– Який це в вас наїзд? – питав отец Хведор в своєї дочки.

– Сьогодні в нас вечорок, – одказала Ганя. – Ви приїхали, неначе знали. Добре зробили, – сестри хоч нагуляються. Саме в добрий час прибули!

Ясь, аж червоний, з злими очима, ледве привітався до рідні.

– Оце попались ми! – промовив о. Хведор, сміючись. – І мені довелось-таки побувати на балу несподівано й негадано.

Гості ходили по просторних салонах, понасуплювавшись. А тут, як на злість, од князя принесли листок, в котрому він просив у Серединських вибачення – на той час, як він не встигне до їх на вечір, бо в його трапився гість.

Пани, а найбільш панни й панії, зовсім поопускали вуха. Бал втратив для їх трохи своєї принади. Зося похожала по салоні навіть надута. А тимчасом гості з'їжджались, в покоях густішало. Музики почали грати до танців. Все пішло в танець; всі закрутились, повеселішали, пожвавішали й навіть забули і про батюшку, і про князя од впливу веселих мотивів, багатого світла канделябрів і швидких танців.

Багато було на балу паннів і дам, і гарних, і пишно убраних, багато було сусідніх дідичок, та од їх усіх одрізнялась Зося своєю красою, своєю чудовою, рівною і повною постаттю і навіть своїм убором, показуючим її незвичайну тяму в цьому і вподобу. Багато було молодих панянок, таких, що не танцювали, а ніби літали, як метелики, по салоні, та жадна з їх не зрівнялась у танцях з Зосею. В мазурі вона пурхала, як пташка, в кадрилі – плавала, як лебідь по воді, або ходила, як пава, виставивши вперед свої високі груди, свої одслонені білі, як лебедина шия, плечі. То ніби задумувалась вона на тих переходах в кадрилі і трохи схиляла голову додолу, то, ніби передумавши якусь свою думу, вона закидала голову трохи на плечі, трошки розтуляла свої уста, пишаючись, сміливо дивилась на Яся, котрий танцював з нею, і знов летіла й крутилася, як мала дівчинка, пустуючи, ще й ногою притупувала. Вона прикмічала, що всі пани й панки на неї дивляться, що всі дами скоса поглядають на неї, як вона показує себе. Все те ще додавало їй завзяття. Вона знала й бачила, що дійсно й істинно вона цариця балу по красі, по грації й кокетству, по вподобі в бальовому убранні.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: