Причепа – Iван Нечуй-Левицький

В гостинну ввійшли й сестри Гані, чорнобриві, з рум'янцями, чорноокі і навіть гарненько убрані. З ними ввійшла й матушка. Паничі просили сестер до танців, увивались коло їх, як коло гарних паннів, а дами й не підступали до їх. Цілий вечір вони просиділи нарізно й осторонь од дам; ні одна з ними не заговорила, ні одна не схотіла знайомитись, їх очевидячки всі польки цурались.

Вже була пізня година, як з прихожої кімнати хтось гукнув, що приїхав князь. Ясь побіг йому назустріч. Це була велика панська ласка до управителя, бо князь тільки раз якось заглянув ненароком до його, щоб подивитись, чи добре йому живеться, і посидів трошки в гостинній. Теперечки ж йому треба було при нагоді переговорити з деякими сусідами-дідичами про деякі сусідські оправи. Він покористувавсь цим випадком.

Музики притихли, гості притаїлись. Всі очі, скільки їх було а хаті, прямували до дверей. В широко одчинені двері увійшов князь, ввесь у чорному, невеликого зросту, поставний та огрядний, ще свіжий на виду, з чималою лисиною на голові. Ввічливо склонившись до гостей, він одійшов до хазяйки і сів з нею поруч. Швидко знов музики почали грати, знов пішли гості в танець. Зося знов ніби почутила, що вона не танцює, а літає, що якась сила носить її, ніби на крилах. Проходячи в кадрилі близько од князя, вона граціозно вигинала стан, трясла своїми золотими локонами, закидала голову, вертілась, миттю, як метіль, перекручувалась із кавалером і знов пливла од його, гордо виставивши вперед груди і запишавшись.

Князь сидів поруч з Ганею. Її дуже показна краса, її чорні брови, блискучі очі, рум'яні щоки при білім уборі дуже видавались виразністю пружків лиця. Але, придивившись до повних плечей Зосі, задивившись на її уста, котрі вона вміла дуже гарно запишати, на її гарну вроду взагалі, князь устав і сів на хвилину коло неї, зацікавлений її гарною вродою та кокетством. Вдовоління Зосі було тепер уповні. Вона сиділа коло князя, і стілець здавався їй якимсь престолом, високо поставленим над усіма гістьми. А перед її очима блищали кучері Яся, його гарне й горде лице. Кругом роєм вились паничі. Зося почувала, що її душа повна щастям до самих країв, що вона перебуває найкращу годину свого життя, про яку вона так давно й часто марила… І заманулось їй, щоб така година тяглася довго, довго, без кінця, щоб ніколи не минала ніч та чудова, щоб не світав ніколи день, щоб не швидко сходило сонце…

Саме тоді Яким сидів у куточку, дивився на свою жінку, і несамохіть його думка плелася в голові. Він згадав той вечір у свого начальника, де він вперше зустрівся з Зосею, ще бувши молодим паничем. Тихенько по пальцях він перелічив роки, що минули од того часу, налічив їх чимало, і сам собі дивувавсь, що його жінка ні в чім ні кришки не змінилася! хіба тільки в тілі. Тільки стала вона огрядніша, ситіша, повніша на виду, тільки лице її налилося, як стигле яблуко. І тепер так само вона танцювала з запалом, як і тоді, і тепер так пащикувала, вертіла головою, пишалася, зажмурювала очі, верховодила над паничами, нахабно зачіпала Серединського, як колись зачіпала його…

Отець Хведор не ввіходив до салону, де танцювали. Він зостався в далеких покоях.

А тимчасом природа робила своє діло на злість Зосі і іншим паніям: земля вже обернулась; у вікна полився тихий досвіток. Надворі вже зоряло. За гаєм почервоніло небо. Зблідли канделябри перед рум'яним небом, що заглядало в вікна. Музики розійшлись, гості роз'їхались.

Другого дня вже в добрі обіди Серединські вставали і пили чай з своєю родиною. Розмова йшла все про вчорашній бал, про гостей. Дами балакали про дам, споминали про їх убори, судили, хвалили, трохи обсміювали, навіть глузували, як звичайно буває скрізь на світі. Всі перебирали дам. Хто хвалив і ставив вище за всіх одну, хто якусь іншу. Ясь, багато тепер добріший, прихильніший до сватів і ласкавіший, ніж був учора, – промовив:

– Що не говоріть, а Тхорівська економша була краща од усіх, хоч вона й не велика пані.

– Чим же вона найкраща? – спитав о. Хведор – хоч я не виходив до салону, але ж добре роздививсь на неї в двері. Може, тим, що крутила головою, мов коняка в спасівку, як її мухи та ґедзі кусають.

– Вона вміє, сказати правду, і головою крутити, але ж вона вміє повести себе між людьми: звичайна до людей і разом з тим поважна, навіть горда; вона йшла до танців з кожним, але як з ким танцювала, то іншого згорда ніби надаряла якимсь незвичайним щастям.

– Її дочці вже можна на балах танцювати, – обізвалась Ганя.

– І дочці – час, та й матері ще можна гацати! – одказав о. Хведор, засміявшись. – Недурно той бідний чоловік її так щулився в закутку! А вона перед самим його носом брик, брик! скіць! скіць! Бий її коцюба! кидає тими ногами, як дика коза, тільки патли тріпаються… Всі засміялись, окрім Яся.

– Вона-то патлами трясе! Але зате як вона вміла обійтись з князем, то можна й дивуватись. Яке розуміння вищого тону, яке тонке кокетство! Чи не з великих часом вона панів? Кажуть, вона приїхала з Варшави. Чи прикмітили, як князь дуже вже близько прихиливсь до неї? Яку вона зробила тоді поважну міну, як випростала стан, як вона одхилила лице і скоса зирнула на його! Зараз князь втямив, що говорить не з якоюсь простою економшею… А потім, як вона знов кинула на його солодкими очима, засміялась до його, зуміла його розважити веселою розмовою, і займаючою, і цікавою, і не пустою! Скільки їх було там, навіть з добрих і значних дідицьких родин, та жадна не спромоглась навіть підступити до князя, і ні на одну з їх князь не звернув своєї уваги.

– О! що вже вона вміє закручувати та заморочувати голови паничам, то, дійсно, правда! – одказав отець Хведор. – До цього в неї доволі хисту. Якби ще другий бал, то вона б, надісь, і мені заморочила голову. Зате ж можна сміливо сказати, що її носата гувернантка не запаморочила нікому голови. Ходила вона по гостинній якраз так, як чапля дибле по болоті та мочарах! А що вже танцювала, то, їй же богу, неначе от-от через тин збирається плигнути. Чи не була вона часом в актьорках в театрі? Чи не ходила пак вона по варшавських вулицях з катеринкою?

Всі засміялись, окрім одного Яся.

Ше днів зо два гостювала Ганина рідня в Серединських. Ганя показувала матері своє хазяйство, радилась з нею, водила її по всіх усюдах. На подвір'ї між довгими забудуваннями була хата-молочна, де стояло молоко, де били масло, гнітили сир. Там збирали молодиці молочне і для княжого двору під наглядом управительші: там збирала Ганя молочне і з своїх власних двох корів. Вона повела туди свою матір і сестер. Там саме переполіскували свіже масло, жовте, ніби жовток. І сестри, і сама Ганя не втерпіли, щоб не взятись до роботи. Саме тоді Ясь водив свого тестя по хазяйству, хвалився своїми кіньми. Вони ненароком заглянули і в молочну хату, звідкіль лилась пісня та весела розмова.

Ясь глянув, що Ганя з сестрами, поруч з молодицями й дівчатами, позабиравши ложки, переполіскували масло, і – надувся.

– Ганю! добре ти приймаєш своїх гостей! Засадила всіх до роботи, ще й сама засіла. Неначе нема кому поратись коло отієї справи! Ти повела б сестер у сад, в оранжереї, – нехай би всмак нагулялись.

– Так, так! Це правда! бо дома вони в мене не дуже гуляють! – обізвався отець Хведор. – То, бачте, зятю, вони в мене мали змалку таке виховання, що коли б і за князів повиходили, то все б таки самі колотили сметану! Коли б пак було знаття, що ти, Ганю, будеш колись багатою управительшею, то я був би оддав тебе в «Институт благородных девиц». То, може б, і ти трясла патлами та вертілась коло князя так достоту, як Лемішковська.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: