Причепа – Iван Нечуй-Левицький

Всі сиділи мовчки. Зося й досі сиділа, похиливши голову. Коли це з другої кімнати ввійшов Яким, зовсім так, як от виступають актьори на сцену з-за декорацій. На голові в його волосся було розкудлане, картуз зліз набік. Його очі блищали дико, як у вовка. Він приспівував і пританцьовував, узявшись у боки.

«Я на місці була, я горілку пила! Диб, диб на село! кив, морг на його!» приспівував Яким, химерно присідаючи, як стара баба, і прямуючи через світлицю, йому все здавалось, що він йде вулицею, бо на сидячих людей він і не дивився. Він почав розмовляти сам з собою, як звичайно буває з людьми в хмелю.

«А баба Параска приймає вечерю з стола; я до неї: «а потанцюй, стара бабо!» А вона: «Я на місці була, я горілку пила: диб, диб на село! кив, морг на його, бо то любка його».

І Яким знов, очевидячки, передражнював стару бабу Параску, як вона пританцьовувала. Він по-баб'ячій тупцяв по хаті і так смішно згорбився і одкидав ногами набік, що треба було од сміху за боки братись. Запримітивши людей, він став серед хати, втирив очі їв Яся, потім зняв картуз і промовив чогось по-французькій тоненьким голоском: «Bonjour, madame!»

Разом з тим він одсунув далеко позад себе одну ногу, а, другою трохи не став на коліно. Дами полякались. Зося зблідла. Ясь тільки дивився на його.

«A! bonjour, mademoiselle Theodosie!» пропищав він знов, очевидячки, передражнюючи Зосю і кланяючись до стіни. – «Bonjour, Zophie!» пропищав він знов, перескочив напроти і знов кланявся. Він так добре передражнював у голосі і в постаті свою жінку і Теодозю, як найлуччий актьор.

«Bonjour, madame Парасковея!» промовив він, обернувшись вже просто до Теодозі, і тут він заточився і трохи не наштрикнувся на її ніс. – Ану! диб, диб на село! пішла! Марш!

Все це було сказано по-українській. Теодозя схопилася з місця. Ясь за нею.

– Що це ти робиш! – крякнула на його голосно Зося. – Ох, я безщасна! – заламала вона руки і забігала по хаті. – Пішов спати, ти, волоцюго! – крикнула вона на його.

Яким скорчився в три погибелі, химерно зібгав кулаки на грудях і подибав до другої кімнати, прехимерно ступаючи нога за ногою, ніби перескакуючи через низькі тинки та перетинки. Доскакавши до ліжка, він упав ниць на подушки і притаївся.

Ясь почав прощатись. Зося випроважала його на ґанок. Ніч була зовсім темна, аж чорна.

– Спаси мене! спаси мене! я загину! я запагублю або себе, або його! – промовила пошепки Зося, простягши до його руки.

– Спасу тебе, моя дорога, моя нещаслива, хоч маю сам загинуть!

Ясь узяв її руки, притулив до свого лиця і тихо цілував, а потім притяг її всю до себе. Ніч була темна, аж чорна. В ґанку було поночі, як в льоху. Ніхто того не бачив, тільки Теодозя почула те довгим носом, охнула і одхилилась за двері…

Вже пізно, лягома Ясь вертався додому і все думав про те, як судили та гудили його жінку. Що ж то говорять про Ганю багатіші, кращі пани, дідичі-поляки, коли ці бідненькі панії так її перехвалюють, що аж пальці знать? Як же вони дивляться і на мене, оці осудниці, коли в мене така жінка?

Ганя не спала і дожидала його. Світло блимало в її кімнаті. Ясь приїхав, ледве поздоровкався з нею, сказав їй ні те ні се про своє опізніння, згадав про якесь негайне діло і пішов до свого кабінету спати. Ще таким він ніколи не вертавсь додому. Все те і вразило, і здивувало, й зачудувало Ганю.

Другого дня вранці Зося і Теодозя прилетіли вже до Серединських в гості, ніби подякувати їм за гостинець для дочки.

Ясь був дуже радий, дуже ласкаво привітав їх; а Гані не було в покоях. Вона десь вешталась по хазяйству. Ясь послав за нею наймичку. Наймичка знайшла її коло робітниць в молочні.

– Пані! просив пан, щоб ви йшли до покоїв, бо приїхала та носата пані, що була в нас недавнечко, а з нею і та друга, дуже гарна.

– Вже знов присурганились обидві! – крикнула Ганя.

З бідного дому сама, Ганя любила багате хазяйство, почувала себе тепер, як щука-риба на глибокій воді. Любила вона похвалятись матері, сестрам своїми порядками. Тепер саме в робочий час її одривали од діла тоді, як роботи було багацько і на городі, і в молочні… Ганя не зараз пішла до покоїв. Вона подивилась на робітниць, котрі шпарували надвірні забудування, потім заглянула на город, де політниці пололи, садили, поливали. А з вікна на неї дивились гості, дивився Ясь. Ганя стала коло політниць, і з вікон було видно, що вона з ними розмовляла. Потім надійшли якісь молодиці з села і знов почали з нею розмовляти. Ганя присіла на великій колоді, що лежала коло типу. Сонце, вже доволі палке, обливало її неприкриту голову, біле лице. Вона була без рукавичок і не заслоняла лиця від сонця зонтиком. Одна смілива молодиця, примічаючи, що пані не гордує нею, і, мабуть, втомившись стоячи, сіла трохи не поруч з нею на колоді, та все розмовляла, ще й навіщось розмахувала руками. А в покої видко було всю ту сцену.

Тоді, як молодиця сіла сливе попліч коло Гані, Зося зиркнула й переморгнулась з Теодезею. Теодозя моргнула носом так непримітне, як от, приміром, непримітно моргає той журавель, котрим витягають відра з колодязя. Ясь не міг не примітити, що вони сміються, і ввесь почервонів. Він так розлютувався на Ганю, що тієї години задушив би її своїми руками. Вийшовши з покоїв, він зараз послав по Ганю вдруге. А Ганя все оглядала огородину і знехотя ледве плелася додому.

– Як пані ся має? Як живете, моя найдорожча, наймиліша? – залепетали разом гості, кинулись до Гані і почали її так міцно обіймати і щільно цілувати, ніби вони були щирими приятельками або близькими родичками.

Ганя так гаряче й до серця приймала їх поцілунки, як образи, що їх у церкві цілують сільські баби.

– Вибачайте, моя наймиліша пані, що ми потурбували вас, одірвали од господарства! – залепетала Зося. – Що за личко в вас! що за щасливий кольор лиця! Ходите по сонці без зонтика і ні кришечки не запалились!

– Вас, мабуть, якісь чарівниці облили якимсь зіллям в час вашого народіння, – підхопила Теодозя, – якби я незаслонена ходила, то згоріла б на вугілля.

Гані бажалось сказати, що їй і горіти на вугілля не треба, бо темне, густе ряботиння робило її лице і без того темним, аж смуглявим.

Теодозя знов пригорнула її до себе і поцілувала. Гані таке було гидке те лукаве пестіння, що вона одсунулась трохи від неї до вікна.

Гості починали розмову то з того, то з другого боку, а Ганя мовчала. Гостям так було гарно сидіти в багатих світлицях, на пухкій мебелі та ще віч-у-віч з гарним Ясем, що вони навіть наважились підійти під вподобу Гані і почали розмову про хазяйство. Вони просили Ганю повести їх і показати своє господарство. Ганя була ладна й похвалитись тим, що вона дуже цінувала, й повела їх на подвір'я. Гості йшли, не прикривши голів і без рукавичок, очевидячки, щоб не засоромити й не опоганити хазяйки.

Ясь ішов слідком за ними.

Огляділи огородину, огляділи парники, знайшли перших зо два зелененьких огірків. Ясь подав по огірку гостям. Потім Ганя повела їх в опрічню хату, де молодиці збивали в фастках масло, де стояло молоко, здорові кошики з яйцями всякої надвірньої птиці. Гості охали, дивувались, хвалили Ганю. Хто його зна, з якого словника вони вибирали такі слова, такі похвали! Ганя звеліла тут-таки при собі зібрати з молока свіжих вершечків і збити масла до кофе. Молодиця збила масла повне блюдечко. Вернувшись у покої, Зося й Теодозя хвалили та хвалили те масло, попиваючи кофе, аж поки, хвалячи, виїли все до останку. А після кофе вони вгніздились на канапі коло Гані по обидва боки, вдаючи з себе щирих приятельок, і знов цмокали її і так облизали щоки, ніби кішка своє рідне кошеня. Вони звивались коло Гані, щоб запобігти в неї ласки і щоб, з причини приятельства, часто бувати в її домі і вести залицяння до її чоловіка.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: