Старосвітські батюшки та матушки. Повість-хроніка – Iван Нечуй-Левицький

Погасили світло. В хаті стало поночі, хоч око виколи. Ніч була така тиха й темна, що навіть не було знать вікон, трохи прикритих гіллястими старими грушами. В темній кімнаті ще довгенько дзигоріли матушки, пересуджуючи сусід, але й вони потомились, і декотрі почали дрімати. Рідше стали розноситись по темних покоях голоси. Благочинний і старі священики вже хропли на всю хату. Тільки отець Мельхиседек не вгавав, не переставав жартувати й не давав другим спати, але й він ізнемігся, замовк і приставивсь, нібито заснув; він одначе не спав.

Тільки що всі почали дрімати, Мельхиседек достав з кишені картоплю й кинув в двері кімнати. Картоплина стукнула об двері, неначе куля.

– Ой, щось стукнуло! – зашепотіли в кімнаті матушки.

– А може, то так здалося через сон, – говорила Марта.

– Їй-богу, стукнуло в двері, неначе хто вистрелив, – сказала одна матушка.

– Та то, мабуть, двері на мороз лущать, – сказала Марта.

Мельхиседек встав, навшпинячки пробравсь в кімнату до матушок, підкрався до вікна й задряпав нігтями в шибку, аж тахля задзвеніла.

– Ой, щось стукає та дряпає в вікно! – знов зашепотіли матушки.

– Та, може, то миша шкребе об стіну, – промовила Марта.

Всі матушки попідводили голови й глянули на вікно.

В ледве примітному вікні видно було чорну постать, вона розп'яла руки й притулилась до вікна неначе заглядала в хату.

– Ой лишечко! Щось заглядає в вікно! Це якась мара або потороча! – крикнули матушки.

Не встигли вони крикнути, за вікном вже стояла біла постать, розіп'явши проти вікна руки з білими широкими рукавами. Матушкам здалося, що то мрець, напнутий покривалом. Вони й справді полякались, повскакували з постелі й збились в одну купу коло лежанки. Благочинна скочила з ліжка й втекла аж до порога. Якесь опудало стояло за вікном, неначе мертве, непорушне, розставивши руки.

В світлиці всі заворушились. Прокинувся Балабуха. Прокинулись старі батюшки.

– Що там таке? Чого ви галасуєте? – загомонів отець Мельхиседек.

– Ой щось біле стоїть за вікном, – либонь, мрець. Іди лишень сюди та засвіти світло, – сказала Марта, сміливіша й проворніша од інших.

О. Мельхиседек заглянув в кімнату. Біла постать зникла.

– Де ж той мрець? – сказав Мельхиседек, дивлячись на вікно. – То, мабуть, ви хлиснули через міру пуншу до подушки, то вам і мерці показуються. От до нас вони не насміляться приступити.

Отець Мельхиседек послав одного студента у садок, щоб він трохи налякав матушок. Двері рипнули. В хату ввійшов з реготом мрець, напнутий простирадлом, одчинив двері в кімнату й низенько поклонився матушкам. Страх минув. Паничі сміялись, а матушки доти лаялись, доки знов полягали в постіль. В світлиці знов усі загомоніли. Страх та жарти прогнали сон.

– Їй-богу, спати не хочеться. Що його робити! – сказав отець Мельхиседек, і з тими словами він вхопив подушку й кинув на край довгої постелі. Подушка влучила в одного старого батюшку по лиці.

– Ти бог зна що робиш, отець Мельхиседек: дурієш, як малий хлопець, – сказав старий батюшка й при тих словах швиргонув подушку назад, на отця Мельхиседека. Але подушка поминула його та влучила благочинного по голові.

Благочинний зобидився, схопився з місця, вхопив подушку й з усієї сили кинув, як йому здавалось, на о. Мельхиседека. Подушка знов бухнула по спині крайнього старого священика. Старий спересердя знов шпурнув подушку назад. Подушка бухнула в благочинного. Отець Мельхиседек лежав посередині й тільки чув, як подушка літала над ним, неначе здорова гуска, та десь гупала. Він не видержав і зареготався.

– Дай боже вам побитись, а нам подивитись, – сказав він, не видержавши.

– То це усе ваші жарти, панотче! То це ви пустуєте та не даєте нам спати! Давайте його душити! – крикнули батюшки й паничі.

Паничі впіймали о. Мельхиседека й почали шарпати за сорочку. Благочинний і собі не втерпів: він ухопив Мельхиседека за сорочку й шарпнув так, що в його руках зосталось півсорочки; другі почали й собі сіпати й обскубли панотця так, що на йому зостався тільки комір та нарукавники.

– Отуди ік дідьку! Теперечки я зовсім голий, – сказав Мельхиседек, лапаючи себе за комір, що теліпався на товстій шиї.- Господине! Дайте, будьте ласкаві, стару сорочку, бо на моїй шиї зосталось тільки намисто з коміра, – говорив Мельхиседек, одхиливши двері в кімнату.

Онися встала, полапки знайшла в скрині стару чоловікову сорочку й подала о. Мельхиседекові. О. Мельхиседек убрався й лагодився лягти на постіль, але роздратований старий батюшка налапав Мельхиседека й знов сіпнув за сорочку так, що в його на шиї знов зостався тільки комір. Паничі обскубли решту й рукави.

– Ой господине! дайте ще сорочку, та вже міцнішу, бо знов оті кати пошматкують, – благав о. Мельхиседек через двері.

Онися трохи розсердилась, одначе встала, навпомацки дійшла до скрині, полапки вийняла з скрині стару сорочку й подала Мельхиседекові.

– Так вам і треба, щоб не лякали! – говорила Онися Степанівна. – Але як цю подеруть, то вже більш не дам.

Гості вже більше не зачіпали Мельхиседека.

Тепер вже справді усі потомились. Розмова й жарти якось не клеїлись. Усі незчулись, як позасипали дуже міцним сном. Вже й мерці нікому не то що не показувались під вікнами, – навіть нікому не снились.

Тільки що надворі почало розвиднюватись і в кімнаті заворушились матушки, о. Мельхиседек тихенько встав, налапав кухля з раками, повитягав раки й попідкидав під кожухи двом старим батюшкам, котрі спали як побиті. Надворі почало сіріти. Отець Мельхиседек почав кричати на всю хату й побудив усіх. Старі батюшки ще спали.

– Як сплять! Як святі, а вчора мене набили бебехами, як жиди Гамана, – сказав отець Мельхиседек, показуючи на сивих батюшків. – А доки ви спатимете! Вставайте, а то під вами ще й раки розплодяться, – гукнув отець Мельхиседек над самим вухом одного батюшки.

– Ой, щось щипається! Чорт зна що вигадав! Чого ти, отець Мельхиседек, щипаєшся? – крикнув спросоння другий батюшка.

– Дух святий з нами! Я лежу од вас за версту. Може, вас, панотче, блохи кусають, – сказав Мельхиседек з невинуватістю ягняти.

Старий батюшка знов крикнув і схопився з постелі. В його на нозі висів рак.

– А ба! Я казав, щоб ви не спали так довго, бо під вами заведуться раки, – сказав отець Мельхиседек, потягаючись. – Може, й під цим старим завелись раки. Паничі, а йдіть печерувати раки.

Отець Мельхиседек засунув руку під кожух і справді витяг звідтіль рака. Студенти кинулись і собі печерувати раки й витягли з-під панотця цілих п'ять штук. Старий панотець протер заспані очі, схопився з місця й почав облапувати себе навкруги. Він боявся, щоб раки часом не залізли, куди було не треба лізти.

В хаті піднявся регіт. Студенти ловили на постелі раки й складали на тарілку. Благочинний схопився з постелі й облапував кругом себе руками. Він боявся, чи не завелися часом за ніч і під ним раки. Отець Мельхиседек одхилив двері в кімнату, де покотом лежали матушки, набрав жменю раків і потрусив ними матушок.

– Нате вам, матушки, на снідання павуків! – приказував Мельхиседек, посипаючи матушок зверху.

Матушки спросоння вгляділи маленьких раків, і їм здалось, що то й справді здорові павуки.

– Ой павук! Їй-богу, павук! Ой лишечко! – заверещала Марта, на котру впав один рачок.

Слово "павук" зробило такий вплив, неначе іскра громовини. Матушки разом всі попрокидались, посхоплювались з постелі й повтікали до лежанки. Благочинна угляділа мохнатого рака й собі схопилась і стала на ліжку на ногах.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: