Гусари й дами стріли в сінях, як стіл, що аж захряс пляшками та мисками, застряг у дверях разом з молодицями.
– Добра прикмета! – не втерпів Казанцев. – Видно, що господар і справді статковитий, бо любить вітати гостей.
– І стрічає нас хлібом-сіллю, – тихо обізвалась Олеся.
– І з пляшками та чарками, – промовив Балабуха, ступаючи на сінешній поріг.
Молодиці виволокли в сіни стола й дали дорогу гостям.
Гості ввійшли в світлицю. Світлиця була схожа на поле після побоїща: троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом; серед хати валялись шматки хліба, качалась пляшка, звалена з стола, валялись шапки та рукавиці. Отець Харитін збирав шапки, Онисія вхопила разом за руки троє дітей, виволокла їх в кімнату й причинила двері.
Балабуха з жінкою, три Олесині сестри й десять гусарів сповнили всю світлицю. Господар став стовпом серед хати, а за дверима в кімнаті було чути такий оркестр, якого гусарам не довелось чути й в Петербурзі.
– Вибачайте! Мабуть, ми не в добрий час приїхали, – сказав Казанцев до господаря.
Господар стояв серед хати мовчки й тільки дивився, як роздягались гусари, як заблищали їх еполети та коміри, йому було очевидячки ніяково. Балабуха підступив до о. Харитона, тричі поцілувався з ним, поздоровляючи з Новим роком.
– Ой зомлію – так смердить горілка на всю хату! – говорила пошептом Олеся Казанцеву над вухо.
– Здається, ми розігнали веселу компанію, – тихо обізвався Казанцев до Олесі.
– Давня любов Марка Павловича кружляла горілочку з молодицями, – тихо обізвалась Олеся.
Гусари й дами пороздягались і накидали жужмом цілу купу одежі на стільцях та на канапі. Балабуха, привітавшись до отця Харитона й Онисі, порекомендував Казанцева. Казанцев брязнув закаблуками перед Онисею; його закаблуки прокопали добрий рівчак на глиняному долі. Після Казанцева прискакували до Онисі другі гусари, совали закаблуками по долі й, неначе півні, вигребли чималу яму на долівці. Якісь прізвища так і сипались на Онисю, неначе хто їх трусив з торби.
"Це Олеся навезла гусарів… І де вона в біса набрала їх стільки!" – думала Онисія Степанівна.
Олеся сіла на канапі й затулила носа напаханою пахощами хусточкою; її сестри переглядались, переморгувались і осміхались одна до одної. Гусари зареготіли й заходили по світлиці, як у себе вдома. Картина в світлиці змінилась неначе якимсь чарівництвом: замість свиток та горсетів – синіли вишивані сріблом мундири, червоніли тонкі ноги, бряжчали остроги, червоніли й біліли панянські сукні. Гусари приставали до господаря та до господині, неначе вони з ними вік звікували.
– Як ваше здоров'я? – пристав до Онисії Степанівни Казанцев.
– Спасибі вам! Слава богу, здорова до котрого часу, – знехотя обізвалась Онися.
А тим часом вона обвела очима гостей і полічила, скільки-то треба спекти гусей та поросят для тієї Олесиної компанії.
– А ваші діти здорові? Певно, у вас є діти? – прикинув Казанцев.
– Слава богу, є й усі здорові, – обізвалась Онися, а тим часом її думка рахувала: "По півгуски на кожного москалюгу, на благочинного півпоросяти, на благочинну півпоросяти, а на паннів хоч по ніжці".
– Чи весело провели святки? Чи бували в гостях? – піддержував розмову Казанцев.
Онися вже його й не слухала та все думала: "По півгуски зжеруть, – москалища здорові! Виходить: п'ять гусок і порося, та треба, мабуть, заколоти здорове порося, бо цей Балабуха добре трощить поросятину; та й благочинна не спустить, бо дуже любить поросятину".
– Ні, ще ніде не були в гостях, – думаємо їхати до батька післязавтра, – знехотя обізвалась Онися.
"Ой, пропадуть мої годовані гуси! Приїде батько на водохреща, не попоїсть гусятини, – снувалась Онисина думка. – Це Олеська навезла своїх пройдисвітів, – мабуть, не мала чого дати їм попоїсти на вечерю та й приперла їх на мої гуси. Це її справа. А бодай ти була дорогою голову скрутила разом з своїми москалиськами".
Один гусарин виглянув у вікно й вглядів у дворі здорове стадо гусей.
– Яка в вас сила гусей! їй-богу, півдвора! – крикнув гусарин на всю хату. – Я ще ніде не бачив так багато гусей! Ото була б добра печеня!
"Так воно й є! – подумала Онися. – Це вона навезла оцієї голодної галичі на мої гуси; мабуть, вони за це дорогою розмовляли. Ану, чи й за поросята допоминатиметься?"
– Хвалити бога, цього року в нас гуси добре велись, – піддержав отець Харитін, – та й поросят виплодилось дуже багато.
"Цей дурень сам викаже", – подумала Онися.
– Слава богу, виплодилось багато, та половину вовки вихапали в чагарях, – обізвалась Онися.
– Одначе не всіх вихапали: госпожі благочинній ще зосталось на вечерю, – піддобрювавсь отець Харитін.
– Як я бачу, в вас вовки дуже звичайні, – сказав Казанцев, – коли зоставили й на вечерю; в нас як почнуть хапати, то вже нічогісінько не зоставлять.
– Як же ваші воли та корови? – спитав в отця Харитона один гусарин, щоб сказати будлі-що.
– Слава богу, всі цілі, тільки одна безрога, шута корова забігла десь в Богуславський ліс та й досі не знайшли.
– Чи знайшли, чи й досі там гуляє? – спитала Олеся, поглядаючи скоса на Казанцева з осміхом.
Гострі Онисині очі впіймали те переглядання.
"Вона з мене сміється з своїм паскудним коханцем, – думала Онися. – Потривай же, – насміюся й я з тебе й з твого милого! Казав мені жид кравець, що ти ввечері бігаєш нишком од свого Балабухи на кватирю до свого гусарина. Я ж тебе обнесу на ввесь повіт! Я ж тобі оддячу!"
– Щось я ніяк не нагріюсь, а здається, надворі одлига й не дуже холодно, – говорив один гусарин, бігаючи по хаті та тручи руки.
– І я неначе змерз, – обізвався другий гусарин, бігаючи по хаті.
"Допоминаються по чарці", – подумала Онися.
– Може б, по чарці та по другій, то зараз і нагрієтесь, – обізвався отець Харитін.
– Як по чарці, то й по чарці, – передражнив Казанцев отця Харитона по-українській.
Онися вийшла в кімнату й винесла здорову пляшку горілки й миску пирогів з начинкою. Гусари накинулись на горілку й, без сорому казка, кружляли шинкову Шулимову горілку. Миска з пирогами в одну мить спорожнилась. Кругом стола піднявся клекіт, як за годину перед тим; гусари пили горілку й гвалтували, як передніше мужицька компанія. По хаті пішов свіжий горілчаний дух, одначе Олеся вже не затуляла носа хусточкою й не думала зомлівати.
Гусари розвеселились і почали романсувати з паннами. Їм заманулось потанцювати.
– Чи не можна пак в вас дістати яких-небудь музик? От ми б і потанцювали! – промовив Казанцев. – Шкода, що ми не взяли свого оркестру.
– Де вже в нас дістати музик! Хіба покликати старого старця Шмида з лірою, – промовив отець Харитін.
– От і вигадав людям на сміх, – обізвалась Онися.
Олеся затулилась хусточкою й реготалась. Онися глянула на неї, неначе п'ятака дала.
– А чом же? – обізвався отець Харитін. – Там як утне козачка на лірі, то й музик не треба, – можна гацати й до вечора.
– Ото-то! Дійсно козачка! Це дуже цікаво!
– Це буде щось небачене, дуже ефектне, – сказав Казанцев.
– А покличте справді! Я ще зроду не танцював під ліру.
Отець Харитін послав за Шмидом. Як почув Шмид, що його кличуть до москалів, то вхопив шапку та дав драла аж у Чайки.
Гусари почали танцювати та крутитись з паннами без музик. Онися поглядала на благочинну й просто сміялась їй в вічі.
– Що то в вас за напиток такий, – воно зветься варенухою, чи що? – спитав у отця Харитона Казанцев.
– Та еге ж! – сказав отець Харитін. – Варенухою ж! А ви ніколи не пили? – спитав отець Харитін.
– Зроду не пив! Це, кажуть, щось дуже смачне, – сказав Казанцев.
– О, смачне й міцне, як ударить у голову, то й за ніч не прочумаєшся. Ож зваріть, Онисіє Степанівно, варенухи, – нехай гості покуштують, – сказав отець Харитін.
"Доведеться титарку кликати", подумала Онися.
– Добре, зваримо таки зараз, – сказала вона голосно.
Онися пішла в пекарню, звеліла смажити три гуски й заколоти двоє поросят. Титарка заходилась варити варенуху, та ще й дуже міцну.
Тим часом, як титарка смажила гуси та поросята, на селі скоївся переляк. Люди рознесли по селі, що приїхав становий, наїхала "московська закуція" й буде виправляти недоплат податі. Люди кинулись ховати своє добре: закопували в землю намиста, полотна, рушники, ховали в ожередах свитки та кожухи; декотрі повтікали з села за Рось, в Чайки, й позабирали з собою, що було дорожчого з одежі; бідніші люди погнали проти ночі в Чайки воли, корови та вівці. В селі неначе ждали татарського нападу; всі говорили, що за офіцерами йде з Богуслава цілий полк москалів, що москалі заберуть усе добро, поб'ють посуд, поріжуть і поїдять кури, гуси, свині й спродають товар.