Старосвітські батюшки та матушки. Повість-хроніка – Iван Нечуй-Левицький

Коли це за двором задзвенів один дзвоник, а за ним другий; в ворота влетіли санки, запряжені баскими кіньми; за ними вскочили другі, а далі треті; дзвоники задзеленькали під самими вікнами. Всі гості кинулись до вікон і вгляділи повні санки гусарів.

– Ой лишечко! Станові їдуть, – крикнула одна молодиця.

– Ой москалі! Та як їх багато! Це московська закуція приїхала! – крикнув титар.

Всі гості отця Харитона схопились з місця й прожогом кинулись навтікача: одні втікали в сіни, другі в кімнату; деякі перелякані молодиці покидали в світлиці дітей і кинулись втікати, неначе сполохані птиці, то в пекарню, то на задвірок; деякі повтікали в хижку, а декотрі дерлись по драбині на горище; старець Шмид вхопив костура, махнув на задвірок через задвіркові сінешні двері й сховався в клуню; чоловіки розсипались по городі, позабувавши в світлиці шапки та рукавиці; декотрі молодиці зопалу та знестямки кинулись через сінешні двері в ганок, просто між гусарів та паннів і трохи не позвалювали їх з ніг.

Отець Харитін, сполоханий на смерть, не знав, що робити, й тільки бігав по хаті од кутка до кутка. Онисія вгляділа через вікно Олесю серед гусарів і вдарилась об поли руками: в світлиці був такий нелад, що вона не знала, за що хапатись; вхопила пляшку горілки, вкинула в миску з сметаною, вискочила в кімнату, кинула миску на перину, потім випхнула двох переляканих молодиць з опочивальні в світлицю й запищала сливе нишком:

– Беріть стола та виносьте через двері!

Молодиці вхопили стола з усім добром і понесли не в кімнату, а в сіни.

Гусари й дами стріли в сінях, як стіл, що аж захряс пляшками та мисками, застряг у дверях разом з молодицями.

– Добра прикмета! – не втерпів Казанцев. – Видно, що господар і справді статковитий, бо любить вітати гостей.

– І стрічає нас хлібом-сіллю, – тихо обізвалась Олеся.

– І з пляшками та чарками, – промовив Балабуха, ступаючи на сінешній поріг.

Молодиці виволокли в сіни стола й дали дорогу гостям.

Гості ввійшли в світлицю. Світлиця була схожа на поле після побоїща: троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом; серед хати валялись шматки хліба, качалась пляшка, звалена з стола, валялись шапки та рукавиці. Отець Харитін збирав шапки, Онисія вхопила разом за руки троє дітей, виволокла їх в кімнату й причинила двері.

Балабуха з жінкою, три Олесині сестри й десять гусарів сповнили всю світлицю. Господар став стовпом серед хати, а за дверима в кімнаті було чути такий оркестр, якого гусарам не довелось чути й в Петербурзі.

– Вибачайте! Мабуть, ми не в добрий час приїхали, – сказав Казанцев до господаря.

Господар стояв серед хати мовчки й тільки дивився, як роздягались гусари, як заблищали їх еполети та коміри, йому було очевидячки ніяково. Балабуха підступив до о. Харитона, тричі поцілувався з ним, поздоровляючи з Новим роком.

– Ой зомлію – так смердить горілка на всю хату! – говорила пошептом Олеся Казанцеву над вухо.

– Здається, ми розігнали веселу компанію, – тихо обізвався Казанцев до Олесі.

– Давня любов Марка Павловича кружляла горілочку з молодицями, – тихо обізвалась Олеся.

Гусари й дами пороздягались і накидали жужмом цілу купу одежі на стільцях та на канапі. Балабуха, привітавшись до отця Харитона й Онисі, порекомендував Казанцева. Казанцев брязнув закаблуками перед Онисею; його закаблуки прокопали добрий рівчак на глиняному долі. Після Казанцева прискакували до Онисі другі гусари, совали закаблуками по долі й, неначе півні, вигребли чималу яму на долівці. Якісь прізвища так і сипались на Онисю, неначе хто їх трусив з торби.

"Це Олеся навезла гусарів… І де вона в біса набрала їх стільки!" – думала Онисія Степанівна.

Олеся сіла на канапі й затулила носа напаханою пахощами хусточкою; її сестри переглядались, переморгувались і осміхались одна до одної. Гусари зареготіли й заходили по світлиці, як у себе вдома. Картина в світлиці змінилась неначе якимсь чарівництвом: замість свиток та горсетів – синіли вишивані сріблом мундири, червоніли тонкі ноги, бряжчали остроги, червоніли й біліли панянські сукні. Гусари приставали до господаря та до господині, неначе вони з ними вік звікували.

– Як ваше здоров'я? – пристав до Онисії Степанівни Казанцев.

– Спасибі вам! Слава богу, здорова до котрого часу, – знехотя обізвалась Онися.

А тим часом вона обвела очима гостей і полічила, скільки-то треба спекти гусей та поросят для тієї Олесиної компанії.

– А ваші діти здорові? Певно, у вас є діти? – прикинув Казанцев.

– Слава богу, є й усі здорові, – обізвалась Онися, а тим часом її думка рахувала: "По півгуски на кожного москалюгу, на благочинного півпоросяти, на благочинну півпоросяти, а на паннів хоч по ніжці".

– Чи весело провели святки? Чи бували в гостях? – піддержував розмову Казанцев.

Онися вже його й не слухала та все думала: "По півгуски зжеруть, – москалища здорові! Виходить: п'ять гусок і порося, та треба, мабуть, заколоти здорове порося, бо цей Балабуха добре трощить поросятину; та й благочинна не спустить, бо дуже любить поросятину".

– Ні, ще ніде не були в гостях, – думаємо їхати до батька післязавтра, – знехотя обізвалась Онися.

"Ой, пропадуть мої годовані гуси! Приїде батько на водохреща, не попоїсть гусятини, – снувалась Онисина думка. – Це Олеська навезла своїх пройдисвітів, – мабуть, не мала чого дати їм попоїсти на вечерю та й приперла їх на мої гуси. Це її справа. А бодай ти була дорогою голову скрутила разом з своїми москалиськами".

Один гусарин виглянув у вікно й вглядів у дворі здорове стадо гусей.

– Яка в вас сила гусей! їй-богу, півдвора! – крикнув гусарин на всю хату. – Я ще ніде не бачив так багато гусей! Ото була б добра печеня!

"Так воно й є! – подумала Онися. – Це вона навезла оцієї голодної галичі на мої гуси; мабуть, вони за це дорогою розмовляли. Ану, чи й за поросята допоминатиметься?"

– Хвалити бога, цього року в нас гуси добре велись, – піддержав отець Харитін, – та й поросят виплодилось дуже багато.

"Цей дурень сам викаже", – подумала Онися.

– Слава богу, виплодилось багато, та половину вовки вихапали в чагарях, – обізвалась Онися.

– Одначе не всіх вихапали: госпожі благочинній ще зосталось на вечерю, – піддобрювавсь отець Харитін.

– Як я бачу, в вас вовки дуже звичайні, – сказав Казанцев, – коли зоставили й на вечерю; в нас як почнуть хапати, то вже нічогісінько не зоставлять.

– Як же ваші воли та корови? – спитав в отця Харитона один гусарин, щоб сказати будлі-що.

– Слава богу, всі цілі, тільки одна безрога, шута корова забігла десь в Богуславський ліс та й досі не знайшли.

– Чи знайшли, чи й досі там гуляє? – спитала Олеся, поглядаючи скоса на Казанцева з осміхом.

Гострі Онисині очі впіймали те переглядання.

"Вона з мене сміється з своїм паскудним коханцем, – думала Онися. – Потривай же, – насміюся й я з тебе й з твого милого! Казав мені жид кравець, що ти ввечері бігаєш нишком од свого Балабухи на кватирю до свого гусарина. Я ж тебе обнесу на ввесь повіт! Я ж тобі оддячу!"

– Щось я ніяк не нагріюсь, а здається, надворі одлига й не дуже холодно, – говорив один гусарин, бігаючи по хаті та тручи руки.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: