Старосвітські батюшки та матушки. Повість-хроніка – Iван Нечуй-Левицький

Тим часом Надезя й Палазя повбирались і повиходили в світлицю. Вони поцілувались з паннами, посідали рядочком з ними, позгортали руки й мовчали, скоса поглядаючи на городянських паннів. За ними незабаром вийшла Онися Степанівна й привіталась до гостей. За Онисею вийшла наймичка з графином горілки та чаркою.

– Ой отче Харитоне! – зашипів і захрипів Млинковський, зирнувши скоса на графин. – Коли б ви знали, що доктор оце послав мене на села не дурнички, а на свіже повітря – лічитись, і заборонив мені пити горілку…

– Може, наливочки, вишнівочки або тернівочки, – промовила Онисія Степанівна солодким голосом, хоч в думці проклинала старого крючка.

– Не можна, паніматко, ні вишнівки, ні тернівки. Доктор казав, що слив'янка помічна для грудей, і звелів мені лічити груди слив'янкою. У вас у садку слив, як хмелю; певно, є й слив'янка. Чи не можна б пляшку-другу слив'янки? – говорив Млинковський, порядкуючи неначе в трактирі.

"І як він в гаспида знає, що в мене в льоху стоїть барило слив'янки! Неначе вже туди лазив", – думала Онися. – Добре! Добре; є й слив'янка. Біжи, Надезю, та наточи.

– Та беріть здорову яндолу або макітру; коли вже лічитись, то лічитись, а не паскудитись, – гукнув Млинковський.

– А самовар буде швидко? Скажіть, паніматко, щоб дівка поставила самовар! Ми звикли в городах в цей час пити чай.

– Добре, добре! Зараз і самовар буде. Біжи, Палазю, та скажи наймичці, щоб наставила самовар, – сказала Онися.

– У вас на селах самовар наставляють тільки для гостей, а у нас в городі чай п'ють рано й вечір, – говорив Млинковський цивілізаторським тоном.

– Встанемо вранці, продеремо очі, та зараз за самовар. Завтра раненько, паніматко, попоштуйте мене й моїх дочок чайком.

– Добре, наставимо самовар і завтра вранці, – сказала Онися.

Одіславши віз, навантажений з горою мішками, отець Харитін вернувсь у хату. Погонич, попасши коні, рушив з двору. Онися вгляділа в вікно, що коні рушили з двору, й трохи не зомліла; вона догадалась, що Млинковський привіз до неї дочок на прохарчування, певно, на довгий час.

– А що, панотче, час по чарці, але тільки по одній, – сказав Млинковський.

– А чом не по дві або й по три? – сказав отець Харитін.

– Лічусь, панотче: більше чарки не можна, – груди болять чогось.

– Чим же ви лічитесь? – спитав отець Харитін.

– Слив'янкою ж, панотче, як я вам казав. Ото добре, що у вас є слив'янка. Оце їжджу по батюшках та лічусь, знаю, що в матушок стоять барила з слив'янкою в льохах, – давай, думаю, поїду та повидираю мед з бджіл, – зашипів Млинковський.

Панни подали чай. Млинковський не втерпів: налив і випив чарку, заткнув графин затичкою й попросив винести цю спокусу з хати. Подали бутель слив'янки. Млинковський налив здоровий стакан і вихилив до дна, потім налив другий стакан і поставив перед собою.

– Чи це в вас, панотче, тільки дві хатини, як дві клітки? – спитав Млинковський й заглянув в кімнату.

– Є ще й третя, – недавно перегородив здорові старинні сіни стіною й зробив кімнату для дочок, – сказав отець Харитін.

Млинковський пішов оглядати кімнату й ліжка. Він розміркував, скільки дочок накинути батюшці на прохарчування. Вийшло, що можна накинуть тільки дві, бо двом останнім не було де спати.

– Та й добра ж у вас слив'янка! Така смачна, що я, мабуть, не швидко оце вирвусь з вашої хати, – сказав Млинковський, хилячи наливку та прицмакуючи.

– Пийте на здоров'ячко та очунюйте, – тихо обізвався отець Харитін.

"Коли б була знала таке лихо, була б накидала полиню в барило, – подумала Онися. – Видудлить оцей циган усе барило".

– Коли ви обідаєте? – спитав Млинковський в отця Харитона.

– Та вже ж не проти ночі, а вранці, по-сільській, – сказала Онися.

– По-сільській, як надворі світає. А в нас в городі тоді ще сплять, а обідають аж опівдні, а вранці тільки чай п'ють та снідають, – натякав Млинковський так, що аж пальці було знать. – Ми звикли спати довго, а обідати в ваш полудень.

Панни познайомились і завели веселу розмову; бренькали на гітарі, а потім пішли танцювати, показуючи, як вчила їх мадам. Млинковський видудлив за вечір сливе цілу макітру слив'янки.

– Ну, та й добра ж у вас слив'янка, – говорив Млинковський, цмокаючи губами.

– Чи хоч трохи вам полегшало, Крискенте Харлампійовичу? – спитав батюшка.

– Ого, ще й яка полегкість! Так неначе хто помазав медом по грудях та по животі. Чи не можна, паніматко, наточити ще макітерку на ніч? – просив столоначальник шипучим голосом. – В мене вночі спадає смага на рот та на губи, – треба промочувати.

Після вечері Онися мусила йти в льох і наточити другу макітру. Млинковський лічився таким способом до півночі, потім день і другий. Онися якось догадалась і розвела наливку водою. Млинковський покуштував, сплюнув і зараз попросив одвезти його до сусіднього батюшки, в котрого було дві дочки. Отець Харитін догадався, що час давати столоначальникові хабара.

– Оце я звелів набрати вам, Крискенте Харлампійовичу, мішок житнього борошна та мішок пшеничного. Прийміть, будьте ласкаві, – сказав отець Харитін.

– За житнє спасибі, а пшеничне візьму: моя жінка не любить житнього хліба, – так само од його слабує, як і я. Одначе… може, свині з'їдять! 3веліть кинути на віз мішків зо два або зо три, – сказав Млинковський.

– Добре, покладемо. Та будьте ласкаві, вже не прогнівайтесь за мої книги, – сказав тихо отець Харитін.

– Там щось, панотче, ви наплутали в книзі "о родившихся"… гм… Така плутанина… Розбирався, розбирався та насилу лад дав. Здається, у вас цього року вродила картопля. Звеліть кинути на віз мішків зо два або зо три. Моя жінка страх як любить печену картоплю, з маслом. Здається, у вас багато корів, і масло повинно бути? – сказав Млинковський.

– За те вже треба матушки спитати, – це не до мене стосується, – соромливо сказав отець Харитін. – Сало, знаю, що є, бо кабанчика закололи недавно.

Отець Харитін вийшов на часок і пошепотів з Онисією. Онися сердито забубоніла.

– Та й "одчоти" ваші поплутані. Господи, скільки я голову пополамав, поки дошпортався, в чім діло… Чи вродило пак в вас просо або гречка? Моя жінка розвела кури, та качки, та індики, та й сам я од хороби лічусь курми та індиками. Вкиньте в віз з мішок проса або гречки, – жебрав Млинковський.

– Просо не вродило, а гречка вдалась добра, – сказав отець Харитін.

– От і добре! Вже "нема мені ні словечка, – нехай буде гречка", – як співають в пісні. Звеліть же парубкові запрягти воли та вишліть до Шандри, – я туди зараз їду, – сказав Млинковський. – А дві мої дочки нехай трохи посидять у вас: і їм буде весело, й вашим дочкам – веселіше, от і буде гаразд! Я, бачте, віз їх у гості до отця Мельхиседека, та думаю: нехай трохи повеселяться в вас, Онисіє Степанівно.

Онисія Степанівна не знала, що й казати: тільки очі витріщила на Млинковського.

– Прощайте, бувайте здорові! Завезете моїх дочок, коли ваша ласка, до отця Мельхиседека та кланяйтесь йому од мене низенько-низенько, – сказав Млинковський, тричі цілуючись з отцем Харитоном.

Перемлинкувавши пшеницю, гречку, а найбільше слив'янку. В отця Харитона, Млинковський сів на віз з двома дочками й рушив далі в об'їзд.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: