Хмари – Iван Нечуй-Левицький

Старий священик, вважаючи на вчених женихiв, винiс з вiвтаря прездорову книжку проповiдiв i пошанував їх словом якогось святого отця церкви третього вiку, де дуже часто промовлялось, що супруг повинен любити свою супружницю i супружннця повинна бояться супруга. Женихи найняли митрополiтанську пiвчу. Хор гримiв концерт. Якийсь бас трохи не луснув, викрикуючи останнi слова апостола: "Жена да убоiтся своего мужа". Народу було в церквi такого багато, що свiчки в кiнцi вiнчання почали гаснуть. Все було як слiд, велично й пишно. Сухобрус був наче на сьомому небi.

Бучне весiлля розвернулось в просторних кiмнатах нового дому. Гостей було дуже багато, а найбiльше вчених. Гостi пили й їли, але позаочi звали Воздвиженського недобрим чоловiком за те, що вiн зрадив одну дiвчину й женився на багатiй купчисi.

Старий батько не знав, де стать, де сiсти: йому прийшлося не тiльки познайомиться з вченим миром, але навiть породаться!

Вже свiтом роз'їхались гостi по домах та все тихенько говорили, як то на свiтi не до ладу буває, що одну нiби кохає, а другу бере за жiнку. Все тягли стару пiсню про зраду дiвчатам, про матерiальну жадобу при сватаннi. Тiльки Воздвиженському було байдуже за те, що б там люди не говорили. Його план так удався, його дiла так йшли до ладу, що вiн був щасливий, вигравши право на дуже вигiдне мiсце мiж людьми.

Пiсля весiлля Воздвиженськi помiстились жити на верхньому етажi, а Дашковичам Сухобрус опорядив тим часом нижнiй етаж. I того ж таки мiсяця вiн проти дому Воздвиженського заклав новий дiм для Дашковичiв.

Молодi жили спочатку мирно й щасливо. Сестри приходили одна до одної в гостi. Гiтари часто бренькали то внизу, то вгорi. Мартi й Степанидi не зовсiм минув романтичний перiод життя: часто можна було почуть в їх домi спiви. Тонкi жiноцькi голоси зливались гарно й до ладу з чоловiчими в пiснях великоруських й українських. Старий батько часто навiдувавсь до дiтей, щоб послухать веселих пiсень. На противнiм боцi новий дiм рiс вгору, а мiж двома молодими хазяйками в одному домi росла незгода. Переднiше почали лаяться наймички згори й знизу, а за наймичками – й хазяйки. Часто, поодчинявши вiкна, вони голосно й дрiбно перекидались словами про хазяйськi речi… Сухобрус чув те i звелiв майстрам поспiшать з новим домом.

– Дочки мої, не сварiться! В мене вас двi: не поле вами засiяно. Добра мого буде доволi для вас обох. А коли вмру, то все моє буде ваше – пополовинi. – Так вговорював Сухобрус своїх дочок, сидячи в старому флiгелi коло одчиненого вiкна з великим "Печорським патериком" в руках.

Сухобрус усе ходив до магазину, не кидаючи купецтва. Новий дiм тим часом вже був готовий. Сам Сухобрус посадив своїми руками першi деревця в новому садку. Вiн бiльше любив меншого зятя й меншу дочку, мав їх за добрiших людей, а зятя – за розумнiшого чоловiка. Старша пара догадувалась за те й почала озираться на всi боки i скоса поглядать на батькiвську прихильнiсть до молодшої пари.

Тимчасом як Сухобрус опоряджував нове хазяйство своїх зятiв, Воздвиженський i Дашкович складали собi професорську репутацiю. Дашкович швидко визначився мiж професорами своїми лекцiями по iсторiї фiлософiї i пiддержав репутацiю тiєї науки, котра все стояла в академiї дуже добре. З кожним роком його лекцiї були луччi та луччi, з кожним роком росла його репутацiя. Молодi студенти, приїхавши з усiх кiнцiв Росiї, вже чули про його, вже ждали чогось надзвичайного. В старiм академiчнiм корпусi з темними вiкнами, з чорними партами, в його авдиторiї було повнiсiнько студентiв, котрi сидiли цiлими лавами й купою стояли коло порога, прийшовши з iнших курсiв. Дашкович входив, сiдав на кафедрi i не дивився нi на кого: його очi десь нiби ховались, входили десь глибоко, де ворушились думки. В очi слухачiв кидався тiльки чистий широкий лоб. Його високе чоло нiби займало мiсце очей для слухачiв: так на йому багато виявлялось думок. Кожний легенький i тоненький зморшок мiж бровами здавався тим мiсцем, де забгалася дума й свiтилася звiдтiль. Коли-не-коли вiн пiдiймав одну руку й пальцем нiби показував на абстрактну мисль.

Не можна забути впливу його одної репутацiї на молодих студентiв! Всi зiбрались вперше на лекцiю й сидiли лавами кругом авдиторiї, держачи голови рiвно, як пiд шнурок. Дашкович промовив перше слово, i всi рядки голов, неначе по електричнiй течiї, раптом i разом схилились уперед, насторочившись слухать. I цiлу лекцiю так держались голови, коли б хто поворушився хоч трошки! Тiльки карандашi скобзались швидко-швидко по паперi! А його думка лилася чиста, ясна, як кришталь! Не було там анi одного слова зайвого, що не стосувалось до дiла. Вся система будлi-якого фiлософа випливала з його уст, нiби з голови самого фiлософа; така вона була чиста, ясна, суцiльна, не штукована з уривкiв.

Не в одну голову запала крапля свiту й думок од його лекцiй, не одна голова стала свiтлiша й яснiша.

Дашкович недовго й був в академiї. Його добра слава пiшла скрiзь; i його запросили перейти в Московський унiверситет. Але, скучаючи додому й за Києвом, вiн потiм перейшов в Київський унiверситет.

Воздвиженський не любив науки, не поважав її, мав її тiльки за спосiб прокласти собi стежку в життi i як можна витягти з неї через це грошей, їжi, напиткiв i всякого добра! Де можна було все те дiстати iншим способом, вiн не жалiв себе, не розбирав доброго i недоброго способу i досягав до цiлi, кинувши на бiк науку.

В авдиторiї одчинялись дверi, й входив Воздвиженський. Ступивши три ступенi через авдиторiю, вiн ставав на пiдмосток кафедри, одну ногу держав якось на повiтрi i, повернувшись круто товстими плечима, блискав на авдиторiю товстою широкою потилицею й сiдав на кафедрi. Потiм вiн виймав старi листки своїх лекцiй i клав їх перед собою. Тi лекцiї були написанi кiлька рокiв переднiше, i вiн не змiняв у їх i словечка! Листки були старi, з жовтими круглими плямами, нiби од якоїсь страви. Нитки, котрими вони були позшиванi, вже пообривались i телiпались, Ззамолоду вiн просто читав лекцiї з тих листкiв. Але, не змiняючи їх нiколи, хоч наука i змiнялась, вiн вивчив їх напам'ять од дошки до дошки; часом силкувався iмпровiзувать. Розпустивши цiлу рiчку фраз, гарних, але пусгих, вiн аж заплющував очi, неначе пiвень в час свого крику. Фрази лились, зчiплювались, i вiн переливав з пустого та в порожнє, говорячи те ж саме, тiльки iншими словами.

Студенти, як звичайно буває, почали записувати його лекцiї, але швидко покинули, бо котрий було запише, то й побачить, що там нема думок. Тiльки один туляк, земляк Воздвиженського, сидiв коло самiсiнької кафедри, щоб його роботу було видко, i записував ту нiсенiтницю, маючи надiю пiти стежкою свого красномовного земляка.

Аадиторiя Воздвиженського спорожнялась. Студенти перестали ходити на його лекцiї, а щоб авдиторiя не була зоссiм порожня, вони ходили по черзi по п'ять душ. Воздвиженський не вважав на увагу чи неввагу своїх слухачiв.

Зате ж вiн дуже вважав на ректорську ласку. Нiхто з професорiв не запобiгав так його ласки! Вiн умiв пiдступити до кожного ректора, вмiв улiз ги в його душу, прислужиться, притакуючи кожному його слову, постерiгаючи кожний його замiр. I виходило так, що нi один ректор не обходився без його. Тодi ще не було виборiв нi на кафедри, нi на побiчну службу в академiї. I Воздвиженськич кожному ректоровi встигав зайняти скрiзь перше мiсце i розпоряджався академiчними грошима. I за все це вiн доставав добрi грошi. При кiлькох ректорах Возiвиженськнй, з орденом на шиї, мав право сказати: "Академiя – то я!"

IV

Дашковичi жили в новому домi. Чистий i гарний був їх новий дiм на два етажi, з здоровими свiтлими вiкнами. Вiн стояв просто проти дому Воздвиженського, так що з вiкон одного дому можна було дивиться в вiкна другого, i не тiльки дивиться, але навiть перекидатись словами. Степанида Сидорiвна обвiшала вiкна гарними завiсами, обставила вазонами з квiтками. Кращi картини з батькового флiгеля дочки попереносили до себе ще переднiше. У батька зостався на стiнi тiльки праотець Ноє з трьома бородатими синами та якась цариця в фiжмах, дуже заляпана мухами.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: