Тодi Фирiдам сказав таке:
— Голосом та шерстиною ти справдi на нас схожий, але серце твоє стоїть далеко. Ми стережемо вiвцi, задоволенi вовною й молоком, а ви шкуру дерете i їсте їх замiсть хлiба. Найбiльше ж не подобається нам свiчадо душi твоєї — хитрий погляд твiй, що косо зирить на баранця, який ходить ген недалеко вiд тебе.
С и л а.
I походження, i багатство, i чин, i спорiдненiсть, i тiлесне обдарування, i науки безсильнi ствердити дружбу. Але серця; в думках узгодженi, й однакова чеснiсть людинолюбної душi, що живе у двох, а то й у трьох тiлах, — ось справдешня любов та єднiсть, про що погляньте на главу 4, вiрш 32 у Дiях[24]i про що Павло каже: "Нема юдея, нi грека…", "Бо всi ви один у Христi Iсусi…" (До галатiв, 111, 28)
а Бог веде подібне до подібного (лат.)
Байка 24. Кріт і Лінкс [25]
За казками, звiр Лiнкс має настiльки гострий зiр, що проглядає землю на кiлька аршинiв. Забачив вiн якось у землi Крота i почав насмiхатися над його слiпотою:
— Коли б ти, мiзерна тваринко, мав би мой прозiрливостi хоч на соту частку, то мiг би проникнути навiть крiзь центр землi. А натомiсть усе вимацуєш, слiпий, як нiч без мiсяця.
— Будь ласка, не вельми хвались, — вiдповiв Крiт.— Зiр твiй гострий, зате розум — зовсiм слiпий. Ти маєш те, чого позбавлений я, а я — чого немає в тебе. Коли хвалишся своїм гострим зором, не забувай про мiй не менш гострий слух. Можливо, i я давно мав би вже очi, коли б були вони менi потрiбнi. Вiковiчна правда блаженної натури нiколи не образить. Вона, рiвняючи всi нерiвностi, гостротою слуху замiстила менi силу очей.
С и л а.
Недоумство у багатствi пишається i лається, а в бiдностi осiдає i впадає у вiдчай. В обох долях воно нещасне. Там бiситься, як у вар'ятськiй гарячцi, а тут з нiг валиться, мов стерво. Ця болячка тому зроджується, що не навчаються царствовi Божому i правдi його, а гадають, що все на свiтi визначає талан, як у беззаконнiм володiннi. Але розпошир, бiдна тваринко, зiр твiй — побачиш, що все робиться за точною правдою та рiвнiстю, i цим заспокоїшся. Коли є в багатствi те, чого немає у злиднях, задумайся — i знайдеш у злиднях те, чого нема у статках. Де земля менше родить плодiв, нагородою там — свiжiше повiтря. Де менше клюкви й чорниць, там менше скорбутної хвороби; менше лiкарiв — менше хворих; менше золота — менше потреб; менше ремесел — менше розтратникiв; менше наук — менше дурнiв; менше прав — менше беззаконня; менше зброї — менше воєн; менше кухарiв — менше зiпсованого смаку; менше честi — менше страху; менше солодощiв — менше суму; менше слави — менше неслави; менше друзiв — менше ворогiв; менше здоров'я — менше пристрастей. Столiття i столiття, країна й країна, народ i народ, мiсто й село, юнiсть i старiсть, хворiсть i здоров'я, смерть i життя, нiч i день, зима й лiто — кожен стан, стать i вiк, i всяке твариння має власнi свої вигоди. Але слiпа дурнота i слiпа невiра цього не розумiють, одне лише зло в усьому бачать — вони подiбнi до цирульничих п'явок, котрi висмоктують погану кров. Для цього столiття над столiттям пiдносять, народ вище народу, невдоволенi нi станом своїм, нi країною, нi вiком, нi призначенiстю, нi участю, нi хворобою, нi здоров'ям, нi смертю, нi життям, нi старiстю, нi юнiстю, нi лiтом, нi зимою, нi нiччю, нi днем, i при щастi пiдносяться до неба, а при невдачi падають у прiрву вiдчаю, позбавленi як свiтла i духу вiри, так i солодкого миру та рiвноваги i спалюються у полум'ї власної печалi, аби збулось у тiм: "А невiруючий все осуджений є". Все ж є благе, окрiм зневiри в царство Боже i його правди, окрiм хвороб душевних i мук вiд незадоволеного ремства — це одне зло. Нещастям i сатанинська гордiсть, що виявляється у прагненнi сiсти на престолi вишнього. Ось де центр пекла i отець пристрастей. "I не дасть йов безумства Боговi". "Благословлю Господа у всякий час". Ось де iстинне свiтло i пiзнання Божого. Тому i священики звуться серцями, що сидять серед невiри, Божим свiтлом осяваючи. "Ви є свiтло свiту". "Якi краснi ноги тих, що благовiстять мир…" "Святи їх у iстину свою”.
Байка 25. Лев та Мавпи
Лев спить горiлиць, а сплячий вельми схожий на мертвого. Юрба всiляких Мавп, вважаючи його за мертвого, наблизились до нього, почали стрибати i лаятись, забувши страх i повагу до свого царя. А коли настав час збудитися зi сну, зворухнувся Лев. Тодi Мавпи, прийшовши до нього одним шляхом, седмицею дорiг розсипалися. Старша iз них, отямившись, сказала:
— І предки нашi ненавидiли Лева, але Лев i нинi Лев i навiк-вiки.
С и л а.
Лев — це образ Бiблi, проти якої повстають i лаються поганськi мудрецi. Вони гадають, що вона мертва i свiдчить про стихiйну мертвоту, не враховуючи, що в тлiнних її образах криється вiчне життя i що все те встає і пiдноситься до такого. "Бог наш на небi i на землi…" I, не тямлячи, що вихiд її — то вихiд життя, лаються, чуючи таке:
"Згори мудрствуйте… Не тут”а.
А як тiльки блиснуло свiтло повстання її, тодi переходить на них:
"Розженуться вороги її…" Ось чому Василiй Великий[26]каже про Євангелiє, що воно — воскресiння мертвих.
Іуда, син Яков[27], замiсть Лева образом невидимого царя i Бога лежить, а тому й написано: "Лiг спочити, яко лев. Хто пiдiйме його?" Лежить левиця й цариця наша, чиста дiва — Бiблiя i про її життя та воскресiння наше повiдає Христос: "Бо не вмерло дiвча, але спить…"[28]
Блажен, хто не заплющується перед сяйвом її! Цей хай i спiває з Давидом: "Ти вподобав собi свою землю"[29], "Якщо краснi будинки твої, Якове…”[30]
Описувачi звiрiв кажуть, що лев, народившись, лежить мертвий, доки жахливим риком не збудить його батько, а це робить вiн на третiй день. Чи ж можна знайти чудовiший образ для божественної книги?
а Це Хамове плем'я сміється з наготи батьківської[31](прим. Г. Сковороди)
Байка 26. Щука і Рак
Щука, винюхавши солодку поживу, жадiбно її проковтнула. Та раптом вiдчула, що в ласощi заховано гачка, який уже застряг у її нутрi. Рак це здаля побачив i на ранок, стрiвши Щуку, запитав:
— Чого це ви, панi, сумнi? Де подiлася ваша бадьорiсть?
— Не вiдаю, брате, щось вельми сумно. Гадаю для веселощiв попливти з Кременчука[32]в Дунай. Набридло вже менi Днiпро.
— А я знаю джерело вашого суму, — вiдказав Рак. — Ви ковтнули гачка. Вiдтепер вам не допоможе анi швидкий Дунай, нi плодоносний Нiл, нi веселовидний Меандр[33], нi золотi крильця.
С и л а.
Рак достеменну правду мовить. Без Бога i за морем погано, а мудрому чоловiковi весь свiт — рiдний край, скрiзь йому й завжди добре. Бо добро вiн не збирає з мiсць, а носить його в собi. Воно йому як сонце у всi часи i як скарб у всiх країнах. Не мiсце його, а вiн оживлює мiсце, не вигнанець, а подорожнiй i не вiтчизну кидає, а лише змiнює її; куди прийшов — тiєї землi й син, бо несе в собi народне право, про яке казав Павло: "Закон духовний"[34].
Страх Божий — джерело мудростi, i веселощiв, i довговiчностi, а зневiра — солодка їжа, що ховає в собi гiрку отруту. Важко помiтити цю отруту. Важко увiйти у беззаконня. "Грiхопадiння хто зрозумiє?" Той, хто пiзнав суть страху Божого. Корiнь його гiркий, але плоди солодкi. А беззаконня є гачок, захований у ласощi, який ранить душу.
Марнославство веде тебе до грiха? Воно той ласощ, що приховує гачка. Плотська рознiженiсть тебе полонила? Проковтнув ти гачка. За срiблом, може, погнався i впав у неправду? Заполонений ти вудкою. Заздрiсть, чи помста, чи гнiв, чи вiдчай зав'язли у твоїй душi? Проковтнув ти гачка, про який сказав Павло: "Жало ж смертi — грiх"[35]. Безбожжя ввiйшло в твоє серце? Проковтнув ти гачка, про якого сказав Ісая[36]: "Для безбожних спокою нема", "Мовить безумний у своїм серцi: немає Бога…" Ворожнеча з Богом, може, вселилась у тебе? Пожер ти гачка, про якого оповiв Мойсей[37]": "Проклятий ти в мiстi, проклятий ти в полi…" Мучить душу твою жах плотської смертi? Загруз у нiй гачок, за який мовить Ісая: "Беззаконнi схвилюються i вспокоїтися не зможуть"[38]. Грiх, отже, — жити за законом плотських пут i пристрастей наших, котрi воюють проти закону розуму нашого. Такий де сховається? Яке мiсце звеселить його? Який пожиток схвилює серце його? В душi своїй, i в серцi своїм, i завжди носить вiн лихо. Поглянь i послухай нещасного раба! "Ще хотiти менi належить, а робити — нi!"