Ось i правдешнiй полон! "Всякий грiшник є раб свого грiха!”
Байка 27. Бджола та Шершень
— Скажи менi, Бджоло, чого ти така дурна? Знаєш, що плоди твой працi не так тобi, як людям кориснй тобi навiть часто шкодять, приносячи замiсть винагороди смерть, одначє не перестаєш у дурнотi своїй тягати мед. Багато у вас голiв, але всi безмозкi. Очевидно, ви до нестями закоханi в мед.
— Ти поважний дурень, пане раднику, — вiдповiла Бджола. — Медом любить поласувати i Ведмiдь, а Шершень теж хитро його достає. I ми могли б по-злодiйському здобувати, як часом наша братiя й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрiвнянно бiльшу радiсть дає збирати мед, анiж його споживати. До цього ми народженi й будемо такi, доки не помремо. Без того жити, навiть купаючись у медовi, для нас люта смерть.
С и л а.
Шершень — це образ людей, котрi живуть крадiжкою чужого i народженi на те, щоб їсти, пити i таке iнше. А бджола — герб мудрого чоловiка, який у спорiдненiй працi трудиться. Багато Шершнiв без пуття кажуть: нащо цей, до прикладу, студент учився, коли це не дає багатства? Кажуть це, не уважаючи на слова Сираха: "Веселе серце — життя для людини" — i не тямлячи, що спорiднена праця для нього найсолодший бенкет. Гляньте на життя блаженної натури й навчiться. Спитайте вашого мисливського пса: коли йому веселiше?
— Тодi, — вiдповiсть вам, — коли жену зайця.
— А коли заєць смачнiший?
— Тодi,— вiдповiдає мисливець,— коли поганяюсь за ним.
Погляньте на кота, що сидить перед вами. Коли вiн веселiший? Тодi, коли всю нiч бродить або сидить бiля нiрки, хоча, зловивши мишу, й не їсть її. Залий бджолу медом, чи не помре вона з туги в той час, коли може лiтати по квiтоносних луках. Що є болiснiше, нiж купатись у багатствi i смертельно мучитись iз того, що не маєш спорiдненої працi? Немає гiршої муки, як хворiти думками, а думками хворiєш, коли позбавлений спорiдненої працi. І немає нiчого радiснiшого, анiж жити за призначенням. Солодкi тодi труд тілесний, терпіння тiла i навiть смерть, бо душа, володарка людини, насолоджується спорiдненою собi працею. Треба чи так жити, а чи вмерти. Старий Катон[39]з чого мудрий i щасливий? Не з багатства, анi з чину, лише з того, що вiдповiдає своїй природi, як видно з Цицеронової книжечки "Про старiсть". Ця думка — премилосердна мати премудра проводирка. Ця преблага домобудiвниця неситому дарує багато, а мало дає тому, хто задоволений малим.
Але треба розiбратися, що то значить — жити за призначенням. Це не закон тваринних членiв i похотi нашої, але означає це блаженне єство, що зветься в богословiв трисонячне, котре всякiй живiй iстотi й призначення i вiдповiднiсть приписує. Про це єство сказав древнiй Епiкур таке: "Вдячнiсть моя блаженнiй натурi за те, що потрiбне зробила неважким, а важке — непотрiбним”.
А оскiльки Бог не є нi чоловiчої, нi жiночої статi, але все в нiм одразу, то мовить Павло: "Всяке є у всьому”.
Байка 28. Олениця та Кабан
У польських та угорських горах[40]Олениця, побачивши домашнього Кабана, стала вiтатися:
— Бажаю здоровлячка, пане Кабан. Радiю, що вас…
— Пощо ти, негiдна простачко, настiльки непоштива! — крикнув, набурмосившись, Кабан.— Чому мене звеш Кабаном? Хiба не вiдаєш, що я вже почесно названий Бараном? На те маю патент i що рiд мiй походженням iз найшляхетнiших бобрiв, а замiсть єпанчi я для характеру ношу на публiцi здерту з вiвцi шкуру.
— Ласкаво перепрошую, ваше благородіє, — сказала Олениця, — я не знала! Ми, простi, судимо не за одежею та словами, а за справами. Ви так само, як i ранiше, риєте землю i ламаєте тини. Дай вам Боже бути й конем.
С и л а.
Годi начудуватись із дурнiв, що вельми зневажили i вiдкинули чистий i безцiнний бiсер добродiйства лише для того, щоб продертися до чину, зовсiм не спорiдненого собi. Який змiй їм нашептав на вухо, що iм'я та одiж змiнить їхне буття, а не чесне життя, гiдне чиновi? Чи це не достеменнi Езоповi граки[41], котрi вдягаються в чуже пiр'я? Подiбне, отак створене, життя нагадує корабля, в якому їхали морем одягнутi по—людському мавпи, а жодна не вмiла керувати. Коли хто має освiчене око, скiльки бачить вiн ослiв, одягнутих у левинi шкури! А пощо одягнутi? Для того, щоб повнiше жити рабськими своїми вибаганками, турбувати людей i проламуватися крiзь паркани цивiльних законiв. I нiхто з достойних честi за непоштивiсть не сердиться бiльше за тих мавп, ослiв та кабанiв. Є стародавня еллiнська приказка: "Мавпа мавпою i в золотiм уборi”.
Згадує й Соломон про свиню iз золотим кiльцем у нiздрях (Притч., глава 11, вiрш 22)"[42]. Знаю, що це вiн каже про тлiнних i смертних, у яких загрузло й сховалося кiльце вiчного царства Божого, а лише кажу, що можна приточити його й до тих, вiд кого взято воно для особливої просвiти в Бiблiю. Добросерднi й прозiрливi люди рiзними подобами зображали погану душу тих опудал, якi живуть і рухаються лише на зло. Є i в Малоросiї приказка: "Далеко свинi до коня".
Байка 29. Баба та Гончар
Баба купувала горщики. Амури молодих лiт i тодi ще нагадували їй про себе.
— Почому цей гарненький?
— Вiзьму хоч три полушкиа,— вiдповiв Гончар.
— А за отого гидкого, онде вiн, звичайно, полушка?
— А за того менше двох копійок не вiзьму…
— Що за диво?
— У нас, бабо,— вiдповiв майстер,— не очима вибирають: ми вибираємо, чи чисто дзвенить. Баба, хоч i не мала поганого смаку, однак нiчого на те не змогла сказати, а лише сповiстила, що вона те давно знала, але зараз не подумала.
С и л а.
Звичайно, ця премудра баба — прабаба всiм тим штукарям, котрi людину цiнують за одежею, за тiлом, за грiшми, за кутком, за iменем, а не за плодами його життя. Цi правнуки, маючи той-таки смак, достеменне доводять, що вони — плоди тiєї райської яблунi. Чисте i (як казали римляни, candidum — бiле) незаздрiсне серце, милосердне, терпеливе, збадьорене, прозiрливе, повстримне, мирне, з вiрою в Бога i сподiваннями на нього в усьому — ось чистий дзвiн i чесної душi нашої цiна! Згадує й Павло посудину вибрану з посудин чесних i безчесних (2 до Тимофiя, глава 2, вiрш 20 i до римлян, глава 9, вiрш 21)"[43]. "Нутро буйного — як розбита посудина i будь—якого розуму не втримає" (Сирах, 21, вiрш 17).
Вiдомо, що в царських хоромах є порцеляновий, срiбний i золотий посуд, але проти нього глиняний i дерев'яний, що наповнюється їжею, так само почеснiший, як старий сiльський храм Божий шановнiший панського, прикрашеного оксамитом афедронуб. Гарно каже про те росiйська приказка: "Не красна изба углами, а красна пирогами”.
Випало менi в Харковi бачити мiж премудрих емблематiвв i таке: вималюваний там, схожий на черепаху, гад з довгим хвостом; посеред черепа, прикрашаючи його, сяє велика золота зiрка. Може, тому в римлян звався вiн steiiio, а зiрка — stellа, а iд ним пiдписано таке: Sub luce lues, тобто: "Пiд сяйвом виразка". Сюди добре лучиться i приказка з Евангелiя: "Гроби побiленi"[44].
а – Полушка – дрібна російська монета, 1/4 копійки.
б – Афедрон – зад (гр.)
в – Емблемат(емблема) – малюнок із символічним значенням.
Байка 30. Соловей, Жайворонок та Дрізд
Серед широкого степу стояв сад — пристанище солов'їв та дроздiв. Жайворонок, прилетiвши до Солов'я, сказав йому:
— Доброго дня, пане спiваку.
— Вiтаю й тебе, пане Соловею, — вiдповiв йому спiвак.
— Нащо ти мене своїм iменем кличеш? — спитав Жайворонок.
— А чому ти мене звеш спiваком?..
Ж а й в о р о н о к. Я тебе недаремне назвав співаком: твоє iм'я у стародавнiх грекiв було <..>, тобто спiвак, а <…> — пiсня.
С о л о в е й. А твоє iм'я у стародавнiх римлян було alauda, тобто славiй, а славлю — Laudo.
Ж а й в о р о н о к. Коли так, я починаю вiдчувати до тебе все бiльше приязнi i ось прилетiв просити твоєї дружби.