Байки Харківські – Григорій Сковорода

Байка 25. Лев та Мавпи

Лев спить горiлиць, а сплячий вельми схожий на мертвого. Юрба всiляких Мавп, вважаючи його за мертвого, наблизились до нього, почали стрибати i лаятись, забувши страх i повагу до свого царя. А коли настав час збудитися зi сну, зворухнувся Лев. Тодi Мавпи, прийшовши до нього одним шляхом, седмицею дорiг розсипалися. Старша iз них, отямившись, сказала:

— І предки нашi ненавидiли Лева, але Лев i нинi Лев i навiк-вiки.

С и л а.

Лев — це образ Бiблi, проти якої повстають i лаються поганськi мудрецi. Вони гадають, що вона мертва i свiдчить про стихiйну мертвоту, не враховуючи, що в тлiнних її образах криється вiчне життя i що все те встає і пiдноситься до такого. "Бог наш на небi i на землi…" I, не тямлячи, що вихiд її — то вихiд життя, лаються, чуючи таке:

"Згори мудрствуйте… Не тут”а.

А як тiльки блиснуло свiтло повстання її, тодi переходить на них:

"Розженуться вороги її…" Ось чому Василiй Великий[26]каже про Євангелiє, що воно — воскресiння мертвих.

Іуда, син Яков[27], замiсть Лева образом невидимого царя i Бога лежить, а тому й написано: "Лiг спочити, яко лев. Хто пiдiйме його?" Лежить левиця й цариця наша, чиста дiва — Бiблiя i про її життя та воскресiння наше повiдає Христос: "Бо не вмерло дiвча, але спить…"[28]

Блажен, хто не заплющується перед сяйвом її! Цей хай i спiває з Давидом: "Ти вподобав собi свою землю"[29], "Якщо краснi будинки твої, Якове…”[30]

Описувачi звiрiв кажуть, що лев, народившись, лежить мертвий, доки жахливим риком не збудить його батько, а це робить вiн на третiй день. Чи ж можна знайти чудовiший образ для божественної книги?

а Це Хамове плем'я сміється з наготи батьківської[31](прим. Г. Сковороди)

Байка 26. Щука і Рак

Щука, винюхавши солодку поживу, жадiбно її проковтнула. Та раптом вiдчула, що в ласощi заховано гачка, який уже застряг у її нутрi. Рак це здаля побачив i на ранок, стрiвши Щуку, запитав:

— Чого це ви, панi, сумнi? Де подiлася ваша бадьорiсть?

— Не вiдаю, брате, щось вельми сумно. Гадаю для веселощiв попливти з Кременчука[32]в Дунай. Набридло вже менi Днiпро.

— А я знаю джерело вашого суму, — вiдказав Рак. — Ви ковтнули гачка. Вiдтепер вам не допоможе анi швидкий Дунай, нi плодоносний Нiл, нi веселовидний Меандр[33], нi золотi крильця.

С и л а.

Рак достеменну правду мовить. Без Бога i за морем погано, а мудрому чоловiковi весь свiт — рiдний край, скрiзь йому й завжди добре. Бо добро вiн не збирає з мiсць, а носить його в собi. Воно йому як сонце у всi часи i як скарб у всiх країнах. Не мiсце його, а вiн оживлює мiсце, не вигнанець, а подорожнiй i не вiтчизну кидає, а лише змiнює її; куди прийшов — тiєї землi й син, бо несе в собi народне право, про яке казав Павло: "Закон духовний"[34].

Страх Божий — джерело мудростi, i веселощiв, i довговiчностi, а зневiра — солодка їжа, що ховає в собi гiрку отруту. Важко помiтити цю отруту. Важко увiйти у беззаконня. "Грiхопадiння хто зрозумiє?" Той, хто пiзнав суть страху Божого. Корiнь його гiркий, але плоди солодкi. А беззаконня є гачок, захований у ласощi, який ранить душу.

Марнославство веде тебе до грiха? Воно той ласощ, що приховує гачка. Плотська рознiженiсть тебе полонила? Проковтнув ти гачка. За срiблом, може, погнався i впав у неправду? Заполонений ти вудкою. Заздрiсть, чи помста, чи гнiв, чи вiдчай зав'язли у твоїй душi? Проковтнув ти гачка, про який сказав Павло: "Жало ж смертi — грiх"[35]. Безбожжя ввiйшло в твоє серце? Проковтнув ти гачка, про якого сказав Ісая[36]: "Для безбожних спокою нема", "Мовить безумний у своїм серцi: немає Бога…" Ворожнеча з Богом, може, вселилась у тебе? Пожер ти гачка, про якого оповiв Мойсей[37]": "Проклятий ти в мiстi, проклятий ти в полi…" Мучить душу твою жах плотської смертi? Загруз у нiй гачок, за який мовить Ісая: "Беззаконнi схвилюються i вспокоїтися не зможуть"[38]. Грiх, отже, — жити за законом плотських пут i пристрастей наших, котрi воюють проти закону розуму нашого. Такий де сховається? Яке мiсце звеселить його? Який пожиток схвилює серце його? В душi своїй, i в серцi своїм, i завжди носить вiн лихо. Поглянь i послухай нещасного раба! "Ще хотiти менi належить, а робити — нi!"

Ось i правдешнiй полон! "Всякий грiшник є раб свого грiха!”

Байка 27. Бджола та Шершень

— Скажи менi, Бджоло, чого ти така дурна? Знаєш, що плоди твой працi не так тобi, як людям кориснй тобi навiть часто шкодять, приносячи замiсть винагороди смерть, одначє не перестаєш у дурнотi своїй тягати мед. Багато у вас голiв, але всi безмозкi. Очевидно, ви до нестями закоханi в мед.

— Ти поважний дурень, пане раднику, — вiдповiла Бджола. — Медом любить поласувати i Ведмiдь, а Шершень теж хитро його достає. I ми могли б по-злодiйському здобувати, як часом наша братiя й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрiвнянно бiльшу радiсть дає збирати мед, анiж його споживати. До цього ми народженi й будемо такi, доки не помремо. Без того жити, навiть купаючись у медовi, для нас люта смерть.

С и л а.

Шершень — це образ людей, котрi живуть крадiжкою чужого i народженi на те, щоб їсти, пити i таке iнше. А бджола — герб мудрого чоловiка, який у спорiдненiй працi трудиться. Багато Шершнiв без пуття кажуть: нащо цей, до прикладу, студент учився, коли це не дає багатства? Кажуть це, не уважаючи на слова Сираха: "Веселе серце — життя для людини" — i не тямлячи, що спорiднена праця для нього найсолодший бенкет. Гляньте на життя блаженної натури й навчiться. Спитайте вашого мисливського пса: коли йому веселiше?

— Тодi, — вiдповiсть вам, — коли жену зайця.

— А коли заєць смачнiший?

— Тодi,— вiдповiдає мисливець,— коли поганяюсь за ним.

Погляньте на кота, що сидить перед вами. Коли вiн веселiший? Тодi, коли всю нiч бродить або сидить бiля нiрки, хоча, зловивши мишу, й не їсть її. Залий бджолу медом, чи не помре вона з туги в той час, коли може лiтати по квiтоносних луках. Що є болiснiше, нiж купатись у багатствi i смертельно мучитись iз того, що не маєш спорiдненої працi? Немає гiршої муки, як хворiти думками, а думками хворiєш, коли позбавлений спорiдненої працi. І немає нiчого радiснiшого, анiж жити за призначенням. Солодкi тодi труд тілесний, терпіння тiла i навiть смерть, бо душа, володарка людини, насолоджується спорiдненою собi працею. Треба чи так жити, а чи вмерти. Старий Катон[39]з чого мудрий i щасливий? Не з багатства, анi з чину, лише з того, що вiдповiдає своїй природi, як видно з Цицеронової книжечки "Про старiсть". Ця думка — премилосердна мати премудра проводирка. Ця преблага домобудiвниця неситому дарує багато, а мало дає тому, хто задоволений малим.

Але треба розiбратися, що то значить — жити за призначенням. Це не закон тваринних членiв i похотi нашої, але означає це блаженне єство, що зветься в богословiв трисонячне, котре всякiй живiй iстотi й призначення i вiдповiднiсть приписує. Про це єство сказав древнiй Епiкур таке: "Вдячнiсть моя блаженнiй натурi за те, що потрiбне зробила неважким, а важке — непотрiбним”.

А оскiльки Бог не є нi чоловiчої, нi жiночої статi, але все в нiм одразу, то мовить Павло: "Всяке є у всьому”.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: