Нен-Сагор увічливо й чемно відповів на всі ці привітання й зайняв місце між Думбадзе та Коломійцем.
Це викликало ще одну сенсацію. Про те, що дійшлі журналісти помирилися із старим лікарем, знав уже весь пароплав, але ніхто й гадати не міг, що примирення було настільки глибоке. Тим паче – ця трійка розмовляла таки зовсім по-приятельському.
– Ну й пройдисвіти! – захоплено дивувалося ціле товариство.
Після обіду, коли мужчини перейшли до салону покурити й випити чорного кофе, Нен-Сагор змушений був підійти до своїх колег-контролерів. Він представив своїх супутників.
– Панове, – звернувся він до трьох набундючених ескулапів і синів Феміди заразом, – я дозволяю собі познайомити вас із цими двома джентльменами, бо далі нам доведеться подорожувати разом і, можливо, довший час разом жити й працювати у мене в Нурі. Вони також їдуть до мене в Нурі, щоб ближче обізнатися з моїми роботами.
Справді, півгодини перед тим це було вирішено.
Думбадзе і Коломієць вирішили не повертатись зразу з Бомбея назад, а ще поїхати на кілька день до Нен-Сагора в Нурі.
12
Висадка відбулася наполовину щасливо, наполовину – нещасливо.
Цілком щасливою була перша половина цієї докучливої процедури: сер Овен Прайс, сер Освальд Кеммері, сер Олівер Вебенс, Альберт Сю, а за ними Нен-Сагор, місіс Ліліан та Думбадзе з Коломійцем зійшли на берег і всі разом пройшли до пасажирського павільйону. Там, сівши довкола круглого столу перед сімома склянками зеленого чаю, товариство подорожніх улаштувало коротеньку нараду про способи дальшого подорожування. Вирішено було, переночувавши в готелі, вранішнім експресом рушати просто до Пешавара, а з Пешавара урядовим автотранспортом – до Мардана. В Мардані мав чекати нурійський автотранспорт, згідно з радіограмою ще з пароплава.
Поки тривала ця коротенька нарада, – а тривала вона не більше п’ятнадцяти хвилин, – спритні матроси з “Мажестіка” вже встигли вивантажити й багаж подорожніх на розлогі дебаркадери пасажирської пристані. Нен-Сагорові скрині, шість чемоданів трьох серів та спільний чемоданчик Думбадзе й Коломійця вже вистроїлися в ряд під сірими тентами багажного павільйону. Валізка Альберта Сю вінчала скромно цю гору майна.
Після цього й почалася частина нещаслива. Коли Альберт Сю побіг до транспортної контори, щоб розпорядитися відправити багаж на залізничну станцію і перевезти його до Пешавара й Мардана, а все інше товариство в цей час рушило до під’їзду, щоб сісти в авто й поїхати на ночівлю до готелю, саме в цей час до сера Овена Прайса (його дебела й солідна постать зразу виказувала в ньому найстаршого в цій невеличкій експедиції) підійшов помічник начальника пристані.
Помічник начальника пристані – високий, сухорлявий і апатичний індієць – приклав руку до козирка свого форменого кепі й виобразив на своїй фізіономії зовсім недвозначну й цілком кислу міну.
– Сер, – сказав він, – мені дуже прикро, сер, але я повинен подати вам зовсім невтішне сповіщення. Я можу прийняти ваш багаж, але я не можу поручитися за його справну і вчасну приставку: наші носії страйкують уже другий день, і багаж неможливо перевантажити у вагони залізниці.
– Чорт забирай! – прогримів сер Овен Прайс. – Що ви говорите? Ці чортові інди, тільки ступила наша нога на цю землю, вже роблять нам перешкоди! Але ж ми знаходимося на території Британської імперії!
Апатичний індієць у форменому кепі негайно змінив вираз своєї фізіономії з кислого на холодний.
– Але дозвольте мені, сер, нагадати вам, що ви говорите зараз теж з індом…
– Гм! – сер Овен Прайс був би зніяковів, коли б це було припустиме для британського джентльмена серед індів. А поскільки це було неприпустиме, то він, лише на мить зам’явшись, перевів розмову на інше:
– Коли, ви гадаєте, має скінчиться цей… як його… страйк?
– Мені це невідомо, сер.
– Ви повинні найняти нам якихось інших людей, що й перевантажать наш багаж на залізницю: ви розумієте, що ми їдемо у важливій справі і ніякої затримки не повинно бути?
– Я розумію, сер, але я не можу зробити того, чого ви бажаєте.
– Чому? – сер Овен Прайс знову хотів був скипіти, але вчасно стримався. – Чому?
– Тому, сер, що страйкарі виставили свої пікети й люто калічать кожного штрейкбрехера…
– Тисяча чортів!.. Як вам це подобається? – звернувся сер Овен до своїх двох колег.
Сер Освальд Кеммері й сер Олівер Вебенс промовчали: їм це не подобалося.
– Я подзвоню до губернатора, я сам зараз поїду до нього, і він дасть мені солдатів, – заявив сер Овен Прайс. – Ми повинні без затримки виїхати завтра ж о восьмій годині ранку до Пешавара.
Сухий дравид[12] уже без всякого виразу схилив свою голову на знак згоди.
– Це буде дуже добре, коли губернатор дасть вам солдатів, якщо в нього є вільні. Скільки я знаю, серед солдатів нема зараз безробітних: вони всі тепер під гвинтівкою… Я, сер, не хочу вас розчаровувати, – тільки я боюся, що ви не виїдете завтра о восьмій годині на Пешавар.
– Не виїдемо? Чому?
– Залізниця зараз теж страйкує, і невідомо, коли можна сподіватися на розв’язання конфлікту. Хвиля громадської непокори, як вам повинно бути відомо, сер, захопила мало не всю Індію…
Опасиста фізіономія сера Овена Прайса тяжко закам’яніла. Тільки очі його – маленькі сірі очі породистого сакса – звелися вгору, туди, де мало бути небо і де зараз розстилався широкий сірий тент.
– Господи! – змолилася побожна душа сера Овена Прайса. – Господи, і ти не покараєш тяжко цих лиходіїв і мерзотників! О господи, ти починаєш забувати про свою кохану Британію!
Побожна душа сера Овена Прайса не дозволила йому закінчити цю молитву вголос лютою лайкою: він вилаявся на цей раз пошепки. Він посилав тяжкі прокльони на голови всіх носильників і залізничників всесвіту, він бажав лютих нещасть усім індам, він зичив гіркої долі, безталання й мору всім створінням інших рас, націй і класів.
Але він мовчав. Він тільки люто й гнівно зиркнув раз просто в вічі Нен-Сагорові. Всім було зрозуміло, що саме хотів би він йому сказати в цю хвилину. Всі це зрозуміли і теж промовчали.
– Добре, – сказав сер Овен Прайс, трохи заспокоївшись, – добре! Нехай наш багаж тим часом полежить тут, будьте певні, я дістану солдатів у англійського губернатора! Будьте певні, я дістану від нього й змогу тим чи іншим способом негайно ж і без затримки добутися туди, куди нам треба! Потурбуйтеся за цілість нашого багажу, щоб ці негідники, мерзотники, падлюки і нахаби, – сер Овен Прайс думав про страйкарів усіх професій, – його не розграбували. А ми, панове, – звернувся він до свого товариства, – їдьмо зараз до готелю. Там я залишу вас і поїду до губернатора. Їдьмо!
Всі, так само мовчки, скорилися цій пропозиції і рушили до під’їзду, до таксомоторів.
На під’їзді стояла тиха постать горбаня Сю. Сотні дві інших прибулих в чорній меланхолії застигли тут і там в аналогічних позах байдужої покори чи безсилої люті.
Альберт Сю, побачивши своїх патронів, мляво пішов їм назустріч.
– Сер, – звернувся він до сера Овена Прайса, – що робити, сер? Таксомотори страйкують. Ніяк неможливо добутися до готелю…
13
Бомбей – головне місто однойменної в ті часи Британської провінції в Індії – знаходиться під 18°55΄ північної широти та 72°54΄ східної довготи при західному березі Ост-Індії, на південно-східній частині острова Бомбей, відділеного лише вузькою протокою від острова Салсері. На півдні глибока затока розділяє місто на дві частини на двох півостровах: на заході – Малабар-Гіл, на сході – Олд-Воменс Ейланд. Третя частина міста лежить на півночі – це Кестл.
В Малабар-Гіл є священне селище індійців – Балкешавар і кладовище древніх іранських зайд огнепоклонників парсів, тепер заможної верстви торговців та урядовців. Ближче – резиденція губернатора та квартали багатих вілл індійських раджів та англійських магнатів.
В Олд-Воменс Ейланд – за маяком і обсерваторією – постають величезні кам’яниці бавовняних фабрик, військових (англійських, певна річ) заводів та похмурі нескінченні ряди велетенських товарних складів. Тут, у цих складах, зосереджено добру частину тих п’ятдесяти чотирьох процентів імпорту, що їх має Англія в загальному завозі до Індії іноземних товарів і що їх так саботує індійське суспільство, воліючи розвинути свою власну промисловість. Тут же, довкола цих складів, у корпусах бавовняних фабрик та в артилерійських арсеналах військового міністерства, зосереджено й добру частину індійського пролетаріату, організованого в профспілки, неорганізованого в профспілки, активного в лавах компартії або запамороченого релігійними сектами.