– Ти з острова, старий тюхтію?
– До тебе, стара шкапо!
– Стріляти чорних куріпок на старості літ?
– До старості людина вдосконалюється, йолопе!
Словом, у двох-трьох словах сер Овен Прайс розповів своєму старому приятелеві справу, яка закинула його в далекий домініон, і про всі труднощі, що виникли на його путі. Вони розмістилися в неробочому кабінеті сера Грегора і посмоктували якесь питво, старе на роки, дороге на гроші, красиве на колір і відворотне на смак.
Грегор був дуже здивований з розповіді сера Прайса…
– То ти кажеш, що в мене страйк і англійському джентльменові навіть невільно проїхати, куди він воліє? Ти дивуєш мене, канашко!
Сер Грегор три дні дуже інтенсивно готувався до осіннього матчу з регбі й не мав часу на політичні справи.
– Стривай, я пригадую! Полковник Ройс разів з десять все домагався зробити мені якусь, за його словами, дуже важливу доповідь, але ж я не міг перервати тренажу. Він усе вимагав якихось наказів, і я сказав йому, щоб він написав собі скільки хоче на бланках з моїм підписом. Можливо, це й був наказ про стан облоги. Так, значить, ці сучі діти знову застрайкували? Ну, нічого, ти не турбуйся, друзяко! Полковник Ройс жартувати не любить, – він, мабуть, уже повісив з півста.
– Але ж мені негайно треба їхати, а твої залізниці стоять!
– Пусте! Ти погостюєш у мене місяць-другий. Зараз саме сезон бананів.
– Я не можу: королівське товариство чекає мого висновку. До того ж, можливо, цей індуський знахар є й протидержавний злочинець! його треба негайно вивести на чисту воду!
– Ми пошлемо до нього загін полковника Ройса.
Проте серові Овенові пощастило вговорити свого старого приятеля. Він дав обіцянку, що, вертаючись назад, спиниться погостювати в сера Грегора й буде присутній на осінньому матчі. За це сер Грегор мав завтра ж приставити сера Овена Прайса з його компанією до Нурі, щоб справа не затяглася.
Сер Грегор подзвонив полковникові Ройсові.
– Полковнику? Як справи з страйком? Чи виконали ви мій наказ?.. Авжеж, той, що я звелів вам написати… Дуже добре! Ви будете генералом, полковнику, за це я вам ручуся… Нема за що… Завтра, полковнику, о восьмій ранку треба подати восьмимісцеве аеро… Це неможливо- аеро повинно бути!.. Ви слухаєте мене, полковнику? Я дуже радий! Ол райт.
– Ви прогуляєтеся військовим літаком, – поінформував він сера Овена. – Це дуже весела прогулянка. Ви можете минути Пешавар і сісти просто на військовому аеродромі в Мардані… До Пешавара… гм, гм… я взагалі не раджу вам заглядати, це кляте місто: прокляті інди там особливо нахабні, ти можеш іти вулицею, й хтось тобі плюне в лице. Їй-право! Там систематично вирізують наших солдатів. І взагалі там поганий клімат.
Сер Овен висловив подяку за пораду й заявив, що Пешавар взагалі його ніколи й не цікавив.
Таким чином, справу було розв’язано. Дорогі приятелі погомоніли ще часинку, згадали свої шкільні витівки, бігцем перебігли останні сорок років їхнього життя й на прощання так потрусили один одному руки, що мало не потрощили суглобів. Сер Грегор дав серові Прайсові ще й про всякий випадок дружнього листа до губернатора Пенджабу.
Губернаторів “ролс-ройс” за дві хвилини приставив сера Овена по спорожнілих вулицях до готелю “Британія”.
Сер Овен Прайс, сер Освальд Кеммері й сер Олівер Вебенс лягли спати спокійно, цілком заспокоєні й за свою долю, і за долю Британської імперії.
Не менш спокійно заснув цієї ночі й старий лікар Нен-Сагор. Повітря рідної країни перетворило його, вдмухнувши в його члени радість і енергію, але воно ж і зморило його: він спав, як молодий.
Спали міцним сном контрабандистів і Думбадзе з Коломійцем: за цілість їхньої контрабанди вони не дуже турбувались, бо цією контрабандою були вони самі.
Не спала довго лише місіс Ліліан. Вона виходила з готелю, як стемніло, і довгий час самотньо бродила по тихих вулицях настороженого міста. Вона заговорювала до людей і спинялася біля кожної купки випадкових перехожих. Військовий пікет розганяв ці купки, і тоді разом із іншими поспішала місіс Ліліан ухилитися від солдатських стусанів.
Не спав ще й горбань Сю. Він умостився біля письмового столу й друкував, друкував безперестанку довгі нескінченні сторінки, – очевидно, кореспонденцію своїх патронів. Коли він почув, що місіс Ліліан повернулася з своєї прогулянки, він замкнув свою машинку і взявся до пера. На клаптику паперу з готельного блокнота він написав кілька рядків – навмисне зміненим і покаліченим письмом – і не підписав своїм прізвищем.
Хвилин з двадцять він ще ходив туди й назад по своїй кімнаті, не наважуючися зробити з цією запискою те, що йому було треба з нею зробити. Він перечитав її кілька разів, і руки йому при тому злегка тремтіли.
Нарешті старий горбань Сю наважився. Він відчинив двері й вийшов до коридора. На порозі він зняв черевики й пішов у самих шкарпетках по холодних мозаїчних плитах.
Як гімназист п’ятого класу на своєму першому любовному побаченні, горбань Сю перелякано скрадався коридором. Кожні три кроки він спинявся, глибоко зітхав і прислухався. Аркушик з готельного блокнота він тримав, міцно притиснувши до грудей.
Перед дверима місіс Ліліан Альберт Сю спинився. Тут, за поворотом коридора, були сутінки, і серце Альбертові Сю колотилося спокійніше: сутінки заспокоювали його. Озирнувшись ще раз, як недійшлий злочинець, він нахилився до землі й тихо просунув свою записку під двері у вузьку щілину. Потім Альбіт Сю зірвався і, як меткий хлопець, майнув коридором до себе. Він гучно грюкнув дверима й нарешті спокійно передихнув.
Готель спав. Спали 3 сер О, посапуючи й тихо мріючи про могутність Британської імперії. Спав Нен-Сагор, щасливий опинитися знову на батьківщині. Спали Думбадзе з Коломійцем, трохи непокоячись у сні недозволеним своїм вчинком. Спала вже й місіс Ліліан, утомившись після своєї прогулянки розбурканим містом.
Не спав тільки Альберт Сю. Він знову сів до своєї машинки й стукав, стукав на ній – очевидно, марудну кореспонденцію своїх трьох патронів.
Завтра військовий аероплан має перенести його, старого клерка Королівського медичного товариства, разом з усіма через всю Індію, навскоси через усю країну розбурканого народу. Лани і згір’я простилатимуться під його ногами, міста й селища поставатимуть з-за обріїв. 319 046 580 чоловік населення п’ятнадцяти англійських провінцій та п’ятисот шістдесяти двох тубільних держав, можливо, зведуть голови догори й проводитимуть поглядом його аероплан.
Альберт Сю зітхнув і заснув.
…А літак лине й лине на північ – через Бомбей, Хандеш, Гунджбрат, через Раджпутан, через Тар, через цілий Пенджаб, минає бурхливу революційну столицю північного Пенджабу – на червону дошку революції вписаний Пешавар, – минає, бо боїться, і все лине туди, до’військового аеродрому в цьому обивательсько-незначному містечку Мардан, але такому важливому для англійського мілітаризму тут, на самісінькому кордоні привабного англійському окові Афганістану, всього за якихось сто кілометрів від куди важливіших територій – від південних кордонів радянських земель…
Літак минає простори розбурканої революцією країни, лине в тихий оазис індійського знахаря, що обіцяє світові оновлений світ, він бачить уже широкий плац Марданського аеродрому – широкий озброєний плац, майбутню базу повітряно-військових операцій англійського мілітаризму в його вимріяному імперіалістичному наскокові на Країну Рад.
Пильнуй, Індіє! Радянський Союзе, будь напоготові!
15
Нарешті авто рушило. 3 сер О замотали свої шарфи.
Марданський аеродром лишився позаду. Позаду лишилися й військові казарми, позаду лишилися й нужденні халупки кашмірських вівчарів. Автобус з Нурі не був прудкий, але двадцять кілометрів на годину не були й для нього рекордом.
– Чи далеко нам їхати машиною? – поцікавився сер Овен Прайс.
– О ні, сер, тільки тридцять кілометрів, – відповів Яма.
Індієць Яма зустрів подорожніх разом із цією машиною, призначеною перевозити від урядової автостанції Мардан до Нурі хворих до Нен-Сагорового санаторію. Поява Ями біля авто дещо злякала першої хвилини сера Прайса і його товаришів. Яма, всупереч пересічному індійському типові, був рідкісний велетень, мало не два метри на зріст, його смугляста, майже чорна шкіра якнайбільше пасувала до таких могутніх форм. Високий, стрункий і молодий, він стояв біля авто, як символ могутності країни, як емблема її потенціальних здатностей.