Ще одна прекрасна катастрофа – Юрій Смолич

– Панове, – виразно сказала тоді місіс Ліліан, і голос її лише трохи розхвильовано тремтів, – я ж не скінчила. Ми ж маємо ще висновки лікаря Нен-Сагора, висновки, що хоч і походять та постають з суто наукових медичних основ, самі з себе, проте перестають уже бути науковими твердженнями і обертаються на твердження суто політичні…

Ось воно! Так, так, здається, зал трохи поспішив? Ось де наготовлений удар в лице. “Ну й онука! – підбадьорливі посмішки знову виринули з різних кутків залу. – Слухайте, слухайте!”

Джералд Вейс розчаровано клацнув своїм апаратом і припинив писати фейлетон: обсяг скандалу, здається, зменшувався.

Місіс Ліліан обернулася до залу.

– Лікар Нен-Сагор дозволив собі сказати, що з усіх країн він лише за східним бар’єром знаходить умови, сприятливі для розвитку його методу, тобто нової медицини. Що повинен сказати на це кожний лікар із здоровим глуздом? Він повинен сказати, що, дійсно, умови нашої держави, соціально-побутові умови, капіталістичні…

Далі місіс Ліліан все ж таки не дали говорити. Лорд Мерфі, на цілу Англію уславлений меценат медицини, славнозвісна політична постать, найстаріший у палаті лордів і почесний член Королівського медичного товариства, тяжко зомлів… Обурені вигуки залу, здається, загрожували капітальним трьохсотлітнім стінам Іст-Малійського абатства. Місіс Ліліан встигла ще гукнути: “І лікар Нен-Сагор правий: тільки в суспільстві, яке…” – але її вже ніхто не слухав і не чув. Всі найкращі медики кинулися до крісел лорда Мерфі, всі гукали, всі лементували, всі махали руками, палицями й милицями, сер Джордж калатав у срібний дзвіночок з інкрустаціями…

Сорок сьомі річні збори Королівського медичного товариства були схожі на сесію східної палати парламенту. Десятки поважних, прославлених ескулапів старої Англії тислися до кафедри й вимахували кулаками, – ніхто й сподіватися не міг, щоб з їхніх склеротичних горлянок могли вилітати такі сильні й високі ноти. Ніхто й сподіватися не міг, щоб їхні подагричні ноги так шпарко бігали. Ніхто й сподіватися не міг, щоб їхні ревматичні руки могли б так дужо вимахувати важкими стеками з коштовними головками. У лорда Мерфі виявився удар, а не звичайне зомління. Ще чоловіка з десятеро закотили очі й залементували в тяжкій істериці. Сер Джордж Дембі стояв ні в сих ні в тих. І тільки один Джералд Вейс знайшов у собі сили сфотографувати це бойовисько в Іст-Малійському абатстві.

Ні сер Джордж Дембі, ні його найстаріший архіваріус, ні самі стіни ветхого Іст-Малійського абатства не пригадують подібного скандалу.

3

Ні лікар Нен-Сагор, ні його онука місіс Ліліан Нен-Сагор, відомий науковий теоретик і молодий у Лондоні терапевт, не читали сьогодні екстрених випусків вечірніх газет. Просто з Іст-Малійського абатства, з незакінченого вранішнього засідання медичного товариства, вони проїхали таксомотором до готелю “Стара Англія”. В готелі “Стара Англія” лікар Нен-Сагор завжди спинявся, коли одвідував острів. А острів одвідував Нен-Сагор не частіше одного разу на два-три роки.

Місіс Ліліан теж поїхала з дідом до готелю, а не додому, – вона вважала, що сьогодні її присутність конче потрібна старому лікареві. І вона була права:, старий лікар Нен-Сагор був схвильований і майже хворий. Він ледве вибрався з автомобіля і без сторонньої допомоги де здолав би дійти до ліфта. Місіс Ліліан і помічник швейцара допомогли йому.

Разом з таксомотором Сагорів до під’їзду “Старої Англії” підкотили ще з десять машин: десять спритних репортерів жадали мати аудієнцію в сера Сагора або ж у місіс Ліліан Нен-Сагор. Всі десять не проминули сфотографувати обох вигнанців Королівського медичного товариства в трьох позах: під час виходу з авто, на сходах готелю, коли місіс Ліліан з помічником швейцара підтримували розбитого лікаря, і біля ліфта. Всі три фотографії з’явилися в ранішніх газетах з підписом: “Бог карає єретиків і ренегатів. Лікар Нен-Сагор постарів і не може сам зійти на сходи свого дому”.

Але місіс Ліліан біля самісінького носа першого з десятьох репортерів щільно зачинила двері й замкнула їх на ключ. Потім вона подзвонила до служниці і протелефонувала їй три накази. По-перше, до десятої години ранку нікого до лікаря Нен-Сагора не пускати, тим паче – ніяких репортерів чи інтерв’юерів. По-друге, не купувати й не приносити вечірніх газет. І по-третє, подати холодний чай, содової, сандвічів і гумову грілку.

Після того місіс Ліліан подзвонила до себе додому і розпиталася, як там кохана Елі, трирічна її дочка, та чи повернувся із школи Мак, її десятилітній син. Вона попросила міс добре доглянути за дітьми якийсь тиждень, бо протягом цього тижня місіс Ліліан не думала повертатися додому: вона не могла лишити діда самого. Вона послала ще дітям поцілунок і розпорядилася повісити на дверях кабінету аншлаг про те, що протягом цього тижня вона не прийматиме хворих.

Місіс Ліліан, може, вперше за життя, виказала себе наївним дівчатком: їй не було чого турбуватися про такий, аншлаг: жоден джентльмен уже не піде на прийом до колись славного і модного терапевта, Ліліан Нен-Сагор. Англійський джентльмен не дарує скандалу.

Покінчивши з усіма справами, місіс Ліліан повернулася до діда.

Старий Нен-Сагор сидів там же і в такій самій позі, як його допіру лишила онука. Він сидів на твердому стільці біля дверей, зігнувшися на руки. Капелюха він забув скинути, і він зсунувся йому на лице, прикривши очі. Права рукавичка валялася зібгана долі.

– Діду, – сказала місіс Ліліан, – я гадаю, вам зараз найкраще буде лягти.

– Я гадаю теж, – покірно відповів старий лікар, так само, як і онука, мовою хінді.

– Ходімо, я наготовила вам постіль.

Старий лікар покірно встав, поклав капелюх і пішов за онукою.

Місіс Ліліан укрила діда пледом, поклала грілку до ніг і подала йому холодного чаю.

– Ви повинні випити чашку, – сказала вона, – і з’їсти два сандвічі. Мені здається, в такому стані вам буде зовсім зайве обідати.

Старий лікар і на цей раз покірно виконав наказ своєї онуки.

– Елі й Мак дзвонили мені зараз телефоном, вони просили поцілувати дідуся, – і місіс Ліліан нахилилася до діда. Вона двічі поцілувала його в холодне зморщене чоло. Старий лікар тихо всміхнувся.

Після цього місіс Ліліан запнула штору й легко навшпиньки вийшла до приймальні. Там вона налила собі содової, відчинила вікно й сіла, спершися на лутку.

Вікно приймальні лікаря Нен-Сагора виходило на передній фасад “Старої Англії”. Переднім фасадом “Стара Англія” стояла на широкому бульварі Вест-Енда. Місіс Ліліан, навіть не висуваючись з вікна, могла бачити всю східну частину Меферстріту. Меферстріт весь день стояв порожній і тихий: він був у затишній .аристократичній частині Лондона, і його мешканці не покидали своїх домів раніш сьомої-восьмої години ввечері. З сьомої-восьмої години починався рух і тисячі автомобілів враз запруджували розлогі асфальти стріту.

Місіс Ліліан дивилася з височини третього поверху на лавину моторів і не бачила їх. Ясне як день освітлення Меферстріту було наче замале для стомлених очей місіс Ліліан. Але слух місіс Ліліан, дарма що не менш стомлений, чудово реагував на всі звуки Меферстріту. І з-поміж усіх гучних і дошкульних звуків вечірнього буржуазного міста над усе дошкульніші були вигуки вечірніх газетярів. Їх, правда, майже й чути не було, бо в цьому аристократичному закуткові Лондона регламент вуличного життя забороняв торгувати, а тим більше гукати газетярам, але іноді їхні вигуки проривалися з сусідніх перехресних магістралей. Головне ж, вухо місіс Ліліан, проти волі, само шукало ці прикрі, вразливі й дошкульні вигуки.

– Нечуваний скандал на річних зборах Королівського медичного товариства! – як один, гукали всі газетярі. -Лікар Нен-Сагор і його онука, лікар Ліліан Нен-Сагор…

Місіс Ліліан допила содову й зачинила вікно: вона не хотіла читати вечірніх газет. Потім вона подзвонила й попросила подати їй з ресторану обід.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: