Нен-Сагор повів рукою на Геліополь.
– Я говорив вам, панове, що це містечко Геліополь і’є, власне, моя лабораторія, де ми здійснюємо наше виховання людського організму, наше виховання нової людини. Я повинен пояснити вам способи нашої роботи, і тоді ціла ця ідея виховання стане вам зрозуміла.
– Ми слухаємо вас, сер, – знову подав голос сер Овен Прайс, втомлено переступаючи з ноги на ногу.
– Ви б сіли, панове, – припросила місіс Ліліан. – Тут нічого боятися застуди. Грунт зовсім сухий.
– Дякуємо, місіс, але ми воліємо стояти. Нен-Сагор миттю оглянув своїх ревізорів. Легка усмішка блукала йому на устах. Він заговорив далі:
– Я казав вам також, що нашій медицині ми даємо такий девіз: “Лікувати людину не тоді, як вона вже захворіла, а так загартувати людський організм, щоб людина втрачала самий нахил, саму здатність хворіти…”
– Могутній імунітет, виключне значення профілактики, як основної галузі медицини?..
– Саме так. Ми вважаємо профілактику за основну і єдино важливу галузь медицини. І головне – саме сонячну профілактику насамперед. Сонячною профілактикою ми беремося переродити організм сучасної людини…
– Хе! – змінив позу сер Овен Прайс і нарешті не витримав: – Я вважаю, що тут стає вогко. Може, ми рушимо далі й слухатимемо сера Нен-Сагора, прогулюючись? Ви маєте вашого блокнота, Альберте?
– Так, сер, – відгукнувся горбань і непомітно перезирнувся з місіс Ліліан. – Я справно нотую все, що говорить сер Нен-Сагор.
Нен-Сагор, місіс Ліліан та Коломієць з Думбадзе неохоче звелися на ноги. Вечір був тихий і принадний.
– Ми рушимо назад до міста, – незаперечним тоном заявив сер Овен. – Я все ж таки гадаю, що буде зручніше обмінюватися думками не під голим небом, а десь у придатнішому для цього місці.
Всі мовчки погодилися. Товариство так само мовчки рушило назад.
Коли околичні вулиці лишилися позаду й товариство вийшло на головну вулицю, несподівана процесія перепинила цілях. Всі спинилися й повинні були пропустити її.
Це повертався з гір нічний загін королівської кінноти. Він був вистроєний у каре. На чолі, закинувши шолом на маківку, їхав начальник загону. Шереги солдатів крокували за ним. Всередині каре тихо посувалося чоловік з двадцять людей. Вони йшли понуро, й руки були їм зв’язані ззаду мотузками. Їхній одяг був брудний і пошматований, дехто був і зовсім майже голий.
Коломієць впізнав у них вчорашній гурт повстанців…
Ні Нен-Сагор, ні місіс Ліліан ніяк не реагували на цю несподівану процесію: вони дали їй пройти, мовчки провівши полонених очима.
Мовчали й усі інші. Тільки сер Овен Прайс та його колеги не на жарт переполошилися.
– Це повстанці! – зблід сер Олівер Вебенс.
– Але ж звідки вони? Значить, вони таки були тут поблизу!
– Яка небезпека загрожувала нам! – перелякано промимрив сер Овен Прайс. – Офіцере! – гукнув він до командира загону. – Ви не залишите нас? Тут троє громадян Британської імперії. Ми потребуємо вашого захисту!
Офіцер почув і віддав честь. Потім він мовчки вказав назад по вулиці, в напрямі до Сольготелю, 3 сер О глянули туди й полегшено зітхнули. Перед Сольготелем і на кожному перехресті полискував у надвечірньому смерку сивий металевий шолом і широкий короткий багнет.
26
Військові англійські сили в Індії в тридцятих роках складалися з двох армій: прикордонної, що берегла переходи через Гімалаї з боку Афганістану, та внутрішньої, що стояла постоєм по різних місцях Індії, щоб підтримувати внутрішній лад та допомагати поліції насамперед. Прикордонна армія складалася переважно з індійців: 90% У ній – солдати з різних індійських племен і лише 10% – англійці. Але зовсім навпаки – з внутрішньою армією; там дуже незначний процент тубільців: англійське командування небезпідставно воліє держати всередині країни певніші і відданіші війська.
Але крім того, що є військо, яке підлягає індійським раджам, є ще резерви, є ще територіальні солдати, є ще й окрема “допоміжна” армія тільки з самих англійців.
І зверх усього цього є ще спеціальні військові ескадрильї…
На жаль, неможливо навести точно їхню кількість. Адже, певна річ, авіація нині буйно розвивається, і нема нічого дивного, що разом з тим розвивається собі й англійська авіація в Індії. Що ж до її числа, то про нього не цілком поінформований навіть британський міністр колоній – військовий міністр ніяк не збереться подати йому такі відомості. Для стороннього спостерігача відоме лише одне, що майже в кожному номері опозиційних індійських газет з’являється повідомлення про прибуття До Індії нового транспорту військових аеропланів. Проте в кожному ж номері офіціальних газет з’являється на це спростування в досить категоричній формі. Це спростування друкується вгорі на першій сторінці чорним шрифтом, а внизу, у “підвалі”, петитом друкуються нові й нові екзерсиси різних шановних генералів про значення військової авіації під час громадянської війни й повстань.
Проте це, власне, не таке вже й цікаве. Цікавіші відомості про самий внутрішній склад індо-британської армії щодо розподілу його по різних племенах народів Індії. Кожний індійський полк, де незначний процент англійців, має мішаний національно-релігійний склад: в ньому є батальйони сикхів, пенджабських мусульман, патанців, дограсців, джатців, бірманців… До них додають ще й батальйони гурків – найпевніших англійських’ солдатів, бо їх наймають поза кордонами Британської Індії – в незалежному королівстві Непал. До речі, в повстанні навесні 1930 року батальйони гурків повстали проти англійських загарбників одні з перших.
Всі ці відомості Думбадзе з Коломійцем одержали від місіс Ліліан, поки йшли з головної вулиці Геліополя до Сольготелю. Оглядаючи кожного вартового на перехресті, вони могли пересвідчитися в правдивості таких інформації! – з шістьох вартових, що їх вони минули, один був сикх, другий – патанець, третій – дограсець, четвертий- джатець, п’ятий – бірманець і шостий – гурк. Сер Овен Прайс, проходячи повз цих вартових, набирав військової виправки і велично відповідав на їхні вітання: на мовчазну витяжку “струнко” він прикладав долоню до свого коркового шолома й урочисто промовляв: “Хай живе король!”
І взагалі він повеселішав і пожвавішав, почувши присутність гвинтівки англійського зразка, нехай і в руках приборканого раба.
У Сольготелі товариство розташувалося в залі для куріння. Мехта із своєю товаришкою принесла кофе.
Веселий і бадьорий сер Овен Прайс, проковтнувши першу чашку, дружньо заохотив Нен-Сагора:
– Ну, професоре, – це вперше після пам’ятного з’їзду Королівського товариства він звав Нен-Сагора професором, – ну, професоре, ми залюбки слухаємо вас.
Всі вмостилися, як кому зручніше. Альберт Сю сів до столика. Сер Олівер Вебенс приткнувся в кутку в найглибше крісло, щоб нишком переспати кілька хвилин.
– Прекрасно, панове, – почав Нен-Сагор. – Значить, ми спинилися на визначенні виключного значення профілактики.
– Сонячної профілактики, сер, – нагадав сер Овен Прайс.
– Так, сонячної профілактики зокрема… ті експериментальні здобутки про ефективність кожного з променів сонячного спектра і тут лягли в основу нашої роботи щодо виховання нової, здорової людини. Власне, вони й спричинили появу такої ідеї, відразу в площині гіпотези, а далі – в перетворенні її на факт.
Вплив кожного променя сонячного спектра на кожний орган людського організму став за величезну зброю в наших руках. Уміючи ліквідувати якусь ваду людського організму за допомогою того чи іншого з сонячних променів чи комбінацією сонячних спектральних променів, ми здобули змогу не тільки лікувати окремі захворювання різних органів, не тільки виліковувати й оздоровлювати хвору людину, а й побудувати цілу реальну теорію про залежність біологічного життя від сонячного світла. І ця теорія насамперед поставила нас перед надзвичайно важливим висновком про те, що функціональна гармонійність живого організму залежить насамперед від правильності прийняття цим організмом безпосередньої сонячної енергії. Я кажу безпосередньої, тобто так званої променевої, бо всі інші формації перетвореної сонячної енергії, наприклад, – їжа, певна річ, є вже самою передумовою існування живого організму. Отже, я кажу саме про сонячний промінь, як такий.