Такий висновок для себе я зробила ще тоді, як у Лондоні на зборах медичного товариства виступила з заявою на доповідь Нен-Сагора. За цю заяву мене негайно ж викинули з соціалістичної партії, до якої я перед тим належала. Це було дуже добре, бо я змогла зробити ще глибші висновки про те, з ким мені бути, щоб боротися за повалення старого світу і будівництво нового.
Отже, прийшов і для мене час. Я іду туди, в Пешавар, у Бомбей, у Калькутту, – не знаю навіть куди саме, але туди, де зараз боротьба, де індійські трудівники на чолі з індійським пролетаріатом борються з насильством англійських колонізаторів. Я йду боротися разом із ними. Тільки так чинити буде правильно. Навіть з погляду “суто наукових висновків” Нен-Сагорової теорії про соціальну профілактику.
Наш Геліополь повстав як вогнище боротьби за нову людину. Життя само показує, як треба провадити цю боротьбу. Це має бути політична боротьба, і її треба провадити тільки із зброєю в руках!
Зо мною йде і Яма. З нами йде ще кілька чоловік з молодого геліопольського покоління. Але незабаром воно піде все. З нами йде і Альберт Сю. Клерк Альберт Сю здавна член англійської соціалістичної партії. Зараз він зрозумів, що боротися треба тільки за комуністичну революцію.
До побачення, дорогі товариші.
Ліліан”
Думбадзе з Коломійцем читали листа Ліліан зразу вдвох і вголос. Вони читали, не зважаючи на Мехту, що так і лишилася стояти позад них. Вона перша порушила мовчанку, що запанувала зразу після прочитання листа.
– Троє наших юнаків пішли за Лі й Ямою, – сказала вона. – Завтра піду я, підуть ще другі наші люди… Але спаліть цього листа, Лі наказала його неодмінно спалити.
Цілком машинально Думбадзе добув сірника і підпалив аркушик паперу. Він згорів. Мехта прослідкувала, поки весь папір не обернувся на купку попелу, і тоді тихо вийшла з кімнати.
– Так, – нарешті проказав Думбадзе, – так. Здорово! Га?
– Здорово!
Потому Думбадзе нахилився до чемодана й стягнув на ньому ремінці.
– В усьому цьому, – заговорив він по короткій паузі, – прикро лише одне. Що ми пакуємо оцей чемодан.
36
Коломієць, очевидно, погодився з цією заявою, але він мовчав. Він дістав невеличку карту північно-індійських кордонів і уважно розглядав її. Обличчя його не виявляло особливого задоволення.
– Не подобаються мені північні кордони Індії, – нарешті промовив він. – Чорт затяг цю країну за непрохідні, найвищі в світі гори.
Думбадзе тим часом відхилився од важкого чемодана, щоб передихнути. На ці слова він не звернув уваги.
– І загалом це хибно в самій основі, – тоном, готовим до дискусій, заявив він.
– Ви – про кордони? – перепитав Коломієць.
– Які кордони? – не зрозумів Думбадзе.
– Ви про що, власне, говорите?
– Та про Нен-Сагорову ж теорію.
– А!
Думбадзе покинув чемодан і став перед Коломійцем.
– Я не заперечую геніальної простоти наукових досягнень і проектів нещасного лікаря, навпаки, я схиляюся перед ними. Але дивіться, що сталося з його науковими концепціями від зіставлення з самим життям. Він назвав свою теорію соціальною профілактикою, а саме соціальне життя одним махом спростувало всі його теорії. Воно заперечило їх! Бо вони в самій своїй основі – хибні!
– Хм! – відгукнувся Коломієць. – Кажіть ясніше.
– Ясніше?.. Будь ласка. Я приходжу до висновку, що ціла Нен-Сагорова наукова теорія… антисоціальна…
– Антисоціальна?! Ну, знаєте, це ви взяли через край! Адже її спрямовування скероване на впорядкування біологічного життя саме через соціальні зміни.
– Дарма!
– Дарма?
– Так. Лист Ліліан! Яка прекрасна відповідь Нен-Сагорові!
– Я… не зовсім розумію вас.
– Зрозумійте… Я не буду докоряти старому й геніальному лікареві за його наукову замкненість та за його аполітичність. Тепер це вже можна йому подарувати. По-перше, тому що через свої наукові постулати він нарешті таки дійшов висновків широкосоціального значення. Саме наука спростувала йому наукову замкненість – нехай це не видасться вам за парадокс – і покликала його до узагальнень чисто соціальних. По-друге, тому що останньої хвилини він і сам збагнув неправдивість того шляху, який він волів проторувати манівцями, околицями, поза соціальним життям. Англійська зброя показала йому, що всякий шлях – нехай і “чистої науки” – лежить тільки навпростець через соціальне життя. Останні слова, – на жаль, дуже короткі, – які ми почули від нього, якраз засвідчили таку зміну його світогляду… Але я докоряю йому не за це. Я вважаю і всю його наукову теорію самою суттю за антисоціальну. Так, так! Хіба правильно в сучасних світових соціальних умовах починати перепорядкування людського життя з “переродженця” людського організму? Звичайно, ж ні! Адже ж і сама Нен-Сагорова теорія мусила була дійти висновку, що таке “переродження” можливе тільки при кардинальній зміні соціальних умов на такі, що можуть стати функціональним чинником у самому біологічному переродженні. Старий аполітичний лікар цілком щиро додумався до соціалістичної організації життя, побуту й праці! Значить, – при наявності таких елементів соціалістичного упорядкування життя, до яких найпершою передумовою є здобуття політичної волі пригнобленими класами, – при таких умовах і ціла наукова теорія про біологічне оздоровлення людства стає реальною. Але чи є ця ідея реальна в умовах панування капіталістичної системи в світі? Ні.
– Нен-Сагор і дійшов саме такого висновку, – зауважив Коломієць. – З цього й почалося все.
– Вірно! Я й кажу, що цим не докоряю старикові. Але він не зробив ще другого остаточного висновку. Що таке часткове запровадження його системи біологічного переродження в умовах цілої капіталістичної системи, яке він здійснив у своєму Нурі, – антисоціальне! Ви не погоджуєтеся хіба, що таке “переродження” і, я б сказав, до того ж “уніфікація” людей надто в умовах мирного, нормального добробуту ставлять увесь цей людський колектив поза соціальним життям нашого сьогодні, знижують його класове чуття, загрожують навіть перевести його зовсім у інший клас, атрофують стимул до боротьби? Природжені геліопольці не можуть бути кадрами для боротьби за новий світ, за новий соціальний – соціалістичний – устрій, який і є основою і передумовою до широкого здійснення наукових досягнень геніального лікаря! Геліопольці не пішли б боротися з британським імперіалізмом. Ви не згодні з цим?
Коломієць знизав плечима.
– Я згодний. Але тепер по приїзді губернатора можна бути певним, що геліопольці підуть боротися проти британського імперіалізму.
– Ви маєте рацію.
Думбадзе нахилився до чемодана й затяг останнього ремінця.
– Отже, найприкріше це, безперечно, те, що ми пакуємо цей чемодан.
– І вивчаємо бедекер, – долучив Коломієць. – Власне кажучи, я собі добре уявляю, що мали б ми робити зараз. Але я не зовсім ясно уявляю те, що насправді нам доведеться робити.
– Певна річ, – охоче підтримав Думбадзе, з гнівом штовхнувши запакованого чемодана ногою. – Ми б мали зараз покинути цей чемодан і податися навздогін за Ліліан, Ямою та Альбертом Сю…
– В Пешавар…
– Бомбей, Калькутту…
– Словом, у глиб країни, я знаю – ви тримаєте в руках бедекер і можете перерахувати всі пункти нашого уявного подорожування. Закрийте бедекер: ми не поїдемо туди.
Коломієць слухняно закрив довідника й зітхнув.
– Ми б мали зараз організувати місцеве населення й захопити губернатора…
– Тим часом треба було б налагодити зв’язок з повстанським комітетом у Пешаварі.
– Не забудьте й про гірські племена афридійців. Це вже є певний кадр для розгортання партизанських загонів.
– Найтяжче було б установити щільний контакт із пролетарськими організаціями центральної частини краю. Цей Пенджаб так далеко закинутий і зовсім майже ізольований від пролетарських районів Індії. Власні пролетарські кадри з Пешавара надто невеликі. Ми б мали…
Думбадзе зірвався з місця й з силою загатив кулаком об стіл.
– Чорт забирай! Проклятий кон’юктив. Ви дивіться – ми не маємо права чинити так, як того вимагає наше класове чуття!
Він замовк і, трохи заспокоївшися, закінчив:
– Ви звернули увагу, як на протязі цілого роману ми з вами руки і ноги, якщо можна так висловитися, зв’язували розвиткові сюжету? Скільки разів повинні ми були активно виступити й тим вплинути на хід подій! Але ми не могли цього зробити, бо ми… радянські громадяни й кожне наше слово, кожний наш вчинок був би розцінений, як “пропаганда”, як “рука Москви”! Чорт забирай! Трудне становище радянського персонажа в колоніальних романах!