Ще одна прекрасна катастрофа – Юрій Смолич

Місіс Ліліан розгнівано зім’яла зошит газети і жбурнула його додолу.

Але інші газети не посідали такої доброзичливої позиції до місіс Ліліан. Вони ганьбили її поруч із дідом, і називали знахаркою, шахраєм і запроданцем. Місіс Ліліан з більшим душевним спокоєм перечитала ці побрехеньки. Вони навіть розважили її і дещо звеселили.

Проте, розгорнувши сторінки “Дейлі Гералд”, місіс Ліліан перестала веселитися. “Дейлі Гералд” про Нен-Сагора й згадувала мало. “Дейлі Гералд” головним чином писала саме про неї, про місіс Ліліан.

Замітка “Дейлі” йшла під великим чорним заголовком: “Де шукати причин скандального виступу лікаря Нен-Сагора в медичному товаристві?” І газета, забувши взагалі про самого Нен-Сагора, чорним шрифтом повідомляла англійських джентльменів про те, що, як виявилося з певних джерел, місіс Ліліан Нен-Сагор… є… не хто інша… як… соціалістка! На доказ свого сенсаційного викриття газета друкувала поруч відбиток з партійного квитка громадянки Ліліан Сагор, де виразно можна було розібрати, що Ліліан Сагор належить до соціалістичної партії з 1921 року… З 1921 року! Жах!.. Десять літ громадянка Сагор підло дурила цілу Англію і своїх пацієнтів… Ха-ха! Що ж тут дивного, що її дід договорився мало не до комуністичної революції, це ж очевидно, що він комуніст і, хто знає, може, член того самого Комінтерну…

Місіс Ліліан відклала газету набік. Десять хвилин минуло, і в двері вже стукала Джесі. Перший секретар Королівського медичного товариства жадав бачити лікаря Нен-Сагора.

Місіс Ліліан пройшла в спальню Нен-Сагора. Нен-Сагор, давно одягнутий, сидів біля свого чемодана.

– Я сьогодні їду, Лі, – сказав він місіс Ліліан. – Дякую тобі дуже, що ти вчора потурбувалася за мене. Я гадаю виїхати в сім сорок.

– Добре, діду, – відповіла місіс Ліліан. – Але перед тим вам доведеться все ж таки побалакати з сером Монтеві. Він ще зрання чекає на вас.

Старий лікар невдоволено й болісно скривився:

– Я не хотів би цього, Лі…

– Я розумію, діду, але закони острова цього вимагають. Я гадаю, сер Монтеві прийшов з нами остаточно покінчити, – місіс Ліліан підбадьорливо посміхнулася дідові.

– Добре, Лі, – покірно згодився Нен-Сагор. – Якщо закони вашого острова такі, то я постараюся їх додержати.

5

Генеральний секретар Королівського медичного товариства сер Ів Монтеві ввійшов разом із своїм помічником, шостим секретарем, горбанем Альбертом Сю. Горбань Альберт Сю скромно лишився ближче до дверей. В лівій руці він тримав портфель сера Іва Монтеві, в правій – своє власне тіло й невеличку нот-папку.

Сер Ів Монтеві зробив од дверей рівно два кроки.

– Сер, – сказав він і ледве-ледве, зовсім для стороннього ока непомітно, схилив свою гордовиту голову від лівого запліччя до правої половини грудей, по діагоналі.

Горбань Альберт Сю за себе і свого начальника нахилив голову цілком, на повні півкола, зовсім рівно з лінією заднього горба і перпендикулярно до лінії плечей.

– Сер? – тихо відповів Нен-Сагор і зовсім не нахилив голови. Навпаки, він підвів її догори: це мав бути заразом і уклін, і запитання. – Прошу сідати, сер, – додав іще Нен-Сагор за якусь мить і похилив голову.

Він сів сам у крісло позад письмового столу і вказав серові Іву на крісло навпроти. Горбань Сю сів на стілець оддаля, край столу. Їх було в кімнаті тільки троє: місіс Ліліан вийшла у вестибюль до містера Конрада Канея, поставника хімікалій.

– Сер! – знову сказав сер Ів.

– Сер? – запитав Нен-Сагор.

Сер Ів мовчки подивився на свого підручного. Альберт Сю зрозумів його без зайвих слів і миттю подав йому його зелений портфель з гадючої шкіри.

– Сер, я уповноважений говорити з вами від медичного товариства його величності англійського короля.

– Я слухаю вас, сер, – підвів голову Нен-Сагор.

І в дальшій розмові він так і тримав голову, не схиляючи її. Альберт Сю поклав свою нот-папку на стіл і відкрив стило[6]: він мав стенографувати розмову першого секретаря Королівського медичного товариства і його колишнього члена, індійського лікаря Нен-Сагора.

Сер Ів розклав свого портфеля.

– Я буду говорити коротко, сер.

– Я дуже задоволений з цього, сер.

– Мені нема потреби нагадувати вам, сер, про інцидент, який стався вчора на черговому засіданні Королівського медичного товариства, сер.

– І я так гадаю, сер.

– Президія Королівського медичного товариства, сер, зібравшися вчора ввечері після згаданого інциденту, в складі президента Королівського медичного товариства сера Джорджа Дембі, віце-президента сера Майкла Вітлі та першого секретаря товариства, тобто вашого покірного слуги, обговорила, сер, цей згаданий інцидент.

– Я слухаю вас, сер.

– Президія Королівського медичного товариства, сер, уважно і глибоко обдумавши ваш, сер, виступ на вчорашньому засіданні товариства, зволила знайти в ньому, сер, дві, так би мовити, частини. Ви слухаєте, сер?

– Я слухаю вас, сер.

– Перша частина – це, так би мовити, частина “наукова”, сер. – Сер Ів Монтеві слово “наукова” вимовив у лапках. – Друга частина – це, так би мовити, частина… політична… – Слово “політична” сер Ів вимовив без лапок. – Ви слухаєте, сер?

– Я уважно вас слухаю, сер.

Сер Ів Монтеві на мить спинився, відчуваючи потребу випростатися перед слухачами. Але, крім Альберта Сю, слухачів не було: лікар Нен-Сагор був не слухач, а підсудний. Тому сер Ів не добрав нічого іншого, як вовком глянути на свого шостого секретаря. Переляканий горбань, бувши не виборним почесним секретарем Королівського медичного товариства, а всього лише найманим клерком, сховався за свій горб і вдав, що він зачарований з красномовства свого начальника, сера Іва Монтеві. Задоволений сер Ів знову обернувся до співрозмовця.

– Отже, сер, президія Королівського медичного товариства, будучи організацією виключно науковою, далекою від будь-якої політики, вирішила… – сер Ів ще раз спинився, а Альберт Сю ще раз перелякався, – вирішила висловлені вами ганебні політичні сентенції лишити виключно на вашому власному сумлінні. Ви, сер, повинні самі відповідати за них перед англійським суспільством, а коли на те буде потреба – і перед англійським законом.

– Прекрасно, сер.

– Сер?

– Я хочу сказати, сер, що я вважав вирішення президії високорозумним і високодостойним.

– Так отож, сер, тоді для вас не буде несподіванкою, що, схваливши таку преамбулу, президія товариства не вбачає за можливе ваше, сер, дальше перебування в лавах членів Королівського медичного товариства?

– Так, сер.

– Президія, робивши такий висновок, виходила, сер, з того, що політично заплямована особа не може бути членом Королівського медичного товариства.

– Я, сер, не потребую ніяких пояснень. Я цілком згодний з такою думкою президії.

– Я дуже радий, сер. Альберте, ви повинні точно зафіксувати відповідь містера Нен-Сагора.

– Я слухаю, сер! – пропищав горбань і зовсім сховався в свою нот-папку.

Сер Ів вийняв із свого портфеля аркуш паперу. Він поклав його на стіл, і лікар Нен-Сагор міг побачити, що то є виписка з протоколу засідання президії. Проте сер Ів не поспішав передавати її колишньому членові товариства, лікареві Нен-Сагорові. Він вийняв монокль, заправив його в ліве око і поглянув на постанову.

– Проте, сер, – почав він по паузі, – деякі міркування не дозволяють нам покінчити з усім цим, оформивши таким чином ваше, сер, вибуття з товариства.

Нен-Сагор зацікавлено підвів очі.

– Так, сер. Не знаю, чи ви, сер, мали приємність проглядати сьогоднішні газети, але там є низка статей з приводу вчорашнього інциденту й, зокрема, з приводу вашої, сер, особи…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: