Ще одна прекрасна катастрофа – Юрій Смолич

Двадцять на шосту до під’їзду підкотив другий ваговоз. З нього зняли півдесятка здоровенних колоніальних сейф-чемоданів з вогнетривкого фібру, облямованого міддю і цинком. Це був багаж членів повноважної ревізійної комісії Королівського медичного товариства – сера Овена Прайса, терапевта, сера Освальда Кеммері, хірурга, і сера Олівера Вебенса, невропатолога. Скромно й несміливо притулилася до цих чотирьох велетнів багажного світу ще непоказна й добре потріпана валізка цілком дачного типу. Це була валізка Альберта Сю, горбаня, шостого секретаря медичного товариства. Альберт Сю їхав з повноважною ревізійною комісією за її технічного секретаря, стенографіста, архіваріуса, діловода, машиніста, агента для доручень, поштаря й комісіонера під час подорожування. Альберт Сю одержував за це подвійне проти острова утримання, і, поскільки це дозволяло йому віддати цієї ж осені його старшу дочку до коледжу, він з благословення своєї дружини, місіс Марти, охоче згодився виконувати досить-таки складні й обтяжливі обов’язки в цій важкій і дорогій для бідного урядовця подорожі.

О двадцять другій на шосту, негайно ж услід за ваговозом, до під’їзду підкотив чудовий “ролс-ройс”, власність сера Овена Прайса, терапевта. Цей чудовий “ролс-ройс” був непоганою нагородою за останні чотири роки, коли сер Овен Прайс припинив свою практику й перейшов виключно на наукову й експериментальну роботу. “Великий експериментатор” – так і звав його Лондон: ніхто досі забути не може славетного експерименту сера Овена Прайса, терапевта, над спиртними напоями. Сер Овен Прайс після довгих емпіричних робіт довів, що в спиртних напоях є алкоголь і що цей алкоголь загалом зле діє на людський організм.

Славетного терапевта сфотографували всі сорок кореспондентів.

Разом з Овеном Прайсом з його “ролс-ройса” вийшли й інші два члени повноважної ревізійної комісії: сер Освальд Кеммері, хірург, і сер Олівер Вебенс, невропатолог. Вони не мали таких заслуг перед наукою, як сер Овен Прайс, терапевт, отже, не мали й “ролс-ройсів”. Тому сер Овен Прайс ласкаво підвіз їх в своєму авто. Кореспонденти сфотографували сера Освальда й сера Олівера зразу обох: з них двох досить було й одного кадру. Альберта Сю не сфотографував ніхто: він щойно вискочив із вагона електричного трамвая з портпледом у правій і друкарською машинкою в лівій руці.

Всі три члени повноважної комісії повагом прослідували на теплоплав і зайняли вряд три подвійних каюти на палубі першого класу. Альберт Сю за ними не прослідував, а хутко шмигнув по сходах на палубу другого класу і зайняв за здешевленим тарифом місце в загальній каюті.

О двадцять п’ятій хвилині на шосту загув другий гудок. Разом із свистком боцмана, який віщував, що за хвилину сходи будуть підняті, біля під’їзду хрипнула сирена таксомотора. Останні двоє пасажирів хутко виплигнули і майже бігцем здобули теплоплав. Сорок розчарованих кореспондентів, теж бігцем, кинулися навздогін. Вони на ходу приміряли свої дзеркалки. Але ніхто з них і підозрівати не міг про таку спритність ніг індійського лікаря: його спина майнула й зникла за облавком раніше, ніж перший із кореспондентів відкрив об’єктив свого апарата. Ще за мить з-за облавка з’явилася Нен-Сагорова права рука, – він допомагав зійти своєму компаньйонові. Компаньйон не гірше старого лікаря справився з останньою приступкою сходів: він просто переплигнув її, почувши позаду себе загрозливе клацання фотографічних шторок. Сорок апаратів клацнули впусту, вони сфотографували лише сіре лондонське небо. І тільки Джералд Вейс, найспритніший між ними – недарма ж соціаліст – встиг увічнити на своїй плівці стопу й литку місіс Ліліан, що висунулися з-під її короткої дорожньої сукні.

Так, місіс Ліліан цей раз не тільки виряджала свого діда, старого лікаря Нен-Сагора, в його далеку подорож до рідної Індії. Малі Елі й Мак не скоро побачать їхню матір: подорож до Індії – не недільна поїздка на узмор’я. Та й ніхто того не знає, як обернуться справи старого лікаря і коли настане кінець ганебній ревізії його наукової діяльності. Місіс Ліліан їхала до Індії на невідомий час і цим зовсім не ламала своєї практики, – однаково жоден джентльмен не піде вже на прийом із своїми катарами і плевритами до лікарки, що зганьбила й заплямувала своє ім’я на політичній, на громадській і на науковій арені. Вчора вранці місіс Ліліан одержала поштою сповна гонорар в розрахунок від усіх її постійних клієнтів.

Тридцять дев’ять кореспондентів скреготіли зубами на спорожнілій пристані. Джералд Вейс мучився муками творчості, добираючи парадокса, цілком соціалістичного, якого б можна було пристосувати до оголеної ноги місіс Ліліан, зафіксованої на його плівці. Сорок підручних хлопців весело щипали один одного, вельми задоволені з того, що свій надурочний шилінг вони заробили без будь-якого напруження м’язів чи нервів.

Силует гігантського теплохода м’яко розтавав у славнозвісному лондонському тумані, ще не такому густому, щоб заслонити цілий світ від самозадоволеного британського ока. Альберт Сю нишком притулився за облавком горішньої палуби другого класу й сумно зітхав, згадуючи свою дружину, місіс Марту, та семеро малят, що плакали зараз у Іст-ендському передмісті за подорожувальником-татом. Потім Альберт Сю змахнув свою батьківську сльозу й хутко подався на першу палубу поспитати, чи не треба чогось трьом його начальникам, що разом утрьох складали повноважну ревізійну комісію Королівського медичного товариства.

Три повноважні члени ревізійної комісії в цей час, озброєні прекрасними біноклями, стояли в ряд на кормовій частині палуби. Вони поприкладали біноклі до очей і залюбки роздивлялися зблизька дорогий їх серцям старий як світ, непроглядний лондонський туман, – другого такого туману вони не побачать ніде під час своєї подорожі. Славетні, медики не так часто покидали рідний острів і користувалися з нагоди поглянути на свою вітчизну оддаля. В густому тумані, що таки густів .кожної хвилини, де-не-де насилу пробивався промінь якогось з багатьох набережних передморських маяків. Цей промінь назахват ловили біноклі трьох повноважних подорожніх – сера Овена Прайса, терапевта, сера Освальда Кеммері, хірурга, і сера Олівера Вебенса, невропатолога. Сер Овен, сер Освальд і сер Олівер, або, скажімо коротко, 3 сер О (три сери О) розчулено прощалися з своєю вітчизною. Їм навіть кортіло заспівати “Home, sweet home…”[8]

8

“Мажестік” віз на собі 1400 пасажирів і триста чоловік команди та прислуги: сто пасажирів першого класу в кубатурі 2000 кубометрів, триста пасажирів другого класу в кубатурі 1800 кубометрів і тисячу пасажирів третього класу в кубатурі 1500 кубометрів. Крім того, пасажири кожного класу мали ще необмежену кубатуру повітряного стовпа над горішньою відкритою палубою. Проте по площі палуби пасажири першого класу і цієї кубатури мали в дванадцять разів більше від пасажирів третього класу і в три рази більше від пасажирів другого класу. Команда й прислуга кубатуру мала в нижньому трюмі, поруч з кубатурою пасажирів третього класу.

“Мажестік” не був самотній у водяних просторах Атлантики та Індійського океану: постійно з правого й лівого борту в ліловій далечині морів і океанів маячили велетенські силуети кількох плавних фортець. Вони вирушили звідти ж, звідки й “Мажестік”, і держали курс туди ж, куди й він. То пропливали сталеві фуражири, інтенданти й порохівниці Британської імперії. Вони везли бойові припаси, амуніцію і зброю славній британській армії для її “героїчної” інтервентської діяльності в Китаї, а також між іншим і для “оборонних” наступів на внутрішніх супостатів, повстанців у Індії.

Сер Овен Прайс, терапевт, сер Освальд Кеммері, хірург, та сер Олівер Вебенс, невропатолог – 3 сер О – з височини горішньої палуби першого класу крізь скельця своїх морських біноклів з великим задоволенням милувалися з сталевих супутників, а заразом і з величі й моці Британської імперії.

“Мажестік” робив двадцять вісім вузлів на годину і майже не відставав від військових крейсерів.

“Мажестік” заходив лише у великі порти – Гібралтар, Мальту, Порт-Саїд, Перім – поновити запаси нафти і майже не забирав нових пасажирів. Комплект пасажирів був повний, і серед них небагато було з квитками ближче Бомбея. Лише в Порт-Саїді він зсадив з півсотні урядовців і молодих офіцерів з другого класу, що повертали в колонії після службових відряджень чи відпустки. Там же випорожнено півтрюма й дрібного багажу: офіцерські матері й наречені з острова посилали своїм синам і нареченим носові хустки, шкарпетки й галстуки.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: