Ще одна прекрасна катастрофа – Юрій Смолич

Але замість півсотні “Мажестік” не набрав у Порт-Саїді і десятка нових подорожніх. Це було кілька високих урядовців з домініонів, єгипетські купці й трансконтинентальні, трансекваторіальні спекулянти. Вони довго обурено бурчали, що за браком місця їм доводиться їхати в другому класі. За спеціальну доплату їм дозволено користуватися кают-компанією першого класу.

Серед інших у Порт-Саїді до другого класу сіло двоє мужчин з дуже попеченими сонцем фізіономіями, з яких можна було судити, що вони пробули в Єгипті зовсім недовго і вже, певна річ, не належать ні до кола колоніальних урядовців, ні до кола купців, ні тим паче до тубільців. Сідаючи на пароплав, вони наперед довідалися в чергового помічника капітана, чи дійсно в списках пасажирів є лікар Нен-Сагор, з Індії, та лікарка місіс Ліліан Сагор, з Лондона. Діставши задовільну відповідь, пасажири із спеченими фізіономіями заспокоїлися і, цілком задоволені з себе і з помічника капітана, зайняли двомісну каюту в другому класі.

3 сер О лорнували цих пасажирів з височини своєї палуби і довго сміялися з червоних лискучих лисин нових подорожніх та їхніх взагалі вайлуватих постатей. Вони зразу ж вирішили, що це якісь натуралісти чи провінціальні вчителі в канікулярній прогулянці і, звісно, крий боже, не англійці. Запитання нових пасажирів до помічника капітана вони, певна річ, не чули.

З європейських портів “Мажестік” заходив, отже, лише до Гібралтара й Мальти і забирав там лише пошту. Місіс Ліліан у кожному порту вимагала собі в каюту всі місцеві та які були англійські газети.

В цих газетах вона старанно шукала відгуків на їхню справу. Але англійські газети обмежилися тільки повідомленням про від’їзд повноважної комісії і після цього про Нен-Сагора і його справу цілком забули. Суспільство вже перестало цікавитися цією сенсацією. Місіс Ліліан була з цього дуже задоволена.

В соціалістичному листку місіс Ліліан знайшла ще фотографію своєї правої ноги над облавком пароплава з дотепним підписом Джералда Вейса: “Так кінчає кожний зрадник своєї батьківщини і своєї партії. Під запоною туману громадянка Ліліан Сагор тікає з острова. Хто знає, чи не почуємо ми хутко про неї, як про громадянку, діяча і ката, як про славетну чекістку в радянських республіках!..” Джералд Вейс пнувся на провидцю і хотів бути пророком.

Зате в чужоземних газетах місіс Ліліан знайшла дещо й про Нен-Сагора. Французькі, іспанські та італійські газети переповідали англійську сенсацію, старанно її прикрашаючи й брешучи куди справніше від англійських собратів. Вони вигадали дуже цікаву, як на авантюрний роман, біографію “старому індуському ворожбитові”, повівши його рід від старозвісних піратів Індійського океану через секту індуських вогнепоклонників та тугів-душителів кінця минулого століття, через афгано-руських контрабандистів до таємного ритуального кишла в горах Індії і, нарешті, шайки анархо-комуністів. Майстри світових авантюрних жовтих романів Луї Жаколіо та Луї Буссенар[9] могли б щиро позаздрити талантові буржуазних писак. Грецька морська газетка розповідала й недавнє минуле з біографії Нен-Сагора та його політичну кар’єру. Виявляється, він був давній комуніст (грецькому кореспондентові не було відомо, що компартія рахує своє життя всього лише роками, і він щедро приписував Нен-Сагорові півстолітній стаж) і цілу громадянську війну провів у Росії. Він був членом Комінтерну від Індії, працював разом із жахливим Дзержинським у Чека і, бувши заступником більшовицького Наркомздраву, завідував “секзнищін’ом” (сектор знищення інтелігенції). Знищення інтелігенції Нен-Сагор провадив дуже дотепним способом, прищеплюючи всім особам, що носили піджаки й галстуки, висипнотифозні бацили. Ці бацили постачала йому з Англії його онука Ліліан, що працювала в той час у Британському бактеріологічному інституті (звідки вони могли про це довідатися? Місіс Ліліан справді один час працювала в бактеріологічному інституті) і підтримувала зв’язок з більшовицькою революцією.

Жодна з цих газет не робила навіть здогадок про саму наукову теорію лікаря Нен-Сагора, – ту наукову теорію, що й стала за початок всіх злощасть бідолашного лікаря та його онуки, примусивши їх зробити такий скандальний і політично непевний, а з погляду буржуазної моралі і злочинний висновок. Ні, вони спокійнісінько розповідали собі цю теорію, наче самі були присутні на сорок сьомому річному засіданні Британського медичного товариства або їхні кореспонденти довгий час працювали за асистентів лікаря Нен-Сагора. Виявляється, суть цієї наукової теорії полягала в тому, щоб знищити взагалі всяку медицину як таку (і дійсно, лікар Нен-Сагор в своєму виступі заперечував сучасну медицину!), і покинути людство напризволяще, на ласку самій природі: вона, мовляв, за теорією лікаря Нен-Сагора, сама розбереться, кого їй милувати, а кого прибирати з землі. Тут же газети викривали весь підспідок цієї “комуністичної” медицини: адже пролетаріат у крові здоровіший за буржуазію, тому він і має вижити без допомоги медицини, а буржуазія незабаром вимре, поїдена своїми спадковими та в розкошах здобутими недугами…

Пророки з грецьких кореспондентів були не гірші від Джералда Вейса.

Словом, життя на “Мажестіку” під час довгої трансмаринної подорожі йшло своїм порядком. 3 сер О розглядали обрії та приморські й приокеанські англійські домініони крізь свої морські біноклі, підспівуючи час від часу тихенько “Англія панує над морями”, пили лимонад і курили запашні єгипетські цигарки, зроблені в Греції з контрабандного турецького тютюну. Горбань Альберт Сю стенографував і передруковував на машинці їхню чималеньку кореспонденцію. Ввечері він примощувався в останньому ряді мюзик-холу і, напівзаплющивши очі, слухав великі класичні концерти. Музика була його пристрастю, але в Лондоні він не міг дозволити собі таких розкошів, бо після непривітного Лондонського ринку з імпорт ними продуктами харчування йому не лишалося й на нові черевики для старшої дочки. А тут відвідування мюзик-холу було передбачене в платні за проїзд. Іноді мюзик-хол відвідували й три члени повноважної комісії, посідаючи місця в другому ряді крісел. Тоді Альберт Сю розплющував очі й тихенько вислизав із залу: він соромився сидіти в одному кабаре з своїми начальниками.

Тільки старий лікар нікуди не виходив із своєї каюти. ЛДілий день сидів він, зачинившись, біля книг і журналів і тільки ввечері, коли над океаном вставало марево і бриз дужчав та свіжішав, лікар Нен-Сагор виходив подихати вільним повітрям.

Він сидів у шезлонгу на другій палубі в затишному кутку і палив чорну англійську сигару. Потім випивав склянку якогось питва й знову зникав у своїй каюті. До табльдоту[10] старий лікар не виходив: йому подавали їсти в каюту, він об’явив себе хворим.

Місіс Ліліан, навпаки, не цуралася товариства. Вона акуратно відвідувала всі табльдоти, заходила до кают-компанії, а іноді заглядала й до мюзик-холу.

Горбань Альберт Сю розплющував тоді одне око й сумовито поглядав здаля на високу, ставну постать молодої індіанки, на її красиве смуглясте обличчя.

Альберт Сю завжди при тому зажурено зітхав: його Марта, здається, не була ні висока, ні ставна, ні тим паче засмагла. Місіс Ліліан іноді помічала це одне, сумовите й уважне, око горбаня й здивовано відверталася.

Від десятої до одинадцятої місіс Ліліан була на тенісному корті й грала дві-три партії з випадковими партнерами. До танцювального салону місіс Ліліан приходила не щодня і танцювала тільки вальс, та й то не більше двох-трьох турів. Чарлстона місіс Ліліан не танцювала.

Дансингові кавалери взагалі були дуже заінтриговані пікантною індіанкою, що скрізь на пароплаві бувала справно, але трималася самостійно і не виявляла бажання заводити короткі знайомства.

Може, саме тому до неї почали приглядатися солідніші джентльмени та вахлаки, що вважали за краще до танцювального салону не заходити. Місіс Ліліан і з ними тримала себе дуже коректно, ввічливо та приязно, але не більше. Вона поводилася, як справжня леді. Це зразу ж оцінили старіші .джентльмени. Тому її поява на палубі завжди відзначалася десятком-другим глибоких і ввічливих поклонів. Підходили заговорювати до місіс Ліліан не так часто.

Тому місіс Ліліан була таки трохи здивована, коли одного вечора, того ж дня, як теплоплав залишив Порт-Саїд, до неї під час вечірньої проходки раптом підійшло двоє джентльменів.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: