Мазепа (Поема) – Володимир Сосюра

За спалені безжально хати

Він їх веде в огонь відплати,

Старий, та з серцем молодим,

На дикий, непокірний Крим.

Все степ і степ. Без крику й мови

Мчить козаків страшна підкова

Туди, де кров не спинить біг,

Де грізно ждуть татари їх…

Вони стоять залізним ладом,

З-під брів горять їх очі злі,

І ллється сонце водоспадом

На їх оголені шаблі…

Хай не один на цій землі

Впаде, і очі під чадрою

Заплачуть теплою сльозою, —

За те вгорі, де неба муть,

Покірні гурії їх ждуть.

Їм Азраїл відчинить браму

Туди, де музика, де спів…

І витягненими шаблями

Вони стрічають козаків…

За вдар удар, і смерть, і мука

Об тіло сталь так тупо стука,

В одній юрбі свої й чужі…

Мов після довгої розлуки

Зустрілися товариші,

Веселі лицарі пригожі,

Й націлуватися не можуть…

Вже коні мчать без верхівців,

Що осідлали їх востаннє

Чужим на сльози і на жах,

І марно кличе їх іржання

Своїх соратників в боях.

В крові рубається Мазепа,

Навколо все, немов пожар…

І лицарі чубаті степу

Все дужче тиснуть на татар,

З боків обходять їх… Нікого,

Нікого випустить… “Живого

Хватайте хана! Гей, хватай!”

Горить клинків кривавий гай…

І раптом шабля курінного

З рукою впала на дорогу,

Став гаснуть зір його швидкий…

І захитались козаки…

Ослаб їх тиск… Татарську зброю

Вже не зламать сьогодні їм.

І джура вивів з кола бою

Коня з нестямним курінним.

Вже козакам не бачить Криму,

Там, за горами голубими…

І вал чубів, як в бурю сад,

Почав котитися назад,

Мов захитались далі степу…

В цю мить жахливу крик Мазепи

Нову енергію бійцям

Улив. “До мене, товариство!”

І коні буряною ристю

Помчали з кола козаків,

Що вже стискалися грозово…

Удар! Удар! І знов, і знову

Впав на Мазепу… Світ хитнувсь…

Та кінь під ним не спотикнувсь…

Його за повід хтось рукою

Й Мазепу вивів з пекла бою.

Коли ж розкрив зіниць огні, —

Це що таке? О добрі люди!

Маленький дяк з хрестом на грудях

Летів з ним поруч на коні…

Та знов наскочили татари.

Дощем посипались удари,

Було лиш чуть: тупу-тупу!..

І довго гналися татари

За козаками по степу.

Зайшло вже сонце. Зорі небо

Поволі вкрили без доріг.

Але ще довго чув Мазепа

Погоні крики в тишині…

X

Гарматні жерла з-за валів

На хвилі дивляться суворо…

То Мати-Січ… Музика й співи

Між куренів, як і учора.

В жагучім блисканні шабель,

Немов шабаш чортячий сниться,

І поміж ними дяк-п'яниця,

Немов Пилип із конопель.

ДЯК

Пий, товариство! Хто не п'є,

У того в голові макуха.

В ім'я отця й святого духа,

Панове, пий, як пити є!

Хай тонуть горе і досада,

В горілці лиш одній відрада,

Бо як зберешся в дальню путь

У пеклі випить не дадуть!

МАЗЕПА

Я за визволення своє

З тобою п'ю, великий дяче!

Ти врятував життя моє,

І я тобі за це віддячу.

Обрали писарем мене,

Щоб ваші подвиги у книги

Всі записать… Буття жахне

Мене навчило… Як вериги

Тягар судьби я ніс в журбі,

Та розтопило сонце кригу,

І з снігу квіти голубі

Щасливих днів життя в степах

На мене глянули в сльозах…

І попрощався я з журбою,

Так пий же, дяче, я з тобою!

На Січ проміння сонця скоса

Багряно глянуло… перо

Хмарок, неначе листя стоси…

А сонця золоте цебро

З зеленим обрієм злилося,

І вечір голубі покоси

Поклав на стомлений Дніпро…

Спахнули вогнища в Січі, —

Там бубни б'ють в дзвінкі долоні…

В гаю замовкнули пташки.

І наче коні на припоні,

У берег б'ються байдаки…

XI

Мазепа — писар курінний,

Юнак лукавий і хоробрий.

Його життя розширив обрій

З життям безперестанний бій,

Щоб знявсь він птахом до зірок.

Та жаль, в Січі нема жінок.

Вперед! Любов'ю я горю,

І до народу, чий він син,

Чия в бою не схибить зброя.

Я ж українець, як і він,

Дитя Комуни світової,

Я партії своєї син

І син донецького я степу,

Що розірвав потали гать,

Я серцем хочу показать

Страшну трагедію Мазепи,

І в ній

в той час страшний незгоди

Трагедію мого народу:

Мазепа не осяг висот,

Куди ведуть життя ідеї…

В години зради і негод

Його програло лихо злеє

З землі омріяних свобод,

Як богом обраний народ

Прогнав в легенді Моїсея.

Любив Вкраїну він душею

І зрадником не був для неї.

А Карл Дванадцятий?!. Це — так,

Як Вашінгтонові французи

Допомагали. Аж ніяк

Це, мій товаришу і брате,

Не можна зрадою назвати.

І хай упав він в боротьбі

На злі, скривавлені дороги…

Цар православіє собі

Взяв за союзника страшного.

Церкви Мазепа будував,

А цар із дзвонів лив гармати, —

І цим, товаришу і брате,

Хребет Мазепі поламав.

І красеня зів'яли брови

Разом із серцем у Молдові.

Він серцем біль народу чув,

Що вдаль дивився крізь багнети.

І єзуїтом він не був, —

Це тільки вигадка поета.

І кров стікала на ріллю,

Стискалось коло вужче й вужче…

О Пушкін, я тебе люблю,

Та істину люблю це дужче!

Колись казав мені Коряк:

“Петро був волею прогреса”,

І розумів поет це так,

Що впав під кулею Дантеса,

Хоч Коряка він і не чув.

І не хотів це зрозуміти,

Петра вважаючи бандитом,

Що в нас кріпацтва вік завів

На радість злу багатіїв.

Коряк казав: “Що — ваш Мазепа!

Батурин бідний в нього був,

А у Петра був Пітер!.. Степом

Мазепа аж в Бендери гув,

Історії розбитий цепом”.

Я думав: “Як же Вашінгтон,

Коли був Лондон у англійців,

Що збагатилися від вівців

І задавали стіту тон!

Що із Нью-Йорком Вашінгтон,

З селом нещасним міг зробити

Проти гіганта з островів!..

І все ж гіганта він розбив,

Як вітер розбивав сердитий

Громади хвиль під радий спів,

Коли ламає саду віти!

Чого ж Мазепа не розбив

І не злетів він до висот?..

Бо не пішов за ним народ

Шляхом і радості й надії.

Не зрозумів його він мрії…

Та й як він зрозуміти міг

На перехресті злих доріг,

Під ураганами негод!..

Бо помиляється й народ,

І гнеться, як від бур лозина,

Та не ламається з негод.

Прости мене, моя Вкраїно!

Тобі молюсь… Мене прости!

Мене ж бо породила ти,

Мені дала ти карі очі,

Й я бути виродком не хочу.

Ти у кривавих злих вітрах

Ішла, не маючи кордонів,

В глухих оголених степах

На люту радість царських тронів,

Не так, як Венгрія. В горах

Була її відпорна сила,

Хоч тьма і Венгрію давила,

Хоч предком був її Атілла.

Не досягли ми тих висот,

Що сяють іншим в морі слави…

Бо помиляється й народ,

Коли немає ще держави.

Неначе збите градом жито,

Були ми серед чорних піль…

Бо не могли іще робити

Централізованих зусиль,

Не панували в власній хаті,

Програвши з долею двобій,

Як росіяни в дні прокляті,

Коли їх полонив Батий.

В нас Академія була

У той далекий, дальній час,

Коли культура в нас цвіла,

І навіть німці вчились в нас.

А Мати-Січ! Ядро звитяг!

Іще Вольтер писав про неї,

Про малиновий слави стяг,

Що гордо маяв над землею,

Аж від Дунаю по Сиваш,

Щоб нам в віках не знать загину

І славив нашу Україну

Сам Сагайдак — Суворов наш.

Хіба це викреслиш? О ні!

Це — серце вирвати із болем

Із грудей власних, що гудуть

Од бур чуття… Ні, не забуть

Нам Войнаровського ніколи!

В Сибіру згас він, одстраждав

Під плач тайги і рев негоди…

Його Рилєєв оспівав,

Безсмертний син свого народу.

Судьбу поетову кандальну

Клянусь я оспівати теж

І смерть його на тлі пожеж…

Це буде пісня привітальна.

Про це кажу, щоб кожен знав.

Про “Малоросію печальну”

Й сам Пушкін теж колись писав

В своїй “Полтаві”. Наш Тарас,

Що батьком став навік для нас,

Не полюбив її, братове,

Хоч і у ній натхненне слово

Чеканне, наче кроків мідь.

Та і за що її любить!

“Донос на гетьмана-злодея

Царю Петру от Кочубея”?!

Бо бідний гетьман не “злодей”,

А Кочубей — це ж Кучук-бей,

Тому й такі його діла.

Батия кров у нім текла,

У голові, що вийшла з степу,

Що відрубав її Мазепа.

Ну, годі відступів. Пора!

Пора, товаришу і брате,

Коня крилатого сідлати,

Щоб знову лет його відчуть, —

І “з Богом”, як то кажуть, в путь!

XII

А час летів і днів підкови

Губив, як зорі — блиск в траву…

І Самойлович сумнобровий

Віддав Мазепі булаву,

І той узяв її з любов'ю.

Збудує він життя нове

І зійде на його вершини.

А крик гримить: “Нехай живе

Великий гетьман України!”

XIII

Так ось він, Київ, що йому

В Варшаві снився і в Криму,

Коли розлука з ним проклята

Дні обернула на тюрму,

Якою волею судьби,

Щоб знов любити і страждати,

Він попрощався без журби.

Тополі листячко лапате

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: