Михайло Старицький - Не судилось (сторінка 11)

К а т р я. Ну, а там не пожалували, ніхто!.. Дай мені, серце, водиці! Пече мене всередині, в роті пересохло.

П а ш к а (подає воду і піддержує голову Котрі). Гаряча, як вогонь, - аж пашить!

К а т р я. Спасибі! Ти, кажеш, була коло двору... Що там чути?

П а ш к а. Пакуються всі; вибираються звідціль кудись далеко: либонь, удосвіта й вирушать.

К а т р я. Удосвіта? А Михайло теж їде?

П а ш к а. Та їде ж: його ж то, либонь, і везуть...

К а т р я. Ох! (Хапається за серце).

П а ш к а. Та забудь його, проклятого!

К а т р я (хапа за руки Пашку). Парасю, голубочко! Коли ти мене хоч крапелиночку жалієш, побіжи у двір, запроси до мене Михайла, хоч на хвилиночку, - попрощатись тільки... попрощатись тільки... попрощатись!..

П а ш к а. Для чого він? Плюнь на його! І так слаба! Та до двору й доступитись трудно...

К а т р я (несамовито). Лебедочко, не одмовляй! Зглянься наді мною! Не муч хоч ти мене! Пожалій! Поклич його, на одну хвилиночку... подивитись хоч... глянуть, та й попрощатись навіки! Скажи йому, що я на його не серджусь... Бог з ним!.. Нехай живе, щасливий... я йому стежки не переступлю! Побіжи-бо, голубочко! (Цілує руки їй).

П а цї к а. Що ти, Катре? Опам'ятайся!!

К а т р я. Ноги цілуватиму, тільки попроси! (Хоче нагнутись до ніг).

 

Пашка не допускає.

 

П а ш к а. Чи ти при собі? Приляж краще, голубко, отут на лаві! Я піду, побіжу, попрошу пана Павла, - може, він викличе.

К а т р я. Хіба Павло тут?

П а ш к а. А тут, приїхав оце... я його бачила.

К а т р я (сплеснула руками). Воже мій! Може, ти його мені посилаєш ца поміч, на пораду! Попроси і його, попроси, попроси! Розкажи йому... може, він моєму горю...

П а ш к а. Та заспокойся ж, я його покличу...

К а тр я. І Михайла, і Михайла!..

П а ш к а. Та й Михайла ж! Приляж же, заспокойся: я - зараз!

 

В И Х І Д  ІІІ

 

Катря сама.

 

К а т р я. І чого те серце ще тріпочеться? Живуче якесь! Краяли його тупицею, давили кліщами, та ще не роздавили, - ворушиться... допевнитись хоче, чи зникла надія, чи ще за хмарами мріє? Дурне, дурне! Мало тебе вчора нівечили, в багні топтали? А ти знов-таки щемиш і допитуєшся чогось? Годі вже, - над силу муки!.. Треба тебе заспокоїти... Матері шкода, та їм легше буде, як я умру, о, легше! Сира земля і гріх, і сором покриє; а так щодня - публіка, глум, зневага... краще, краще умерти... Осьде мій рятунок! (Бере пузирьок). Тут якісь краплі. Лікар давав матері закроплювать у вічі, то казав, що страшенна трутизна, - зразу може покласти... І нічого не болітиме, жалю не буде; душа пташкою полине... Полечу я зозулею до його, до мого милого, край віконечка сяду: закую-застогну, тугою обійму його серце, нехай згадає воно, як колись любилися, як з кохання того захмелилися... Побачити б тільки ще раз його на прощання та й випити... (Дума). А гріх? Свою душу самій загубити? Проклята я, проклята! Наїдуть станові, потрошитимуть мене привселюдно... Як собаку в землю закинуть... Без хреста, без панахиди... Могили навіть не насиплять... Ох, як мені тяжко!.. Несила ж мені і мук таких терпіти, несила!! Ой!! (Встає і, хитаючись, знову пада). Гуде як! Чи буря надворі? Чи у мене в голові? Хтось іде... іде!.. (Прислухається). Він, певно, він! Я зараз. (Знов устає, пада на лаву, ухопившись за голову). Нічого не пам'ятаю! Га? Хто мене кличе?

 

В И Х І Д  IV

 

Катря і Харлампій.

 

Х а р л а м п і й (увіходить і стоїть у шапці коло дверей, оглядаючи хату). А що? Хто тут живий?

К а т р я (підвівшись трохи). Хто це? Гука щось...

Х а р л а м п і й (увійшовши). А! Це ти, тут преподобнице? Чого ж мовчиш? Позакладало?

К а т р я (труситься, спершись обома руками на стіл). Дядьку...

Х а р л а м п і й. Дядьку, та вже ж, розуміється, не батьку... Де стара?

К а т р я (не розбираючи добре). Не знаю...

Х а р л а м п і й. Не знаю! А з паничем... знаєш?

К а т р я (якось не при собі). Панич! А!!

Х а р л а м п і й. Свята та божа! Ну, скоїла гріх там, прогрішилась, значить, то й крилася б уже, сиділа б, слідственно, собі, в рот води набравши: з паничем невелика й біда; пани б пошти не зобідили, дали б там що; знайшовся б, може, й попихач, приміром, за яким би голову собі окрила, - а то ще й приндиться! Куди маха? Що собі в думку забрала? Тьху!

 

Катря широко дивиться йому в вічі, мов божевільна.

 

Чого ти на мене вирячилась? Чим ви панича обкурювали та обпоювали? Признавайсь!

К а т р я. Добре...

Х а р л а м п і й. Бач? Добре! Еге-да! Взяв би я вас, приміром, обох з матір'ю-чаклункою, та провчив би в волості поштительно, щоб знали, як господ, панів, значиться, чарувати та зводити.

Г о р п и н а (з-за ванькира). 0-ох! 0-ох!!

Х а р л а м п і й. Стогне! Постогнала б ти у мене не так! І не знаю, чого ще пани такі добрі, піклуються?

К а т р я (шепоче). Добре...

Х а р л а м п і й. Добре... (Набік). Тут якось ніяково й стояти, доложу вам... (До Котрі). Не дивись, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобі сказати, що як ти схаменешся, значить, і зараз, слідственно, без всякого бешкету, вийдеш заміж...

К а т р я (шепоче). Добре...

Х а р л а м п і й. Не перебивай! Як вийдеш заміж зараз же за кого-небудь там, приміром, то вони простять тобі, ще й придане добре дадуть, - пару волів, корову, овечат там і грошей на весілля, щоб, значиться, гріх твій покрити; тільки щоб після шлюбу і не смерділи тут, щоб і духу вашого не було!

К а т р я. Щоб духу...

Х а р л а м п і й. Еге-да! А якщо ти згедзкаєшся, то буде тобі і матері таке сумнительство, що і згинете у тюрязі або й у Сиберію улучите! Ну? Чого ж мовчиш?

К а т р я. Га!

Х а р л а м п і й. Що га?

К а т р я. Добре...

Х а р л а м п і й. Значить, слідственно, безпремінно вийдеш?

К а т р я. Добре...

Х а р л а м п і й. Ну, гляди ж! (Набік). А ловко я обділав цю справу! Триста карбованців, що пан дав, значиться, благодареніє богу, у кишені зостануться. Ловко, Харлампію Григоровичу, спроворили: що значить, приміром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а тільки все думав, що побрикається, приміром, а воно вийшло - дешево; зараз і доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатись до його, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чистая відьма! Тут, не при хаті згадуючи, страшно й зоставатися з ними! (Іде хутко до дверей і, зачиняючи, гука). Дивися ж мені! Цур тобі й пек!

 

В И Х І Д  V

 

Катря сама.

 

К а т р я (хитаючись і обпираючись рукою то об стіну, то об лаву, іде до дверей). Стійте!.. Чогось приходили... лають, що не йду... кличуть кудись... мене і матір... Не можу ж я йти! Хата крутиться... червона така! Дайте-бо руку, голову мені піддержте... то я й піду... Добре... піду!

 

В И Х І Д  VI

 

Катря, Аннушка, Дзвонариха і дехто з дворні.

 

А н н у ш к а (скажено вбіга). А де тут та бариня, судариня? Осьдечки вони прогулюються! Що! Думала помєщицею бути? В чепчику ходить? А не діждеш! На смітнику повінчають!

К а т р я (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!! Одступись!

А н н у ш к а. Думала - любить? Йому тільки одного треба було... А він сміється, зі мною сміється над тобою, потаскухою!

К а т р я (спалахнувши, кидається). Брешеш! Брешеш!.. Ти кров мою прийшла пить!.. Одступись!

А н н у ш к а. Не одступлюсь! Натішуся над ворогом! Ей, хлопці, сюди! Давайте мазницю, - двері і вікна дьогтем вимазати!

Х л о п ц і (з реготом вриваються в хату; у одного мазниця і квач). Давай, давай! Та разом їй і голову квачем.

К а т р я (несамовито кидається то до одного, то до другого). Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в бога вірує! Не наді мною, над матір'ю: вона неповинна... умре... Ой простіть мене!

А н н у ш к а (хапа Катрю за руки; та пручається несамовито). Не слухайте її! Мажте зараз дьогтем!

 

Дзвонариха вибіга, хитаючись, з ванькира; скажені очі, бліда, простоволоса. Хлопці і Аннушка з жаху одступаються до дверей.

 

Д з в о н а р и х а (до Катрі). А! До чого довела! Будь же ти проклята! проклята! проклята!

К а т р я (кидається матері в ноги). Мамо! Не проклинайте мене!

Д з в о н а р и х а (одпиха). Щоб ти своїх дітей не діждала бачити! Щоб вони насміялися над тобою, заплювали тебе! Щоб ти не знала ні щастя, ні радості! Щоб моя смерть на твою голову впала!

А н н у ш к а. Так її! Так її!

К а т р я (плазує за матір'ю, хапа за ноги). Мамо! Мамо! Не проклинайте!

Д з в о н а р и х а (скажено). Щоб ти умерла без покаянія! Щоб тебе, як собаку, закинули!! (Пха Катрю ногою).

 

Та з криком "Ай!" пада на спину, зомліла.

 

В И Х І Д  VII

 

Ті  ж  і  Дмитро.

 

Д м и т р о (трохи п'яненький, вліта в хату на те саме, коли матір, проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звідціль! Іроди! Дияволи! (Кидається до Катрі і підніма її). Убили-таки! (Кладе на лаву). Ти матір'ю зовешся? Над твоєю дитиною безневинно знущаються ідоли, а ти ще проклинати її! Будь ти сама проклята, каторжна!

Д з в о н а р и х а (навіжено). Ха-ха-ха! Весілля!! Ха-ха-ха-ха!! Мати в шапці! Піду приданок скликать... Ха-ха-ха-ха!! (Вибіга).

Д м и т р о (до Аннушки). Це ти, гадюко, привела? Пропадай же!

А н н у ш к а. Ой! Рятуйте! В'яжіть його!

 

Дмитро кидається на Аннушку, давить за горло; та критхить: "Калавур!" Кілька хлопців сунулись оборонять; беруть ззаду Дмитра за руки. Той як струснувся - хлопці одскочили.

 

Д м и т р о (кидається на того, що з мазницею). Тебе мені треба було, щеня! (Кида об землю).

А н н у ш к а. Калавур! (Вибіга).

Х л о п ц і (разом кидаються на Дмитра, щоб зв'язать). Крутіть його!

Д м и т р о (борюкається). Роздавлю, пси смердючі! (Далі, вислобонивши праву руку, вийма з-за халяви ножа). Ей! Зараз падлом запахне!

Х л о п ц і (побачивши ніж - врозтіч). Не руште його! Ніж! (Вибігають).

 

В И Х І Д  VII

 

Дмитро і Катря.

 

Д м и т р о (озирається). Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетесь ще! (Підходить хутко , до Катрі). Боже мій! Нежива? Катрусю, Катрусю! (Хова за халяву ножа; сіпа за руку, ворушить голову). Не ворушиться... бліда, як з воску білого вилита! Катрусю! (Нахиляється). Диха ще... (Більше сіпа; рукою тримає за чоло). Диха... бліда, а тіло, як вогонь... Господи! Чим би рятувать її! (Кидається по хаті, бере кухоль води і приска або примочує голову; сливе кричить). Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на бога!

К а т р я (тихо одкрива очі, підвівши голову, непритомно обводить ними хату, а далі стиха.) Не безчестьте мене!! Не проклинайте!! Змилосердуйтесь!! (Хоче на коліна падати. Далі всю сцену веде безсилим шепотом).

Д м и т р о (придержує її). Господь з тобою, Катре! Опам'ятайся! Ніхто тебе не проклина, нікого і в хаті нема!

К а т р я. Нема?

Д м и т р о. Нікогісінько; тільки я.

К а т р я (кладе йому безсило руки на плечі і пильно дивиться в вічі). Хто ти?

Д м и т р о. Дмитро.

К а т р я. Дмитро? Який Дмитро?

Д м и т р о. Дмитро, Катруню! Невже не пізнаєш мене?

К а т р я (проводить рукою по чолі). А!! Дмитро? Дмитро... згадала!

Д м и т р о. Що з тобою, зоре моя?

К а т р я (очунюється). Дмитре, ти?.. Ох, як мені тяжко! Пече мене... дай хоч краплину води!

 

Дмитро піддержує Катрю і напува водою.

 

Не можу думок зібрати... тут страшне щось скоїлось... банітували* (*Банітувати - лаяти останніми словами, мучити.), проклинали мене?!

Д м и т р о. Заспокойся! Не згадуй!! Не варт вони всі і мізинця твого!

К а т р я (ламаючи руки). Дмитре! Брате мій! Що вони зі мною зробили?..

Д м и т р о. Тебе ж окривдили та ще й банітують!! Дитино моя, нещасная моя!

К а т р я. Де ж правда?

Д м и т р о. Де хотіла ти правди, моя безталаннице? У кого ти шукала її? Споконвіку неправдою живуть! Насміятись, натішити свою пельку неситу - то так! А жалощів - у їх печінках не було звіку!

К а т р я. Що вони зі мною зробили? Оплювали, як послідню!

Д м и т р о. Горлице моя підбита! Нащо так сталося? (Обніма Катрю і страшно рида).

К а т р я. Прости мене, Дмитре! Занапастила я тебе! Бачиш, як караюся...

Д м и т р о (палко). Забудь його! Забудь оте все!! Вийди за мене! Хай мені мозок усохне, коли я згадаю що! Хай мені рот заціпить, коли я й словом одним попрікну! А всякому, хто тільки писне про тебе, - я вирву падлючого язика!

К а т р я. Ох! Тобі треба дівки чесної.

Д м и т р о. Хто каже, що ти нечесна? Хто сміє? Ти нещасна, мучениця!

К а т р я. Так, мучениця... уже все перемучене...

Д м и т р о. Ти молодесенька, - ще все перемелеться... Коли несила, то й не люби мене; я тільки доглядатиму тебе, як свою рідну дитину, дивитимусь на тебе, горе ділитиму!

К а т р я. Як мені тебе шкода, Дмитре! Не судилось!! Глянь на мене - я труп... мені... о-ох! (Хапаючись, звисає на стіл, а потім на лаву).

Д м и т р о. Порвалася... остатня порвалася! Де ж ворог мій? Де катюга неситий той, проклятий? Ще досі його носить земля! Іще не шматують чортяки його смердючого серця? Ні, годі! Досить тобі жирувати! Знайду тебе! Зубами перерву твоє горло... ногами розтопчу, як гадину! (Скажено вибіга).

К а т р я. Не бий... Не бий!! (Сунулась бігти і упала на лаву). Ой!! Обороніть! Обо-о-ро-ніть!.. Про-бі!..

 

За вікном чути гомін. Катря не може крикнути, а тільки стука в вікно.

 

Г о л о с  М и х а й л а. Та чого ж їй?

К а т р я. Він... він... прийшов! (Підводиться).

Г о л о с  М и х а й л а (під вікном). Адже заміж іде!

К а т р я (дочувши). А! Й ти знущаєшся? Годі ж! (Хапа несамовито пляшечку і всю випива).,

 

В И Х І Д  IX

 

Михайло  і Катря.

 

Катря, спотикаючись, кидається до Михайла. Спочатку веде розмову, рвучи слова, а далі, під впливом атропіну, розпалюється і навіть підживляється на силах, поки трутизна не підрізує їх в корені. Михайло, увійшовши, стоїть яку хвилину коло дверей.

 

К а т р я. Михайло!.. Світе мій!.. Доле моя!.. Ой піддерж, бо впаду...

М и х а й л о. Що з тобою? (Трошки чуло бере її за руку).

К а т р я. Прийшов-таки... пожалував...

М и х а й л о. Ти слаба? На тобі лиця нема!

К а т р я. Ні, ні! У мене уже нічого не болить... я така рада, така рада, що тебе бачу... Господи, яка я щаслива, як серце мало з грудей не вискочить!

М и х а й л о. Та як же? А Харлампію що ти казала?.

К а т р я. Харлампію? Зараз, зараз... тільки постой... я Харлампія не бачила...

М и х а й л о. Як не бачила? Так це він брехав, - що ти заміж ідеш і за мною не жалієш ні крапельки?

К а т р я (пригадує). Не бачила... не бачила... Мене щось лаяло... Господи, усе забула!.. Тебе? Ні, ні!.. Тебе не забула... не забуду, - мій ти, мій! (Хоче обняти і, похитнувшись, трохи не впала).

М и х а й л о. Що з тобою, Катре?

К а т р я. Нічого, нічого... то у мене щось у очах потемріло. Доведи мене до скамейки... Мені так весело, що ти зі мною!

М и х а й л о. Так ти мене любиш, Катрусю?.. Так то набрехав ірод той? (Веде її, обнявши, до скамейки, що коло столу).

К а т р я. Чи люблю тебе?.. Аж зотліла!.. Не бійся, не бійся! Плакати більше не буду... не засмучу тебе сльозою! Я така щаслива, така щаслива, що ти коло мене... у мене все аж кипить у грудях од... щастя... Сідай тут, до мене ближче, близесенько!

М и х а й л о (зрушений, обніма). Голубко моя, серденько! Ти вся тремтиш! Рученятка у тебе холодні як лід, а з лиця аж пашить...

К а т р я. Ні, ні! Я здорова... (Дивиться ни його пильно). Який ти гарний, соколе мій! Світе мій, який гарний!

М и х а й л о. Зіронько моя! (Хоче обняти).

К а т р я (бере за руку). Постой, постой! Дай я на тебе надивлюсь, дай надивлюсь... щоб ніколи не забути... Брівоньки мої шовковії! Очі мої ясні та прекрасні! Вустоньки мої любі та милі! (Цілує і в очі і в уста і припада до Михайла). Не забуду вас!

М и х а й л о (палко пригорта Її). Доле моя! Щастя моє! Я тебе кохаю так, як ніколи в світі! Всі вони брешуть! Не хочу я знати - ні батька, ні матері! З твоєї хати не вийду! Ніхто не розлучить уже нас!

 

Вікна у хаті починають з ції години світитись червоним вогнем, котрий ік кінцю дії розжеврюється більше.

 

К а т р я (якось непевно). Любиш? Ой!.. Кольнуло щось під серце!.. Дай мені до твоєї щоки притулитись...

М и х а й л о (з страшною тривогою). Катре! Ти слаба! У тебе гарячка? (Цілує її руки і гріє їх духом).

К а т р я. Ні, ні! Не рушся... мені одлягло. Господи, як хороше, яке щастя!! Я не переживу його... (Важко диха). Тепер уже не... одірве... ніхто мене... до самої смерті. Діждалась-таки й я долі!

М и х а й л о (з жахом). Ти слаба! У тебе губи посиніли... Я побіжу за лікарем...

К а т р я. Ні, ні! Не пущу тебе! (Пригортається). Раю мій! Осьде ти!.. (Яку хвилину сидить у щасливім забутті, а далі раптом зривається з місця). Ой смерть моя! Да-вить мене під серце!

М и х а й л о (піддержує її). Господи! Що з нею?

К а т р я (ламаючи руки). Ой!.. Давить, давить!.. Дух забива... Рятуйте мене!!

М и х а й л о (хапа кухоль води). Напийся води... Тітко Горпино! Хто там?!

К а т р я (упуска кухоль; виривається, кидається на авансцену). Рятуйте!!! Михайло... я випила трутизну оту в шкляночці... серце... ох!..

М и х а й л о. Атропін? Пропав я!!. (Рве на собі волосся і кричить несамовито). Хто там? Гей! Сюди!! Рятуйте!! Отруїлась!!

К а т р я (учепилась за Михайла, не пуска його). Не тікай! Не тікай! Христа ради!! (З криком). Я не хочу вмирати!.. не хочу! (Непритомно рида). Таке щастя!.. Не однімайте од мене!! Я жити хочу! Михайло, рятуй мене!

М и х а й л о (примочує їй водою голову, приска). Катре моя! Що ти наробила?! Через мене, проклятого!.. Гей!! Сюди!! (Держить Катрю, що б'ється в його руках, і стука в вікно, аж вибива шибку). Хто в бога вірує!

 

В И Х І Д  Х

 

Ті ж  іПашка.

 

П а ш к а (вбіга). Що тут таке?

М и х а й л о. Катря отруїлась..

П а ш к а (сплеснувши руками). Лишенько моє! Там Дмитра ловлять... Панський двір горить... Мати її божевільна біга!

М и х а й л о. Біжи зараз! Клич лікаря, фельдшера..., Кожна хвилина дорога... Рятуйте!

П а ш к а. Я за Павлом... він тут.

М и х а й л о. Клич його, Христа ради, зараз!

 

Пашка вибіга.

 

К а т р я. О!! Дай мені чим дихати... вогнем пече мене... каменюкою давить... Смерть? Уже смерть? (Тиснеться до Михайла і божеволіє). Гуде! Ух, гуде як!!. То виють уже... по мою душу летять... Не дай мене, Михайло! Нічого не бачу!! Де ти? Де ти? Ой страшно!  

М и х а й л о (рида). Я тут, Катрусю! Боже мій, зглянься!!

К а т р я (опускаючись на руках), 0-ох! Як же тяжко!! Ой!! Несила... не можу вже більше... одпустіть мене!.. Смерть... смерть... (Несамовито кидається на коліна). Мати божа!.. Прости мені... не дай моєї душі! (Хитається).

М и х а й л о (кидається, піддержує). Катрусю! Життя моє!! Опам'ятайсь!.. Павло прибіжить зараз! Вирятує!!

К а т р я (б'ється на руках у Михайла). Холод під серце підступа... туман застила очі... Михайло! Де ти? Не зникай! Ой!! (Витягується на руках у Михайла)..

 

Тим часом чути за вікном голоси і тупотню.

 

М и х а й л о (спуска її на долівку). Катре! Катре! (Припада до серця). Не б'ється? Умерла!! (Одскакує в непритомнім жаху на авансцену направо і стоїть каменем). 

 

В И Х І Д  XI

 

Ті ж, Дмитро, соцькі і люде.

 

Д м и т р о (вбіга на остатнім слові). Умерла? Добив-таки! (На хвилину остовпів над трупом).

 

Тим часом соцькі і люде вриваються в хату.

 

Д м и т р о (вихоплює ножа й кидається на Михайла). Здихай же, кате!!

С о ц ь к і  і  л ю д е (кидаються на Дмитра і крутять йому руки). В'яжіть його!!

Д м и т р о (борсаючись). А! Іроди! Не діждете! (Б'є себе ножем; але як руки йому не вільні, то тільки ранить).

С о ц ь к і. Однімайте ножа!

 

Сцена така: направо - Михайло, скам'янілий; наліво - група з окровавленим Дмитром; посередині - труп Катрі.

 

В И Х І Д  XII

 

Ті ж і Павло.

 

П а в л о (одчиня раптом двері, з жахом зиркнувши округ). Так така, паничу, ваша поезія?!

 

Завіса тихо спада

 

[1881]

 

 

Сторінка 11 з 11 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 > У кінець >>

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos.docx)Mychailo_starickiy_ne_sudylos.docx127 Кб1759
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos.fb2)Mychailo_starickiy_ne_sudylos.fb2266 Кб1597

Пошук на сайті: