Михайло Старицький - Не судилось (сторінка 6)

М и х а й л о (при рушниці; сидить на поваленому дереві). Не видко нікого, а переказував, щоб я конешне сюди, до криниці, вийшов. Що за таїна? Місяць тому назад Павло утік несподівано, навіть не попрощався ні з батьками, ні зі мною, - аж збентежило всіх. Одного листа тільки й одібрав; пише, щоб я не дивувався і не допитувався, бо так треба; де діло, мовляв, кличе, там і я! У дядька Олександра сидить тепер. (Виймає листа і пробігає). "Тут не таке болото; гаразд би було й отаборитись. Суть людські душі, яким бракує тільки живущої води... Ми з паном Олександром балакаємо багато, радимось, міркуємо - може, до чогось і доміркуємось. Умовились з ним завести і спільну позичкову касу, і училище, а не забавку-школу, і больницю. Можна буде ще декого перетягти до цього куреня, щоб розтаборитись звідци. Приїзди сюди швидче; годі тобі там одгодовуватись да ласувати поезією: тут здоровіще". Золоте серце: сам нічого не має, а все про других дба! Скучив я за тобою дуже: давно не балакали, давно не було з ким одволожити своєї душі... Тільки, брате мій, друже мій, у мене тепер на самому споді душі завівся такий куточок раю, куди я тебе не пущу, про який і не признаюсь й не шепітну навіть... (Запалює цигарку і ляга, потягається). Мене аж одурманило щастя! Куди не гляну, все мені усміхається; на серці якась дивна музика; кожна жилка тремтить залассям* (*Заласся -насолода, захоплення.) і втіхою... Отак би, не дбаючи про буденні справи, не ламаючи нічого, вік пити повну чашу поезії... Катрусю, моя зірко! Коли я упився твоєю красою, - ти ще миліща моєму серцеві! (Згодом). Яка тільки вона дитина душею; вся мов потонула в коханні, а соромиться його проявити, ховає первоцвіт жаги... Іноді таке простувате сплете щось, що знехотя засмієшся і поцілунком затушиш досаду; а то -- дивує на мене мовчки, мов на бога. Треба б її вчити, освітити... так не до книжок тепер... після уже краще! От коли б тільки вона не мастила голови оливою чи смальцем; а то з щирості так наялозить для мене, що аж одгонить. Треба буде їй купити помади, та ще й гольдкрему до рук, бо порепані, жорсткі... І кільки раз просив її, щоб не вешталась по сонцю, бо засмалиться, - так ні! Правда, їй поки працювати треба... От оці каторжні, невладовані питання отруюють тільки щастя і встають якимись страшидлами!

 

В И Х І Д  ІІ

 

Михайло і Павло.

 

П а в л о (з-за кону). Агов! Де ти там?

М и х а й л о (схоплюється). Павло? - Тут, тут!

Па в л о (виходить). Здоров, друже!

М и х а й л о (кидається, обійма). Голубчику!.. Як же ти мене потішив несподівано! То несподівано кинув було утеком, а то... (Знов обніма). Спасибі, серце! Я такий радий тебе бачити; далебі, занудився. Ну, ходімо ж мерщі до нас...

П а в л о (перебива). Ні, до вас я не маю часу. Сідаймо тут та побалакаємо...

М и х а й л о. Невже до нас і не зайдеш?

П а в л о. Кажу ж - і хвилини нема... До вельми тяжкого слабого хапаюсь... (Кладе руку Михайлові на плече). Ну, як же ти ся маєш? Що наробив? Розцвівся, пишаєш красою, як майський крин душистий, прекрасний?

М и х а й л о. Бачу, що й ти скучив за пасиком, на якому язика гостриш. (Цілує Павла).

П а в л о. Ні, без жартів; на тебе глянути, то й всяк постереже, що у твоїх очіх і ласощі, й радощі аж грають, - певно, їх повно на серці?

М и х а й л о (трохи соромлячись). Журби не маю... тобі зрадів.

П а в л о. Справді? Чи не занадто уже буде для мене одного, признайся?

М и х а й л о. Чому? (Потупив очі і почав крутити цигарку).

П а в л о (б'є його ласкаво по коліні). Ну, ну, нехай і так! Гаразд поки!.. Кланявся тобі дуже дядько твій, пан Олександер; ремствує, що ти не хочеш до його і в хату плюнути!

М и х а й л о. Я сам би радніший; та, знаєш, рід у сварці, то й мені вихоплюватись раз по раз якось ніяково...

П а в л о. Так і у такій пустій справі рід твій стоїть на перепоні?

М и х а й л о. Не то, що мені можуть заборонити з дядьком бачитися, - та я й не послухаюсь; а то, що якби наші бували, то малося б більше оказії...

П а в л о. Славний він, брате, чолов'яга; поневірявся на віку, бився з родом, з панами, а таки переміг, не дав чужої душі на поталу і спорудив своє чесне гніздо!

М и х а й л о. Я дуже люблю і поважаю дядька.

П а в л о. І він тебе любить, та жалкує, що ти з твоїм чесним напрямком і таланом по багнищах валасаєшся... *  (*Валасатися - блукати, волочитися.) (Дивиться пильно йому у вічі). Слухай, я до тебе забіг по важному ділу, - скажеш правду? Не збрешеш?

М и х а й л о (змішавшись). Що це за допит? Я - не брехун.

П а в л о. Не те... можна іноді в таке влізти... Скажи мені щиро, чи ти уже зайшов за край з Катрею?

М и х а й л о (спалахнув). Відкіля ти взяв?

П а в л о. Чутка пройшла; та іначе й бути не могло: певні скутки!* (*Скутки - наслідки (з польськ.).)

М и х а й л о. Якісь падлюки плетуть, а ти за ними!

П а в л о. Ну, глянь у вічі, скажи щиро!

М и х а й л о. Є такі речі, до котрих з голими руками не доторкуються...

П а в л о. Щоб не вразити дворянської совісті?

М и х а й л о. Павло, лайся за все, за що хочеш; корени мене за ледарство, за панські звички; але не чіпай моєї честі, бо я за неї сам себе перерву, а глузувати не дам!

П а в л о. Я не чіпаю твоєї честі, а волаю до неї.

М и х а й л о. У кожного є у серці своя святиня, у якій він не дасть другому полоскатись!

П а в л о. Бач, як ти бережеш свою святиню власну, а про чужу - байдуже? У Катрі хіба, по-твоєму, нема своєї святині? А в їй уже полощеться ціле село!

М и х а й л о. Не може бути, щоб хто смів! Це вигадки!

П а в л о. Та бачиш же, що аж до мене дійшло.

М и х а й л о. Я заціплю їм писка усім, уріжу кожному язика!

П а в л о. Єсть на те один тільки спосіб.

М и х а й л о. Знаю і повінчаюсь. А ти про мене думав як? Щоб я мою Катрусю дав жироїдам на посміх? Не буде цього!

П а в л о. Як я про тебе думаю? Поки не зовсім іще погано, бо прийшов перебалакати; але все ж... ти закінчив... по-панськи... а як змагався й бундючився! Ет! Одним ви миром мазані: обтешетесь зверху тієї культурою, приберетесь у ідеальні химороди та й красуєтесь; а дмухни тільки на вас, продряпай трішки, - то такі ж жироїди у грунті!

М и х а й л о. Павло! Ти не маєш жодного права так ображать мене: я тобі не дав на те приводу. Правда, я не таюся з коханням; я кохаю Катрю, і кохаю на ціле життя, чесно! Я не побоюся перед цілим світом сказати про кохання, назвати її моїм подружжям, - і назову, і повінчаюсь!

П а в л о. Гаразд. А коли це буде?

М и х а й л о. Коли? Та незабаром... Треба уладнати діла, я з тобою хотів порадитись... Тільки ти був завжди проти шлюбів формальних?

П а в л о. Гай-гай! Куди стріляєш! Якраз до ладу приміряти сюди теорію рівноправних станів! А які ж тут права у цієї бідарки-рабині? Приймати од кожного, хто не схоче, - і регіт, і глум, і зневагу, і бійку навіть, - так, бійку, бо по закону і в волості можуть одпарити! Дочекатись, щоб на смітнику косу обрізали та дьогтем голову вимазали! Піти попідтинню на знущання за куском хліба? Втопити з одчаю свою власну дитину та й зогнити в тюрязі? Ні, паничу, тут не до теорії, бо тут ставиться на пробу цілком людина, все життя її: тут виходить - "котові смішки, а мишці слізки", та ще які? - не елегічні, а мужичі, криваві, після яких одна дорога - в ополонку!

М и х а й л о. Правда, конечне тра повінчатись; та у мене і в думці другого не було!

П а в л о. Іначе - було б шельмовство! І без того у нашої селянської дівчини не густо тих прав, а зачепи її, то й остатні однімеш! Тоді її вся ота темна сила просто-таки задавить, - я вже й не кажу про власні муки розбитого серця! А може, ти думаєш, що у їх отого серця чортмає?

М и х а й л о. За що ти печеш мене? За віщо картаєш? Я до тебе за порадою, а ти що не слово, то й наміряєш шпигнути. Стидно, брате!

П а в л о. Вибачай! Ти знаєш, як гірко у мене на душі, то й на язиці перга!* (*Перга - квітковий гіркий пил, що його            бджоли переносять разом з медом.) Ну, поговоримо ж любенько: треба повінчатись і найхутче, - це раз...

М и х а й л о. Та як же його зразу укоськати моїх батьків? Трудна річ, тут треба поволі.

П а в л о. Що? Ти сподіваєшся ще на згоду з своїми?

М и х а й л о. Атож!

П а в л о. Ха-ха-ха! От ушкварив! Та швидче в мене на долоні волосся виросте, ніж це станеться; і в думку собі не клади!

М и х а й л о. Чого ти так думаєш? Тепер не ті часи, щоб вони мою волю захотіли в'язати, та й люблять, - не чужий же я?

П а в л о. Тим-то, що люблять, то й будуть рятувати тебе; це ж для них "бесчестие званню".

Ми х а й л о. А як я не схочу їхнього рятунку?

П а в л о. Проклянуть. Тут уже так і клади: прийдеться з родом поламати навіки!

М и х а й л о. А далі що?

П а в л о. Жити своїми руками і завойовувати невпинною працею собі щастя.

М и х а й л о. Трудне щастя...

П а в л о. Звісно, шлях терновий; треба з певними силами рушати в дорогу. Але я тебе на цьому шляху не покину, вір!

М и х а й л о. Знаєш, і піп не повінча без согласія батьків...

П а в л о. Пусте! Ми вже про це балакали з дядьком твоїм; він домовить і попа!

М и х а й л о. Правда, правда; тут єдиний дядько поможе. Тільки почекай!

П а в л о. Що, страшно зразу одцуратися од панських розкош і придоб?* (*Придоба - зручність.)

М и х а й л о. Не страшно, а безглуздо, не спробувавши броду, кидатись у воду. Коли все одно ламати, то чому не зробити проби? Ану ж переконаю їх і випрошу згоду? Батько мій чоловік простий і не надто уже лихий; мати драматургію нехай і зробить, але...

П а в л о. Тож-то, що але: одкриєш таїну та гвалту наробиш! Слухай мене: кинь оті проби, їдьмо мерщі з Катрею: адже над нею висить тяжкий меч!

М и х а й л о. Як же його так зразу? Та от візьми, щоб поїхати повінчатись, упорядитись як-небудь треба грошей; то як же я обійдусь без батька?

П а в л о. Так-так, правда... дарма! У мене оце умерла тітка і по духовній одписала тисячу карбованців; вони там мені й прислані опекою. Візьми їх, серце!

М и х а й л о. Спасибі, друже! Але остатніх твоїх  грошей не візьму: коли я і чим їх віддам?

П а в л о. Не плети абичого, тут діло іде про чоловічу жизнь, а ти будеш у якісь гонори грати! Хіба лишень для того, аби крутить!

М и х а й л о (чуло). Друже мій, Павле! Невже ти мене важиш за паршиве ледащо? Невже я буду здатен усе, що придбав найкращого у своїй душі, закинути ласощі ради? Невже ти мені більше не ймеш віри? Чи ж я упав так низько, чи безповоротну підлость вчинив? Чого ти мене кривдиш - що я один раз хочу побалакати з батьком за неї?.. Таж я серце своє готовий оддати за Катрю...

П а в л о. Угамуйся, друже! Вибач мені: може, справді у мою голову одне погане лізе? (Пригорта його). Тільки слухай, коли уже наважився з старими побалакати, то не одсовуй справи! Бо, не дай боже, дійде чутка до двору, то сяк чи так, - а замордують твою милу.

М и х а й л о. Я сьогодні конешне перебалакаю, а там, як не в лад, то я мерщі - до вас.

П а в л о. Ну, як знаєш; тільки поводься, як твоє серце прокаже, та не бари діла! Я ще з тиждень пробуду в цих краях у дядька. У його й гроші твої лежатимуть.

М и х а й л о. Не вимагай мене, серце, за гроші: вони тобі знадобляться на чорний день.

П а в л о (устає). Ти знов своє? Твоє діло та Катрине і є той чорний день: мені ваше діло дороге; то не смій мені й писнути, бо, їй-богу, ще поб'ю!

 

Михайло, усміхаючись, обніма Павла.

 

А мені на чорта вони, оті гроші! Поки оці мозольні руки не одсохли, - працюватимуть; та чи багато мені й треба!.. На діло - друга річ, а для мене самого...

М и х а й л о. Поки самого, а - усміхнеться доля, то й власного щастя заманеться...

П а в л о. Кому, нам? Гай-гай! Не на те пішли! Нам, лихом битим боякам, не про своє щастя дбати! Наша доля, Михайло, може, десь у тумані гойдається на гілці... Ну, прощай! Не дбай же тільки про себе самого, а пам'ятай, що в твоїх руках чужа жизнь! (Хутко обніма і виходить).

 

Михайло проводжа.

 

В И Х І Д  ІІІ

 

Михайло сам; вертається з рушницею.

 

М и х а й л о. От тобі і щастя! Швидко минув чарівний сон: розбуркав Павло грубо, жорстоко, - і сувора доля, з турботами, з нуждою та скрутою, грізно стала перед очима... (Бере рушницю, опирається на неї). Але Павло правду казав: страшно за мою зірочку! Треба рішатись батьку сказати. Тільки як його підійти? Язик не повернеться. Коли б як наздогад; або призвичаїти потроху до цієї думки... А може, матері перше сказати, попросити? Просто голова туманіє... А треба, треба! (Замислившись, іде).

 

Декорація хутко міняється.

 

Картина 2

 

Дворище Дзвонарихи. Направо хата, збоку сінешні двері; за хатою садок. Ліворуч - тин і причілок другої хати, Дмитра Ковбаня. Просто - повітка й ворота; за ними йде вулиця. По той бік мріють городи, а над заленочком садків здаля сяє хрест і баня церковна. Вечір. Спочатку ясно, а під кінець сонце заходить і сутеніє потроху.

 

В И Х І Д  І

 

Дзвонариха стара і Катря.

 

Д з в о н а р и х а (виходить, обпершись на Катрю, і сіда на призьбі). Ху-ху! (Оддихує). Хвалити милосердного бога, і не гадала, і не сподівалася уже більше бачити ясне сонечко, небо святе, а господь і привів.

К а т р я. Я така рада, така рада!

Д з в о н а р и х а.І я рада, доню: раз за тебе, а друге, що мені дано ще пільги спокутувати гріхи мої. (Позирає кругом). Як же славно тут дихати свіжим повітрям; дух який іде з садочка: гвоздиками, любистком, пахне... Дихала б і не надихалась!..

К а т р я. Дасть бог, мамо, швидко одужаєте тепер: я вже так молилась, на часточку подавала. Сьогодні і паніматка в церкві питались про вас і проскурку ото дали.

Д з в о н а р и х а. Спасибі їй, що згадала; як одужаю, то й я одслужу їй чим-небудь. А от, доню, чим оддячимо лікареві та паничеві, отим спасенним душам?!

К а т р я. Молитвою хіба однією.

Д з в о н а р и х а. Без їхньої добрості пропала б я... А що з тобою, сиротою, було б, - то й подумати страшно! Що вже лікар добрий, а що панич Михайло, - то такого й не бачила: щодня навідував. Тебе от читати довчив. Не знаю, у кого й удалася ота дитина? Хіба в дядька?

К а т р я. У якого, мамо?

Д з в о н а р и х а. У пана Олександра, брата нашого пана. Наші пани з ним у сварці з того часу ще, як він оженився з простою дівчиною, кріпачкою.

К а т р я. Як? З простою?

Д з в о н а р и х а. Еге, з Мотрею Пальоною.

К а т р я. Хіба бува, що пани беруть селянок?

Д з в о на р и х а. Рідко, але трапляється.

К а т р я. Ну, а покійні старі пани? Дозволили?

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos.docx)Mychailo_starickiy_ne_sudylos.docx127 Кб1759
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos.fb2)Mychailo_starickiy_ne_sudylos.fb2266 Кб1597

Пошук на сайті: