Михайло Старицький - Талан (Повністю) (сторінка 3)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_talan.docx)Mychailo_starickiy_talan.docx114 Кб1674
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_talan.fb2)Mychailo_starickiy_talan.fb2240 Кб1474
 

Спочатку ближні, а далі й усі розсміялися. Саме тоді Гирявий махнув: одні вступили, другі спізнились, треті почали іншу пісню. Вийшла кацен-музик.

 

Г и р я в и й (схопившись за волосся). Ай! Зарізали!!  

 

Хор так і пішов, а на кону вже поправився.

 

В И Х І Д  XV

 

Ті ж і Котенко.

 

К о т е н к о (після добрих оплесків і криків "браво" виходить усміхаючись). Ага! Прочумались-таки! (Знову виходить). Ні, публіка в театрі інтелігентна! (Гирявому). От сьогодні хор добре вступив. Спасибі! (До хору, що ввійшов). Молодці, хлопці! (Квятковській). Ну, моя квіточко, заткнім лихо за пояса та на злість ворогам... Ну, боже благослови! (Возлагає руку).

 

Квятковська вибігає з легеньким оплеском.

 

О? І єсть!

К у л і ш е в и ч. Чого ви на мене визвірились?

К о т е н к о. Хе-хе-хе! На вас і визвіришся, як вищирите зубки...

К у л і ш е в и ч. Атож: не кладіть пальця в рот...

К о т е н к о (гладить її по плечу). Кусаний уже, моя люба!

К у л і ш е в и ч (виходячи на кін). Отак краще: ласкаве телятко дві матки ссе...

К о т е н к о (вслід). Мені, бідному, хоч би одна, та добра!

 

В И Х І Д  XVI

 

Котенко, Лучицька, Кулішевич, Квятковська, Гирявий та хо р.

 

К о т е н к о (зачувши грімовий оплеск). А! Це знов отій примадонні? От каторжна, гадюка чортова! (Знову грім). Розчавив би, щоб і між ногами не плазувала! (Знову оплески). Тпху! Пропадіть ви пропадом! (Іде сердито до уборної, зрива парик). Які се ти мені парики даєш? Просто рощитать, та й уже!

 

Лучицька виходить з букетом. Крик за лаштунками: "Лучицьку, Лучицьку!" З-за лаштунків виходить Кулішевич, Квятковськаі хор.

 

(З уборної). Квятковська, на вихід!

Г и р я в и й. Лучицьку кричать.

К о т е н к о. І Квятковську - я чую. Випустіть двох.

Г и р я в и й. Лучицька і Квятковська, на вихід! Даю!

 

Виходять. Крики: "Браво! Лучицька, Лучицька!" Дехто: "Котенко!"

 

Лучицька і Котенко!

 

Виходять. Крики: "Браво, браво!! Лучицька Solо!"

 

К о т е н к о (хмуро). Випустіть її, та й годі! Більше ні разу! Готуйте картину! Дзвінок!

Г и р я в и й. Лучицька! Даю!

 

Страшний оплеск і крики.

 

Л у ч и ц ь к а (з букетом і вінком іде до уборної). Ху, утомилася! Голова горить... серце ниє... мов пережила страшну годину... А проте і втіха тремтить... {Маринці, що за нею увійшла). Води мені, голубко, і одеколону.

 

На кін виходить і публіка розмаїта.

 

В И Х І Д  XVII

 

Ті ж та Антипов, Юркович та молодь.

 

А н т и п о в (пробираючись важно до уборної 1-ї). Прекрасно! Чудесно! Ансамбль превосходныq!.. Все на своих мостах... Одобряю, одобряю. (Подає на ходу Котенку і Кулішевич руку).

Ю р к о в и ч (вийшов з дальньої уборної, хитаючись). Неподражаемо!.. Антик! Мы малороссы! Рrachtvoll!.. Сharmant Delicieux!* (*Чудово! (Нім.) Прекрасно! Чудово! (Франц.)) И все не она, а мой друг Котенко... потому - крот... и Гирявый, ура!!

Г и р я в и й (сіпа). Що ти? Антипів он!

Ю р к о в и ч. О? Громовержец!.. Испаряюсь! (Ховається).

А н т и п о в (у дверей № 1). Можно?

Л у ч и ц ь к а. Войдите.

А н т и п о в (входить). Великолепно! Очаровательно! Вы целая прелесть! Ручку, ручку позвольте!

Л у ч и ц ь к а. Вы довольны? Очень рада. А я боялась, что будете бранить... я сегодня как-то расстроена...

А н т и п о в. Вы сегодня восхитительны, моя дива! За одно только журю и буду журить: грех, большой грех! Для такого таланта рамки малы; он рвется из них, а они давят... Мелко, мелко для вас! Поймите зто! Пора на широкое, могучее море!

Л у ч и ц ь к а. Море пустынно й нелюдимо, на нем и затеряться, и утонуть легко; родная ж речка с зелеными вербами и безопаснее, и симпатичнее.

А н т и п о в. Полноте ребячиться; вам и моря мало... океан вас ждет безбрежный... Нет, я теперь от вас не отстану...

Л у ч и ц ь к а. Я хоч й робка, но упорна...

М о л о д ь (входячи). Непорівнянна! Пишна! Богине наша! Браво!! (Аплодують).

Л у ч и ц ь к а (розчулено). Дякую, дякую, мої любі! Спасибі, голуб'ята, за щирість! Нате вам на спогад! (Роздає з букета квіти).

 

Всі цілують їй руки.

 

 В с і. Спасибі! Слава! Слава!!

А н т и п о в. Ну, теперь и меня придавят... Эх,юность горячая, - завидно!.. Пропустите хоть ветерана! (Пробирається).

К о т е н к о (в двері). Господа, полиция запрещает... Прошу вас! Зто беспорядок... Сейчас начало! (Гирявому). Давайте занавіс. (Сердито своїм). Завела чисто содому!

К в я т к о в с ь к а. Ще й не те заведе!

К о т е н к о. Господа, прошу очистить сцену!

 

Метушня. Дзвінок. Всі виходять. Котенко і Квятковська - за лаштунки.

 

В И Х І Д  XVIII

 

Лучицька та Квітка.

 

Л у ч и ц ь к а (тре собі одеколоном виски). Як дрижить у мене все... Яка радість, яка втіха висока!.. Якого ж ще раю? Одваги, Марусю, більш одваги і сталості! І доля нас не злама! (Виходить на передкін).

К в і т к а (підбіга з букетом). Царице моя! Провідна зоре! Ви окували мою душу, сп'янили...

Л у ч и ц ь к а (збентежено). Тихо, бога ради... Ні слова, Антон Павлович, ні згука! Минуле зосталось за нами: воно нас не дожене, та й ми до його не вернемось...

К в і т к а. Чому не вернутись, чому?

Л у ч и ц ь к а. Шляхи наші розійшлись.

Г и р я в и й (підбіга). Ваш зараз вихід.

Л у ч и ц ь к а. Чуєте? Он що зове і тягне мене! Он чия тепер я рабиня! (Показує рукою на кін).

 

Квітка схопився за голову.

 

Завіса

 

ДІЯ ДРУГА

 

Середина розкішного покою в готелі. Двері просто - вхідні, направо - до кімнати. По стінах вінки; на столах і усюди багато коштовних речей.

 

В И Х І Д  І

 

Палажка, Марина, потім лакей.

 

М а р и н к а (за чаєм). Сьогодні Маруся краще спала, а то ті дві ночі ані на крихітку: то руки лама, то уставиться і дума щось, дума, ані озоветься.

П а л а ж к а (п'є з мисочки). І що їй сталося? Чи не зобидив хто? А може, наврочив? Так ні: всі забігають, навідують, і великі й малі, - всі зажурилися...

М а р и н к а. Ох, не всі, не всі: Квятковська аж скаче, та й Юрій Савич радий, помічаю.

П а л а ж к а. Ох, оті кіятри, пропади вони пропадем! Тільки з чортами єднання. Всяк тобі з ними наклада. Примажеться, прибереться і почне перед миром ламатись: і регочеться, і співа, і танцює, і плаче, і репетує... А ті радіють, гукають, ляскають... один гріх і спокуса! (До лакея, що стукнув дверима). А         ти не грюкай дверима!

Л а к е й. Невозможно основательно ногою:      руки заняты-с.

П а л а ж к а. Принеси масла й сметанки.

Л а к е й. Сметаны нетути.

М а р и н к а. Не сметаны, а сливок.

Л а к е й. Сливок? Понимаем; сейчас. (Виходячи). А то сметаны! Сметана одно положение, а сливки другое.

П а л а ж к а. А сливки в нас на дереві ростуть! От ще вовна! Ти йому по-християнськи, а воно тобі зуби скалить!

М а р и н к а. Ситниці нема, а Маруся любить з маслом... Збігаю та куплю. (Одягається й іде).

 

В И Х І Д  II

 

Палажка і лакей.

 

Л а к е й (приносить сливки). Извольте-с; материал первого сорта.

П а л а ж к а. Ще хвастається. (Розгляда). Оце первий сорт? Охота по цих городах їздити та клопіт на голову брати!

Л а к е й (виходить). Известное дело: деревенщина - репа, а город - фантазия!

П а л а ж к а. Тпху на твоє пір'я!

 

Стук у двері.

 

Хто там? Тихше? Чого ви, пане? Вона просила, щоб їй покій дали.

 

В И Х І Д  III

 

Палажка і Квітка.

 

К в і т к а (в дверях). А як їй, няню, голубочко?

П а л а ж к а. Мов краще б то, а то так налякала!

К в і т к а (переходить в кімнату, поблиз дверей). Няню, вірте, я ці три дні трохи рук на себе не зняв: сюди прибіжу - не пускають, питаюсь у того, другого - ніхто нічого певного не зна, в театр кинусь - там тільки шиплять, іроди, та брехні точуть, та зуби скалять...

П а л а ж к а. Там так-таки! А вам же, пане, що? Запалились, і тепер з розуму зводить? Так і не пущу тебе до неї, не допущу.

К в і т к а. Няню, ріднесенька, тепер не те, тепер я гину. Порадьте ж мене, чим мені в Марії Іванівни ласки добути? Я по щирості... жоною, перед богом жоною хочу узяти...

П а л а ж к а. Коли з богом, по щирості, то друге... Тільки як матір ваша - чи згодиться? Пані велика! (Переходячи в супротивний бік від кімнати Лучицької, на передкін).

К в і т к а. Мама мене любить... я один... не одмовить... Звичайно, тільки театру не дозволить.

П а л а ж к а. Та за це ще подякувати; а я боюсь, щоб не збаламутили дитини, бо я за мою ягідку сама оцими старими руками задавлю всякого...

К в і т к а. Та я росі на неї впасти не дам!

П а л а ж к а. А глянь мені у вічі, кажи правду, як на сповіді.

К в і т к а. Кохаю, няню, не тямлюсь навіть... Тільки вона мене... ох, горенько тяжке! Скажіть мені, сивесенька, може, вона кого коха... Отого Марка... не помітили?..

П а л а ж к а. Господь її зна... так ні, ні! Марко, справді, і перервався б за неї... а вона, кілько раз чула, каже йому, що має за брата, за друга, та й годі... Так,так!

К в і т к а. Нянечко, лелечко! Ви одживили мене... Я б і птичого молока для неї дістав.

П а л а ж к а. Птичого? Що то як молодий хлопець запалиться, та ще панич: цілий світ кида під ноги, а потім і шматка хліба жалує...

К в і т к а. Нехай на мене всі напасті і лиха, коли я яку кривду вчиню! Поможіть мені тільки, бабусю, поможіть, голубочко: ви як мати їй, ви можете порадити... Нехай хоч пустить мене, хоч дозволить перекинутись словом...

П а л а ж к а. Скажу, скажу. Вона добра дитина: не бійся, соколе, та богу молись, то все вийде на добре.

К в і т к а (цілує її в голову). Бабусенько! Озолочу... вік за вас молитимусь...

Л у ч и ц ь к а (із спальні). Хто там?

П а л а ж к а. Та то я... Іди з богом! Тихо!

К в і т к а. Передайте їй до рук. (Дає листа).

 

В И Х І Д  IV

 

Палажка, Жалівницький і Маринка. Жалівницький в дверях спіткався з Квіткою і скам'янів.

 

Ж а л і в н и ц ь к и й (няні). Чого ви, бабусю, панича отого пускаєте? Адже заказано?

П а л а ж к а. А ти мені що за хазяїн?

Ж а л і в н и ц ь к и й. Таж Маруся слаба... її турбовати не слід.

П а л а ж к а. Не вчи, не вчи! Бач, "чого пускаєте, стурбують..." А сам чого рипаєшся? Коли нікого, то й сам не ходи...

М а р и н к а (спалахнувши). Як? Щоб Марк Карпович не приходили? Що ви, няню? Марусі вони та і всім...

П а л а ж к а. А надто тобі - нема й ріднішого.

М а р и н к а. Няню... як таки...

П а л а ж к а. А так: шила в мішку не втаїш, а тільки не в своє діло втручається... Чого пускаю? Діло єсть, то й пускаю: мені Маруся не чужа...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Няню, пробачте; я не хотів вас образити; я знаю, що ви Марусі за матір...

П а л а ж к а. То-то ж! А то: чого пускаєте? Діло єсть, то й пускаю...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Та не вірте отим розбещеним панам...

П а л а ж к а. Чом не вірити? Чоловік поштивий, статечний... Чого пускаєте? Того, що хочу...

Л у ч и ц ь к а (з кімнати). Няню, що там?

П а л а ж к а. Зараз, зараз іду! (Бере сукню і йде). І ти чоловік добрий, нема що... А то "чого пускаєте"?

Ж а л і в н и ц ь к и й. Бурчить-таки; зобидилась...

М а р и н к а. Няня як розсердиться чим, то нешвидко втихомириться... і вже тоді не спиниш - що слід і що не слід скаже: хоч би й про мене...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Хіба вона видумує про вас?

М а р и н к а (засоромилась). Ні, не те... але для чого? Кому інтересно? Мало що в кого не болить!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Хороше у вас серце... (Хоче вийти).

М а р и н к а. Куди ж ви? Маруся зараз вийде...

Ж а л і в н и ц ь к и й (глянувши на дзигарі). Репетиція швидко: спізнюсь.

М а р и н к а. І мені б треба: Марусі ліпше...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Слава богу. То й ходім.

М а р и н к а. Так я зараз! (Побігла до кімнати).

 

В И Х І Д  V

 

Ті ж і Юркович.

 

Ю р к о в и ч (вліта). Що? Як? Нічого? Га? Нема... Отруїлась?

Ж а л і в н и ц ь к и й. Чи ви не сказились? З чого б же вона, борони боже...

Ю р к о в и ч. А знаєте, всякого бува... пригода... чоловік часом не сподівається, і раптом - пуф!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Остатнього завжди стерегтись треба і держать язик за зубами...

Ю р к о в и ч. Що зуби - пусте! Але в чім непорозуміння? Какой мотив атого таинственного исчезновения: закулисный или личный? Чи привереди, чи слабість, чи...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ви найкраще зробите, як дасте Марії Іванівні спокій, найкраще - і для неї, і для себе...

Ю р к о в и ч. Вибачайте, я хутко, не забарю часу... я нишком... В городе, знаете, разнеслись слухи, странные, неприятные.... даже, если хотите, двусмысленного чего-нибудь. Кому же их проверить и исправить, как не нам? (Захлебываясь). Мы - стражи общественной совести, мы заведуем ее мнением, мы направляєм симпатии; на нас лежит злоба дня... Мы должны профильтрировать всякого новости и подносить публике оздоровленную пищу. Наконец, в интересах Марьи Ивановны... задля вигоди її треба провіяти, просіяти плітки...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Або наплодити їх іще більше?

Ю р к о в и ч. Сохрани бог, борони боже! Що ви? Ми малороси? Ми тільки за правду!

Пошук на сайті: