Михайло Старицький - Талан (Повністю) (сторінка 7)

 

Уходят.

 

В И Х І Д  VIII

 

Лемішка, Гаша, Палажк а, а потім Лучицька.

 

Г а ш а. Сюди, сюди, вон у том хлигелі.

Л е м і ш к а. Ага, ага! Я й ходить тут боюсь... так пишно...

Г а ш а. А хто там? До вас прієхав чи прийшол хтось! (Сама виходить і за дверима ховається).

П а л а ж к а (виходить на рундук). Хто, хто? (За-криває очі рукою). І недобачаю... Стій! Батько Маринчин?

Л е м і ш к а. Він самий.

П а л а ж к а (сходить). От несподівано! Голубе мій! (Обніма). Як же я рада... як рідному!.. Мов помолодшав?

Л е м і ш к а. А помолодшав: дочку видаю заміж.

П а л а ж к а (в кімнати). Марусю! Марусю! Іди сюди, кинь лихом їй в вічі: то все вона бреше... А ось глянь, хто приїхав!

Л у ч и ц ь к а (на рундуці). Хто? Хто б міг? (Сходить, утира очі). Роман Михайлович?! Татко? (Кидається, обніма).

Л е м і ш к а (все ловить і цілує їй руки). Благодійко! Янголе божий! Сонечко наше! Як же ми там за вами нудимось, як тужимо!..

Л у ч и ц ь к а. Не забули ще?

Л е м і ш к а (плаче). Не забули, повік не забудемо... І вороги схаменулись... А маненькі аж плачуть. Бідний хазяїн наш Безродний прогорів, помічником у Котенка служить, а той ніби "сосьєте", тільки сам усім крутить.

Л у ч и ц ь к а. Безродний помічником? Себто сценаріусом? Господи, за віщо ж йому така покута? Ця новина кригою обсипа серце... Такий багатий був, пановитий... і все своє добро на химеру спустив.

Л е м і ш к а. Так, так!.. Ось листа вам пересила Марко Карпович, - бере мою дочку...

Л у ч и ц ь к а. Маринку? Мою любу, мою горличку? Це ж мені така радість... а я й не спитала! Давайте, давайте листа!.. (Бере, розрива). Як же вона? Що? От спасибі Марку!

Л е м і ш к а. Здорова... за вами все плаче... Вам до ніжок кланяється, благословенія просить...

 

Лучицька жадно чита, а Лемішка кива головою няні.

 

Ой змарніла наша матусенька!

П а л а ж к а. Хоч у труну ложи! Та як же й не змарніти, коли в таке пекло попала? Як приїхали сюди, так спочатку Марусю не пустила й на очі; син хотів був тікати... так вона ніби помирилась з невісткою, стала кликать до себе... Ну, моя зірочка й проясніла - і я рада... Та ненадовго: стала я помічати, що й Маруся почала нишком плакать, і він, Антось отой, більше та більше хмуритись...

Л у ч и ц ь к а (цілує листа й хова за ліф). Друже мій! Єдиний мій! От уже хто не зрадить, так не зрадить, а душу за друга положить!.. Так рада моя Маринка?

Л е м і ш к а. Там уже така щаслива, так кохаються... Коли б тільки їй ще ви - то й раю не треба... Та і публіка кричить притьмом за вами, і Котенко...

Л у ч и ц ь к а. Не знаю, не знаю... Ех, я уже мертва! Нема мені світу... (Переміня тон). Та то я жартую... а мені така радість, так весело, так весело, як давно не було! Мов теплим вітром на мене повіяло з рідного краю. А як же ви сюди попали?

Л е м і ш к а. Мені в сусіднім городі дісталась по спадку хатка, дак я одпросився продати її та справити посаг Маринці.

Л у ч и ц ь к а. А, от і чудесно; і од мене теж передасте...

Л е м і ш к а. Я ще на повороті заїду, а тепер хапаюсь: боюсь спізнитись на потяг... хмара насува... Ну, храни вас господь! (Цілує руки). А назад...

Л у ч и ц ь к а. Конечне заверніть! Я така рада, мій старенький...

П а л а ж к а. Ну, прощавайте та йдіть мерщій... а то онде вже збігаються! Я проведу вас. (Веде в хвіртку, гаряче жестикуліруючи).

Л у ч и ц ь к а. Ах, як боляче! От тепер-то почулось, що згаряча я порвала! Зрадила діло велике ради свого власного серця, і мені моя зрада зрадою ж і б'є!

 

В И Х І Д  IX

 

Лучицька і Квітка.

 

Грім. З цього часу блискавка блиска. К кінцю дії буря і дощ.

 

Л у ч и ц ь к а. Ай (Закрила очі).

К в і т к а (підходить). Марусе!

Л у ч и ц ь к а. Ай! Ти? Ах, як мене грім налякав!

К в і т к а. Чистим душам грому не страшно... Об'ясни мені, бога ради, щиро. (Голос дрижить). Од кого цей лист? Тут написано: "Прости, я розлюбив тебе, а покохав другу... ти собі знайдеш..." І так далі... грубо, цинічно...

Л у ч и ц ь к а. Що-о? Я не розумію нічого... А дай!

К в і т к а (показує уривок). Читай - я не прибавив.

Л у ч и ц ь к а (придивляється і сміється). Це ж не до мене лист!

К в і т к а. У тебе знайшли... Тут нема сміху... Тут жах!

Л у ч и ц ь к а. Ні, голубе мій, -  один тільки сміх. Знаєш, що се таке? Це моя роль із "Глитая": се той лист, що Глитай підробив і приніс Олені.

К в і т к а. Роль? Невже?

Л у ч и ц ь к а. Роль, роль... хіба не пам'ятаєш? Та я тобі й покажу...

К в і т к а. Може... Однако все-таки... странно... Я хороше не помню... Какое ужасное недоразумение... Я не могу придти в себя...

Л у ч и ц ь к а. Ти мені не ймеш віри? Невже ти зміг про мене так чорно помислити? Антосю, що ж се?

К в і т к а. Прости! У меня расшатаны нерви... какая-то тупая боль... Да, все одно к одному... кругом разочарования, неудачи, неприятности.

Л у ч и ц ь к а. Ти мене лякаєш... Що ж скоїлось?

К в і т к а. В земство нема чого й думати: остатня стежка закопана!

Л у ч и ц ь к а. Чого ж то? З якої причини?

К в і т к а. Одна причина, одна!

Л у ч и ц ь к а. Все я?

К в і т к а. Що ж ти з ними вдієш! І кланяться перестали... Нема просвітку: руки складай та й лежи нікчемною колодою, поки згниєш.

Л у ч и ц ь к а. Я? Я тобі світ заступила?

К в і т к а. Не ти, а панські привереди... А! (Йорза волосся).

 

В И Х І Д  Х

 

Ті ж  і Гаша.

 

Г а ш а (вибіга). Бариня на минутку зовуть вас... сюда...

К в і т к а. Сейчас! (Іде за нею).

 

При світі блискавки видко в гущавині бариню і Квітку.

 

Л у ч и ц ь к а. А коли я поміха, коли я всім тут каменем на шиї - так ясно що: зайву личину тра набік!

К в і т к а (хутко, скажено). А! Наконец-то комедии разоблачу! (Бере Лучицьку за руку). С кем это вы изволите любовные переписки вести? (Лучицька дрижить. Пауза). От кого - не роли, а любовные письма получаете?

Л у ч и ц ь к а (змертвілим голосом). Антось! Не оскорбляй меня!

К в і т к а (напряженнее). С кем обниматься изволили?

Л у ч и ц ь к а. Не оскорбляй! Что зто? Гвалт?!

К в і т к а (несамовито). С кем об-ни-ма-лась?

Л у ч и ц ь к а. З Лемішкою... отцом Маринки,.. Спроси няню...

К в і т к а. Одна шайка! Где бы он взялся здесь?!

Л у ч и ц ь к а. Проездом... Клянусь богом... Опомнись!

К в і т к а. Где письмо? Отдайте мне его!

Л у ч и ц ь к а. Вот оно. (Дістає).

К в і т к а (вирвав). От какого-нибудь поганого актеришки - и у сердца храните... А! знаю, от какого мерзавца зто письмо!

Л у ч и ц ь к а (пошатнулась і ухопилась за спинку стула; коси від руху впали). Не от мерзавца, Антон Павлович, а от честнейшего и преданнейшего мне человека...

К в і т к а (скажено). От преданнейшего? Так у вас там, между зтой... зтой... преданнейшие люди?

Л у ч и ц ь к а (ніби одгонячи образу рукою, а другою за голову). Остановитесь!.. Не оскорбляйте!.. Пощадите!

К в і т к а (ловить слова у листі). А-а! Вот оно: "богорівна", "неспогадана", "верніть мирові дар божий"! Так вот в чем дело? Так зто все была жалкая комедия... водевиль с переодеаанием?.. Вы разыгрывали угнетенную невинность, я получил роль простака, дурачка-буффа, а настоящий герой был за кулисами...

Л у ч и ц ь к а (задихаючись). Остановитесь!..

К в і т к а. Туда вас тянет, туда манит цыганская жизнь, а здесь - тоска, разойтись негде... Обманулись в расчетах... Что ж? Вы здесь не пленница... насиловать воли не будем! (Виходить, кричить вбік). Коня мне!

Л у ч и ц ь к а. Ай!! Бесчеловечно! Безбожно! За что же? За что? (Рида).

 

В И Х І Д  XI

 

Лучицька і Палажка.

 

П а л а ж к а (підбіга). Що знов? Що?

Л у ч и ц ь к а (кидається до неї з риданням). Вигнав!.. Дочекалась! І за що? Обридла... світ заступила... в тім і вина! (Лама руки). А! Дайте ж мені чого... щоб я... навіки забулась... Тільки далі од цього місця, далі!

П а л а ж к а. Заспокойся, ріднесенька! Будь вони прокляті, іроди!

Л у ч и ц ь к а (збентежено). Тікати, тікати звідсіль! Няню! Беріть... тільки мою шкатулку... а їхнього - ні рубця... Підводу найміть...

П а л а ж к а. Та хай їм все завалиться! Я зараз... Тільки надворі горобина ніч.

Л у ч и ц ь к а. Пішки піду! Туча, няню, не така жорстока, як люде: буря порве все, та хоч серця не займе. Грім одразу уб'є, та катувати не буде... А тут катують і не докатовують... Ходім!

 

Няня її піддержує.

 

(Вона сливе пада). Боже! (Сповза з рук няні на коліна). Скінчи мої муки!.. Над силу кара, над силу!

 

Грім, дощ, буря.

 

Завіса

 

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

 

Картина 1

 

Велика на першім плані кімната, зовсім проста. Двері одні посередині, а другі, маленькі, зліва. Шкапи з книгами, нотами і дорогими костюмами. Зліва - писарський стіл; на ньому афіші, тетраді; обік його крісло і стул. Справа навпроти - столик і дзеркало з причандалами для гримировки; при ньому стул,                      лампи і свічі.

 

                                      В И Х І Д  І

 

Котенко, парикмахер і потім Безродний.

 

К о т е н к о. Що се? Новий парик? Нові втрати?

П а р и к м а х е р. У нас же не було на Богдана.

К о т е н к о. А на сотника, на Карася?

П а р и к м а х е р. Степан Іванович казали, що не підходять.

К о т е н к о. Що ти мені з своїм Степаном Івановичем? Щоб, як і він, процвиндритись! Минуло панування : я тут хазяїн, а він у мене слуга...

П а р и к м а х е р. Та я, як прикажете...

Б е з р о д н и й (входить). Чи не подивишся, Юрій Савич, на кін? Чи так обставив?

К о т е н к о. Прийду! А ти огляди мені добре хористок та й других, щоб не вибігали з підкрученими чолками або в туфлях... От там май око, а за моєю фризурою уже я буду сам доглядать.

Б е з р о д н и й. Що таке? До чого се - не розумію...

К о т е н к о. Так, наздогад буряків, щоб дали капусти. Будь ласка, щоб мені зміни в картинах хутко; забіжи ще в суфлерську, -  першу сцену викидаю, та не прогав і капельмейстеру про це сказати... Та повертайся моторніше: тра забувати колишнє, а коли робити, дак робити...

Б е з р о д н и й. Хіба я чим схибив? Хіба нехтую обов'язками?

К о т е н к о. Та ні, ні! Я так... Тут нема часу на бесіду: хутше, хутше!

 

Безродний, знизавши плечима, виходить.

 

Ну, годі! До пані Лучицької!

 

Парикмахер виходить.

 

В И Х І Д  ІІ

 

Котенко і Квятковська.

 

К в я т к о в с ь к а (вліта шалено). Чого се ви і сьогоднішню, і завтрішню мою роль, мою власну роль, передали Лучицькій? Яке мали право? Нехтувати, топтати мене хочете, га?

К о т е н к о. Уже знов? Яка ти чудна та нерозсудлива! Що ж я маю чинити, коли публіка кричить: "Подавай Лучицьку!" Мені її власною шкурою не учити: вона нам грошики дає, вона нас годує, значить, повинні ми її слухатись...

К в я т к о в с ь к а (вередливо). Ви перше не те кричали: ви не вважали на неї, не вважали на збори, а мені давали ролі, не спиняли мого розвитку.

К о т е н к о. Дурна ж ти: хіба тоді мені що боліло? Чужими боками можна боротись, а своїми дошкуля...

К в я т к о в с ь к а. Поки чужі боки були, так і дихати було вільно, а як прибрав до рук, так тільки про одного себе й дбаєш, зажера ненатлий!

К о т е н к о. Та не кричи, -  от наказаніє! Ти б то уже грошей не любиш? Чим більше в касі, тим краще й тобі.

К в я т к о в с ь к а. Не хочу я грошей; я тобі ними в вічі жбурну.

К о т е н к о. А я підберу й заховаю.

К в я т к о в с ь к а. У, огидливий хапуга! За що я загубила свій вік молодий? (Плаче). Нащо віддала скарб свій дівочий?

К о т е н к о. Недержаний трохи...

К в я т к о в с ь к а. Що-о? Що? Та я тобі очі видеру!

К о т е н к.о (одступа). Но-но! Стій-бо! То я про себе...

К в я т к о в с ь к а. Про себе? Ну-ну, пожди! Ти щось починаєш знов подлювати? Поки оте кошеня не прибилося, поти й життя було!

К о т е н к о. Впроголодь...

К в я т к о в с ь к а. Не тобі тільки, кабанюці! А хористки? Не порався хіба з них талани робить? Га?

К о т е н к о. Ну, вже завела! Пішла згадувать... От напасть! От влопався!

К в я т к о в с ь к а. Не бійсь, так од мене не одчепишся! Може, я й сама тобі плюну межи очі, а доти не подарую свого! Знаю, знаю, певно, уже закортіло панії, яку за патли вигнали з двору? Заманулося сухотньої повії? Закохався у дохлу Лучицьку?

К о т е н к о. Та схаменись!.. (Одступа).

К в я т к о в с ь к а (напором). Мовчи! Бачу, бачу! Од того ти їй і потураєш! Перше, як гнав її, - то й незугарна, і неталановита, і приндя, а тепер уже й талан розшукав богорівний?

К о т е н к о. От злигався!.. Та що ти собі...

К в я т к о в с ь к а. Мовчи! Начитуєш? Начитуєш, як мені, поки не стала полюбовницею твоєю?

К о т е н к о. Та одсахнись! (Тіка).

К в я т к о в с ь к а. Мовчи! Начитуєш? У, як піймаю, -  начитаю і я!

К о т е н к о. Та... що ти... (Тіка далі).

К в я т к о в с ь к а. Мовчи! Начитаю!

К о т е н к о (у дверях). Тпху! Сатано! Тікати, чисто тікати!

 

В И Х І Д  ІІІ

 

Квятковська і Юркович.

 

Ю р к о в и ч (вбіга з галасом). Квіточко пишна! (Цілує руки). Уф, яка прелість! Як розцвіли, як розвернулись! Красуня, богиня! А очі, очі! Найкращі зірки з неба украли... І вас бог не кара?

К в я т к о в с ь к а (важко дише, хоче затаїть гнів). Кара, іменно кара, і кара жорстока.

Ю р к о в и ч. Я помолюся за вас... може, умилосердю небо...

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_talan.docx)Mychailo_starickiy_talan.docx114 Кб1676
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_talan.fb2)Mychailo_starickiy_talan.fb2240 Кб1478

Пошук на сайті: