Михайло Старицький - Талан (Повністю) (сторінка 8)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_talan.docx)Mychailo_starickiy_talan.docx114 Кб1672
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_talan.fb2)Mychailo_starickiy_talan.fb2240 Кб1470
К в я т к о в с ь к а. Ще більш розгніваєте: отакий грішник і буде молитись? Грішника візьми за адвоката, то й сама вскочиш у гріх, а я дитинка манесенька...

Ю р к о в и ч. Манесенька та гарнесенька! Ще ручку, ще й другу! (Цілує). Антик! Я страшенно вам рад, страшенно... І вся публіка... Я тепер уже рецензентом став...

К в я т к о в с ь к а. О?! Цяця! (Опанувавши себе).

Ю р к о в и ч. І Лучицька з вами?

К в я т к о в с ь к а. Та з нами ж... А вам уже тьохнуло серце?

Ю р к о в и ч. Байдуже! Вона актриса - правда; але я сподіваюсь вами тепер тішитись... Гомін дійшов і до нас.

К в я т к о в с ь к а. Не знаю, чи й побачите навіть мене: я тепер більше гуляю... От і сьогодні вільна.

Ю р к о в и ч. Яким робом? Перли не ховають, а показують...

К в я т к о в с ь к а. У нас тепер мода на Лучицьку, і мода найбільше у режисера.

Ю р к о в и ч. Що-о? Не розумію... Хіба єсть чого такого?

К в я т к о в с ь к а. Либонь... Бачите, я помарніла, стала незграбною, худесенькою, манесенькою... Он які руки стали тонюні!

Ю р к о в и ч (цілує вище ліктя). Уф, рученята у вас - аж пече, як торкнешся, як самий кращий єдваб! А самі... Та хай його маму мордує, отут зараз умру - і вас заарештують за душогубство.

К в я т к о в с ь к а. Бідненький Абрамочка! А заступатися за манюню будете?

Ю р к о в и ч. Дайте ножа... Ні, краще - серце, а я й сам візьму ножа і піду всіх різати!

К в я т к о в с ь к а (кокетує). А все-таки Лучицька...

Ю р к о в и ч. Але! Яким побитом вона знов у вас опинилась? Вона ж тоді, по сезоні, зараз повінчалась і поїхала, кинула трупу; ми і в газеті оповістили, і трошки сліз зронили... Я навіть за ті сльози взяв двадцять три карбованці...

К в я т к о в с ь к а. Ну, так ото... побрались і згинули з ока, а ми й забули: граємо собі... Я широко ступила... драматичні ролі взяла і жодної не впустила... Публіка мене прийма - страх, преса озивалась з захватом... А що то ви заспіваєте?

Ю р к о в и ч (наспівує). Кохаю, кохаю і буду кохати...  

К в я т к о в с ь к а (заграє). Побачимо!.. Так ото ми й граємо спокійно; коли - геп! - на голову вигнана пані! Тут знайшлись приятелі, підняли на руки і понесли, як дурень торбу. Ну й пішла знов у моду...

Ю р к о в и ч. Цікаві новини! Так вигнав... Од чого? А я сьогодні, зараз, бачив самого Квітку...

К в я т к о в с ь к а (схопилась). Невже? Ви не жартуєте?

Ю р к о в и ч. Бачив, бачив! Спочатку навіть не пізнав його: худий, блідий став, низько пострижений...  очі якісь гострі, нехороші... Каже, гарячку виніс...

К в я т к о в с ь к а. Бідний, нещасний!.. Він писав мені... Він мене вважа за найщиршого друга... Ми з ним в останні часи листувалися... Слухайте, приведіть мені його сюди зараз, хоч на хвилину... через бокові двері...

Ю р к о в и ч. Приведу, приведу. Тільки трошки...

К в я т к о в с ь к а (тупа ногою). Зараз, кажу; в ту ж мить! Ви мене не хочете слухатись?

Ю р к о в и ч. Біжу! Лечу! Слова моєї диви - закон! (Виходить в бокові двері і знову вертається). Уфі Яка цяцяна! Уф, яка жижа! (Здаля поцілунок). Сказюсь!

 

Квятковська тупає ногою; він зника.

 

К в я т к о в с ь к а (закрива двері). А! Приїхав! Не витерпів? Чи її тільки побачити, чи мене? В листах і до мене промовляв ласкаво і тепло... Побачимо! Ех, якби!.. Ласий шматочок! (Сіда перед дзеркалом). Треба, одначе, причепуритись... Бліда, здається? Проте нічого: від нудьги... Ще підпудритись! (Пудриться). От під очима легесенько підсинити! (Шука). В цього ідола і фарбів нема, тільки руда та сурик. (Підводить карандашем очі).

Г о л о с и (в середні двері). Можна?

К в я т к о в с ь к а (оправившись). Хто там?

Г о л о с и. Раби ваші.

К в я т к о в с ь к а. Які? Вірні чи невірні?

Г о л о с и. Вірні, незрадливі!

К в я т к о в с ь к а. Так увійдіть!

В И Х І Д  IV

 

Квятковська і молодь.

 

"Сомнительна" молодь - юнаки перший, другий, третій та інші входять. Деякі убрані бідно, а інші в пенсне і в моноклях.

 

М о л о д ь. Вітаємо наше нове сонечко!

Ш и к а р н и й  ю н а к. Привет тебе, приют желанный!

К в я т к о в с ь к а. Здрастуйте, здрастуйте! Ах, які молодці! Повиростали; вусики позначилися; очі зайнялися... З вами тепер страшно й шутковати...

П е р ш и й  ю н а к. То на вас страшно й глянути - так погарнішали!

Д р у г и й  ю н а к. Якою квіткою пишною стали!

Ш и к а р н и й  ю н а к. Заманчивой грезою!

В с і. Вітаємо!

К в я т к о в с ь к а. Спасибі, друзі! Ви мене засоромили. Хвала од таких щирих юнацьких душ... збурює кров... Спасибі! Тільки навряд чи прийдеться покористуватись піддержкою такої славної, щирої молоді: мене чи й випустять? Лучицька все гра...

В с і. А ми будемо голосно правити пані Квятковську!

П е р ш и й  ю н а к (тихо Квятковській). Аби контрамарки!

К в я т к о в с ь к а (йому тихо). Будуть! (Всім). Вас не послухають: Лучицька над режисером панує, - вона тут сила... А нас, бідних, затерли...

В с і. Ми за вас заступимось...

К в я т к о в с ь к а. Побачимо... І за слово спасибі! А Лучицька... бог з нею! (Зітха). І мене заїда та й других...

Д р у г и й  ю н а к. Ми і Лучицьку осадимо.

Ш и к а р н и й  ю н а к. Мы и сегодня ей подчеркнем!

В сі. Ще й як!

К в я т к о в с ь к а. Побачимо, які ви вірні раби! (Учувши легкий стук в бокові двері, здригнула і встала). А тепер гайда! Ані пари з вуст!

В с і. Щасливо! Головами наложимо! (Вийшли).

 

В И Х І Д  V

 

Квятковська і Квітка, згодом Маринка.

 

К в і т к а (входить і кладе на стіл бінокль і рукавичку). Здрастуйте! Вона тут?

К в я т к о в с ь к а. Тут, тут... Як я рада вас бачити! Дайте надивитись на вас: так занудилась, так занудилась!

 

Квітка мовчки тисне їй руку.

 

Та хіба друзі так вітаються? Гай-гай! Ось як! (Обніма і цілує).

К в і т к а. Ой, ви не вкусите?

К в я т к о в с ь к а. Що ви?

К в і т к а. Тепер страшно... страшно... страшно! Тепер горлиці перевертаються в гадюк, тепер правда - мавпа, намазана мавпа з червоною покрасою... Ха-ха-ха! Бридота! Гидота! Ми її зараз побачимо! Ха-ха-ха! Весело! (Тре руки). Тільки треба, знаєте... (Переміняє тон). Тут стеля не впаде? Ні?

К в я т к о в с ь к а (збентежено). Ні, з якої б речі? Он які мури!

К в і т к а. І мурам не вірте!.. Славна у вас ця сукня... А що, як порветься і спаде? От будемо сміятись, а ви плакати... Правда, і я смішний, правда?

К в я т к о в с ь к а. О ні, ви славнесенький, а не смішний, -  цяцяний!

К в і т к а. На афіші нема одміни? Я страшенно злякався...

К в я т к о в с ь к а. Чого? Що сталося?

К в і т к а. Могли спізнитись... Ох, борони боже! Не спізнились?

К в я т к о в с ь к а. Ні, ні... Як тільки ви, друже мій, змінились! Голубчику, як я вам рада, як рада! Слабі були?

К в і т к а. Кажуть... голова боліла... я й постригся... І знаєте, для чого? (На вухо). Щоб не брехали, що у мене ріжки. Брехня, брехня! У мене тут чисто, а там (на серце) порожньо! (Оглядається). Вам можна хоч трішечки вірити?

К в я т к о в с ь к а. Можна, можна! Я вас так... З вашими листами і спала, їх до серця пригортала, колисала, як дитину, -  замість вас, мого голуба...

К в і т к а. Не голуба, ні! Яструба, кондора, грифа! Я голубів ненавиджу: дурна птиця, навіки дурна! Голубка по чужих кублах літа, а він тільки крутиться та гуде... Тпху, противний!

К в я т к о в с ь к а. Не всі голубки похожі на вашу: єсть такі, мій соколе, що за милого самі себе вбивають... Тільки на таких не вважа сокіл... Ох, я б моє серце покраяла для пана!

К в і т к а. Для мене? Для мене тільки самого? Не вірю!

К в я т к о в с ь к а. Присягаюсь, мій ріднесенький!

К в і т к а. Не вірю, не вірю! Знов ошукання, знов зрада! А перші де? їх багато, багато?

К в я т к о в с ь к а. Нікого не було; я ще... манесенька...

К в і т к а. Одна тільки вірна була... на цілім світі... та й та... Ми її побачимо?

К в я т к о в с ь к а. Побачимо... Та цур її й згадувати: таке золоте серце занехаяла! Я б із пам'яті її викинула, коли втекла і проміняла на не знать кого...

К в і т к а (хапа її за руку). Проміняла? Таки проміняла, то правда? Ух, як весело, як весело! Слухайте, як серце б'ється. А знаєте чого?

К в я т к о в с ь к а. Не знаю, мій друже!

К в і т к а. Помсти жде; радіє помсті! О, нема нічого солодшого в світі за помсту... Такої втіхи ніхто й ворогу не придумає...

К в я т к о в с ь к а. А я б залишила... погребала б і помстою!.. Чи ви її, може, ще кохаєте?

К в і т к а (спалахнув). Ненавиджу, ненавиджу! От би як її пошматував на кавалки! (Рве рукавичку). Тільки в мене од того голова ще болить і серце... Серце - воно теж дурне: все болить і ниє по тій. А, коли б її побачити! (Дико). З ним побачити! (Б'є кулаком об стіл).

К в я т к о в с ь к а (злякано). Що ви? Заспокойтесь! Почують!.. Ходім краще у ложу зі мною; ходім, будемо дивитись...

К в і т к а. Ходім, ходім! А, моя єдина! Друже мій, який я нещасний! (Стоїть нерухомо, болісно).

К в я т к о в с ь к а. Ходім, ходім, серце! Ви й шляпу забули... (Подає йому). Ходім, там хоч трохи розважитесь! (Уводить).

 

В И Х І Д  VІ

 

Маринка і Жалівницький.

 

М а р и н к а (веде за руку Жалівницького). Серденько, я зараз підслухала, що клакери змовлялись шикать Марусі.

Ж а л і в н и ц ь к и й. Невже? Така підлість? І це Квятковська! І знайшлись такі гаспиди, щоб їй підслужитись!

М а р и н к а. Що тут робить? Борони боже, як Маруся почує: це ж уб'є її, - вона й без того слаба!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Уб'є, уб'є!.. Сказать зараз Безродному: у його є багато прихильників з чесної молоді, вони спинять... Послать деяких наших... Я біжу!.. (Побіг).

М а р и н к а. У мене душі нема... Одведи, мати божа!

 

В И Х І Д  VII

 

Маринка і Лучицька.

 

Л у ч и ц ь к а (входить). Тут Котенка нема?

М а р и н к а. Ні, тільки я! Сідайте тут, одпочиньте: ви сьогодні надто бліді...

Л у ч и ц ь к а (сідає тяжко коло столу). Неможеться щось, моя квіточко; сили щодня никнуть та никнуть... Чую, що берега вже пустилась...

М а р и н к а. Ріднесенька! Голубонька! Полічіться, одпочиньте! Ви ж не шануєте здоров'я свого: так грати, як ви, рвучи серце, точачи кров, надриваючи жили, і без відпочинку... Для чого ж то? Так же вас ненадовго стане!

Л у ч и ц ь к а. Просять, молять. Так лучше ж останні сили оддати другим на користь, ніж не знать нащо їх берегти. Мені ж самій, чим швидше їх витрачу, тим більше утіхи.

М а р и н к а. А для нас бідних, що готові життя своє за вас положити, невже і для нас не захочете поберегти свої сили?

Л у ч и ц ь к а. Ви - мої друзі. А хіба друг захоче нав'язать другу життя, коли воно дає йому одні муки? А я, Маринко, несу такі катування, такі... ах! І нема їм просвітку, нема забуття од них на хвилину... І така нудьга, така туга, надто сьогодні, що валить мене з ніг і хита, мов билину...

М а р и н к а. Чим же ви тужите, моя зіронько? По чім? Чи по кім?

Л у ч и ц ь к а (пригортається). Ох, дитино моя, кохана моя, тобі тільки правду скажу: по ньому, все по ньому! Люблю я його, кохаю... І те кохання отрутою ввійшло в мою кров, і палить серце, і точить силу... І нема способу збутись тієї отрути! І знаєш, я й не хотіла б навіть її збутись: така мука і боліч - єдина мені на світі втіха й розвага... Не знаю, чи я вже такою рабою вродилась, чи я, як собака та, звикла до бійки, а й за батогом мені скучно... І чим більше отут наболить, тим більше дарую і готова сама у його опрощення просити! Ах, яка я сама собі низька і яка я нещасна!

М а р и н к а. Господи! Та як же жаліти, кохати того, хто вигнав, хто таку публіку зробив?

Л у ч и ц ь к а. Бачиш, що можна: сили нема розлюбити! Він мене страшенно образив, приревнував, але хто ревнує, той кохає... Я нічого не відаю, що з ним сталося, де він? Мучусь, катуюсь і чую, що й в моїм серці росте та сама рвія, за яку я його осудила... Це вкінець мене сушить... Я навіть хотіла сьогодні одпроситись: у мене передчуття якесь... Цілий день отут болить... (Показує на груди).

М а р и н к а. Так не надривайте себе, -  хай Квятковська гра. Я покличу Юрія Савича чи Степана Івановича...

Л у ч и ц ь к а. Ні, ні не можна: перший спектакль. (Налива стакан води і бачить на столі бінокль. Бере, розгляда). Чий це? Стій! Це знайомий бінокль!

М а р и н к а. Може, Квятковської: вона тут була...

Л у ч и ц ь к а. Вона? А ще хто був?

М а р и н к а. Не бачила; її бачила, та й годі!

Л у ч и ц ь к а. Це не її бінокль, це мужеський... Стій, стій! Це бінокль мого Антося... його, його! Ось і ямочка... Я раз упустила... А! (Хапається за голову). Яким робом?! Се щось страшне!.. Ох, як мене кольнуло! (Хапається за груди).

М а р и н к а. Заспокойтесь, ріднесенька! Боже мій! Що з вами? Випийте води! (Подає), Бога ради! Не тривожтесь... Як зблідли!

Л у ч и ц ь к а. Він тут, тут! Ой!.. (Ламає руки). Маринко, рятуй мене! Він її коха! (Істерично рида).

М а р и н к а. Марусю! Господи! Що ж мені робити? Хто там?

Л у ч и ц ь к а. Не треба!.. Не клич!.. Нащо їм? Все їдно... Хоч би разом... Він тут!

 

В И Х І Д  VIII

 

Ті ж і Безродний.

 

Б е з р о д н и й (вбіга). Що з Марією Іванівною? Істерика? (Маринці). Сказали? Довідалась?

М а р и н к а. Ні, тут друге: вона зовсім слаба...

Б е з р о д н и й. Так доктора зараз... Я Котенку скажу... Вам грать не можна. (В дверях). Господи, зглянься!

М а р и н к а. Нема, нема його! То здалося, прибачилось...

Л у ч и ц ь к а. Ах, яка мука! (Витира очі). Коли б кінець...

 

В И Х І Д  IX

 

Ті ж і Безродний, доктор, Котенко.

 

Д о к т о р (з пузирком). Що таке? Що з вами, моя панійко? Нерви, знов розходилися нерви? (До Маринки). Потривожив хто? Збентежив?

М а р и н к а. Потривожились. (Метушиться, розтира, голову мочить і т. д.).

Д о к т о р. Ай, нещастя! (Дає краплі). Випийте! Я ж просив, я ж благав нічого не приймати до серця: спокій і сон, сон і спокій вам тільки потрібні... А тут мало тії сцени, яка вам в теперішнім стані - кат, а ви ще додаєте й свого! Ех, панове, не бережете ви її!

К о т е н к о (до Безродного). Що таке? Що скоїлось? Марусю, невже не будете грати? Погинув же я, погинув! Перший спектакль... все шкереберть піде... Марусю, рятуйте!

Пошук на сайті: