До твоєї честі ти таки знайшла час, хвилинку між коханням і фільмом, аби заскочити до Лори. Як ти й передбачала, на роботу вона не влаштувалася. Сиділа у квартирі, як миша, і, певно, успішно пропивала твої грошики. А чом би й ні?! Іншим разом ти, безумовно, накинулася б на Лору з нотаціями, термосила б та до тями приводила. Але зараз було не до неї. Внизу, в машині ждав Остап: ви їхали на студію дивитись кінопроби. І тобі навіть стало трішки совісно за свій респектабельний, осяяний молодим закоханням вигляд у цій запущеній квартирі, поряд із неохайною, затрапезною господинею, і ти поспішила змитись, тим більше, що на тебе чекала відповідальна праця… по відбору претенденток на головні ролі у майбутньому фільмі.
О, ти вже маєш відібрати з кіношного стада теличок найцнотливіших, уже постараєшся, аби уникнути суперниці, знаєш добре, що ті хвойди ладні стелитися периною, аби лишень запопасти бодай миршавеньку рольку!
Та намарне ревнувала. Остап, видно, ще до тебе об'ївся цього ліверу в куцих спідницях. Його цікавив фільм і тільки фільм. Прагнув якнайшвидше потрясти світ. І ти повірила, нарешті, повірила в його талант, як колись у фортуну Станіслава, і робила все, аби юний друг реалізував свої можливості і наміри!
О, ти вже вміла бути і порадником, і натхненником, і тим гарапником Божим, що не дає ледачому ані хвилини супокою!
Коротше, Жанною д’Арк, яка не дозволила лінивим французам капітулювати перед ворогом.
– Працюй! Працюй! Працюй! – гнала Остапа в спину, примушувала вставати, коли падав знеможений. Твоя невтомність дратувала його – посилав тебе до дідька, але ти не ображалася. Головне – фільм народжувався на очах. Половину його планувалося відзняти в Києві та на його околицях, половину – в Запоріжжі, на Хортиці і в дельті Дунаю. Доки Остап шаленів на зйомочному майданчику, ти вибивала закордонні відрядження.
Прийшло в голову, що дельта Дунаю – добре, та непогано було б відзняти пару епізодів у самому Стамбулі – адже ж козаки туди теж на “чайках” добиралися… Ідея Остапові сподобалася так, що він віддячив тобі “ніччю шаленої пристрасті”. Молокосос! Він нахабнів на очах!
Роздувався від власної значимості, мов жаба на болоті. Вже давно не було того улесливого і задерикуватого молодика, з яким тебе познайомили в Будинку кіно. Натомість бачила переконаного у власній геніальності і непогрішимості Наполеона перед наступом на Москву. І то було б нічого, якби він свої тріумфаторські замашки залишав разом з ботфортами в порозі твого будуару. Але ж ні! Намертво ввійшов у роль Бонапарта, призабувши, що він тільки пішачок у твоїх грандіозних стратегічних планах… І ти – терпіла… Волочилася за ним по зйомках, товклася по готелях разом із кіношною шантрапою, подарунками та нічними оргіями підігріваючи охололий Остапів інтерес до своєї особи. Не вірила його брехням про втому, ревнувала до актрис, що поїдом їли очима свого благодійника. Але… вже коли доривалася, то витіпувала коханка любого, як горстку конопель.
Однак відчувала: не довговічне твоє щастя… Після прем'єри змотає, мерзотник, вудочки! Хіба що премійкою ще трохи потримаєш коло своєї спідниці. А тим часом дасть Бог, і заміну підшукаєш. Хіба мало на білому світі молодих талантів, котрим важко вибитися в люди? А ти вже й досвіду меценатського набула, та й психологію жеребчиків вивчила, і гроші маєш… Он, який гоноровий Розум, а не гребує подаруночками: і дубленець прибрав, і мешти італійські, і сорочечки французькі. І жерти по рестораціях не соромиться за твої кровні!
Що ж, вже так ведеться на грішній землі, що ніхто нікого задарма не святкує. І жінка постійно, як на торговиці. І платить за любов свою вбогу то юним тілом, то сплюндрованою душею, то горбом, то самим життям… Нищить себе заради ласки вашої, о, самозакохані приндики – півні, оглашенні громадські жеребці, самовпевнені царствені леви! Власне, всі ви одним миром мазані, єдина різниця, що, відповідно своїй приналежності до певного виду самців, крісла посідаєте різні: хто у вошивім курятнику, хто в колгоспній конюшні, а хто – в царських палатах.
Станіслава купила за молодість і свіже тіло, Остапа – за Станіславові гроші і владу. От і вся любов! А ви кажете…
Небавом почала відчувати і сама втому від шаленого любовного марафону. Надокучили Остапові вибрики: то сцени бурхливого освідчення, то напади еротики, то злості… Тікала в Київ, сподіваючись відійти, забути, заспокоїтись. Та на другий же ж день, уявивши його в обіймах котроїсь із “героїнь”, божеволіла від ревнощів, викликала Льошку з машиною і знову мчала в степи, ліси, гори – до нього, ненависного і жаданого!
Знаходила Остапа за роботою, на зйомках, або одного в номері, почувалася ідіоткою, старою істеричкою, щось белькотала і тішилась, коли він цідив крізь зуби: “Могла б подарувати чоловікові ще одну ніч…”, – бо розуміла злість як ревність. А може, Остап справді ревнував? Може, не тільки страх втратити роботу тримав його біля тебе?..
О, прокляті ілюзії, вони тебе знову штовхали під цього цинічного жеребця, який вже й не приховував, що, зціпивши зуби, механічно виконує остогидлу повинність. І знову переконувалась, що чоловіки здатні любити лишень юних жінок, і що пора розірвати цей принизливий зв’язок, ці ганебні пута… Але наближалась поїздка на зйомки до Туреччини, і Остап добрішав, ніжнішав, намагаючись перетворити мандрівку до Стамбула ледь не у весільну подорож.
Ах, Стамбул! У гарячому і темному лоні його солодких ночей відродилася і… вмерла ваша любов. Поверталася вільна, визволена від рабства. Везла валізу шикарних лахів і пожмакані спогади про бучні базари, задуху готельних ночей та спітніле Остапове тіло.
А коли робота над фільмом завершувалась, Станіслав натякнув, що зовсім занехаяла дім. Тобі похололо під ложечкою: невже донесли?! Невже накапали про Остапа? Але чоловік був спокійний, уважний і лагідний. Звичайно, додав, його тішать твої успіхи, твоє самоспалення у творчості, але… він теж… живий чоловік… І ти переспала з ним. Навіть відчула сексуальний потяг, підігрітий вдячністю і страхом. Твоя спонтанна пристрасть приємно здивувала Станіслава, і ти подумала, що подружня невірність, безперечно, надає пікантного смаку прісним шлюбним стосункам.
ТРІУМФ.
Хай там хто що хоче патякає, пліткує, кривить зневажливо писок, критикує, все одно, все одно, це – тріумф!
Твій тріумф! Тріумф всього твого життя! Боже, скільки сил потрачено, скільки здоров'я, але віднині – ти недосяжна для плебсу. Віддалена від нього не просто рампою, авансценою, трибуною, а – прірвою. Безоднею. Височієш, мов айсберг, холодний, блискучий айсберг в океані пристрастей, що б'ються, запінившись, у твоє крижане підніжжя. Від сьогодні ти сама – вершина. Чуєте, ВЕР-ШИ-НА!
Хоча фільм – як фільм. Нічого особливого. Міг би бути кращим. У чому ти не проминула дорікнути Остапові, аби хоч трохи збити гонор. Ти майже впевнена: завтра стрічку назвуть блідою тінню роману оті борзописці, яким ніколи нічим не вгодиш. Чого доброго, ще пришиють Остапові відсутність історичної достовірності і громадянської свідомості. Але ти вже постараєшся, аби та критика пополежала в редакційних шухлядах… аж доки фільмові не причеплять премію.
Тож доки Остап приндився і величався своїм творінням, ти вербувала прихильників і доброзичливців, надійних, впливових людей, яким нічого не коштує потішити тебе якоюсь нагородою.
Ох, ті ще премії! На них усі просто помішалися: не маєш премії – не сортовий, так собі, тьху, полова! Ти не могла ризикувати романом… збуджувати зайву цікавість, провокувати Лорину непередбаченість. А фільм – інша річ: колективний доробок. Відзначені його творці, а в їх числі і автор сценарію! І вовки ситі, і вівці цілі.
А поки що, панове-братове, прем'єра! Остап метушиться, вистрибує, тішиться, як дурень китичкою. Зате ти… Марія Стюарт! (Стю-стю-арт! – реготатиме чорнорота Хаврона на кутні). А таки – СТЮАРТ! Чорна мереживна сукня, привезена чоловіком з Парижа, робить тебе стрункою і високою, а зачіска, біля якої попотіла твоя перукарка Дора, молодить, і збоку чорта з два даси тобі “сороківку”. Ах, як прикро, що так нестримно, невтримно летить час! Роки минають, а душа – противиться, не бажає старіти…