Галина Тарасюк
Жека і Спиридон
Новела
Спиридона Спиридоновича Елеонора Мойсеївна знайшла на Різдво у промерзлому брудному під'їзді. Сидів, забившись між холодних облуплених батарей, і дивився на неї сумними розумними очима так жалібно, так жалісно, що Елеонора Мойсеївна аж перечепилась через той погляд. Вона довго стояла і дивилась на Спиридона Спиридоновича і не знала, що робити. Як від усіх бомжів, від нього кепсько тхнуло, але крізь бруд і нещасність проступала благородна порода. Видно, Спиридона Спиридоновича дійсно спіткала біда. В якусь мить Елеонора Мойсеївна відчула в ньому рідну душу, бо сама останнім часом почувалась самотньою, покинутою і зовсім бідною. Раніше вона хоч підробляла уроками музики, але руки її доконав поліартрит. І тепер вони із Жекою, сином від другого шлюбу, перебивались з хліба на воду на її мізерну пенсію викладачки фортепіано Київської консерваторії.
Жека, після розвалу «Укртелефільму», де він раніше працював асистентом оператора, зостався при своїх інтересах. Почав прикладатись до чарки та шастати по молодицях, а коли остання вигонила, повертався додому і цілими днями спав і злісно бахкав дверцятами порожнього холодильника.
Дочка Елеонори Мойсеївни від першого шлюбу, дитина вдаліша, аніж від другого, метикувата і здібненька, років десять як виїхала з сім'єю в Ізраїль. Кликала все маму, але маму туди не пускав безпутний Жека. Даремно Елеонора Мойсеївна просила його: женись на порядній єврейській дівчині… Син психував і кричав:
– Да на хрєна ано мнє – я же подохну от скукі!
Даремно Елеонора Мойсеївна просила його їхати вслід за сестрою. Жека психував і своє долдонив:
Да на хрєна ано мнє – я же подохну там от жари!
Скоро Елеонора Мойсеївна перестала просити, зрозумівши, що синові, як і його покійному батькові – чалдону сибірському, нічого, крім півлітри і баби в цьому житті не треба було.
Згадка про сина, який знову десь пропадав, вирішила долю Спиридона Спиридоновича. Елеонора Мойсеївна приволокла його додому, нагодувала соєвими сосисками – єдиною святковою стравою, а потім, позичивши в сусідів шампуню від бліх, купала його в гарячій пінистій ванні. Охлялий і приморожений Спиридон Спиридонович терпів водяні екзекуції, мовчки, як справжній інтелігент, і врешті заснув мирним сном на кріслі, замотаний у старі сорочки покійних чоловіків нової хазяйки. Там його мало не розчавив п'яний Жека. Розгледівши в ганчір'ї Спиридона Спиридоновича, він почав психувати і кричати: – На хрєна ти єво пріволокла, етого бомжа? І так жрать ні хрєна, а ана всякую тварь бездомную волокйот!
Спиридон Спиридонович не зрадив благородним своїм кров'ям, витерпів образи мовчки, але… демонстративно пересунувшись із незручного шкіряного крісла у перини до Елеонори Мойсеївни – на територію, недосяжну для дурнуватого Жеки. Жека від нахабства бомжа аж протверезів, на що Спиридон Спиридонович, розкинувши на перинах відмите і віджиле тіло, лиш переможно помуркував та вусами ворушив.
З того дня і почалась між Спиридоном Спиридоновичем і Жекою запекла і затяжна війна. Жека, вигнаний останньою терплячою пасією, тверезий, від чого ще дурніший, влаштовував на Спиридона Спиридоновича справжнє полювання. З диким криком: – Кастрірую, урод мєрзопакостний, – гонив його по квартирі, кидався чобітьми, морив голодом, з'їдаючи все, що можна було з'їсти на скромній кухні Елеонори Мойсеївни. Елеонора Мойсеївна страждала, жаліло нещасного Спиридона Спиридоновича, і потайки підгодовувала його, прихованим бозна в яких потаємних закамарках, холодним і слизьким лівером.
Такого приниження від чалдонського нащадка Спиридон Спиридонович довго витримати не міг – збунтувалась благородна порода і він почав мстити. Чисто так, як міг мстити принижений, загнаний у глухий кут чоловік і тими засобами, які були йому доступні в тяжких умовах хатньої партизанської війни. Отож Спиридон Спиридонович, доведений до відчаю, почав паскудити на все, що пахло психованим Жекою: на смердючі черевики, давно не прану куртку, а особливо полюбляв Спиридон Спиридонович кропити нижню білизну ворога.
Жека ці пахучі терористичні акції Спиридона Спиридоновича помітив не зразу. А як помітив, озвірів, вчинив справжню бойню, а далі і задумався, зрозумівши, що сили не рівні. А зрозумівши це, зрозумів, що і Спиридон Спиридонович – жива істота, і, як мужику, не легко йому отак жити – без їжі і баби. По собі знав. І пом'як Жека до непрохано квартиранта. А пом'якнувши, заходився серед своїх молодиць шукати Спиридону подругу, «а то єщьо рехньотся мужік» – казав у телефонну слухавку співчутливо.
Життя в Жеки знову завирувало. Милосердні молодиці знову впускали до себе Жеку, годували його і відправляли додому із подружкою для Спиридона. Але Спиридон Спиридонович нареченими гидував. В кращому випадку шипів і фиркав на них, а найчастіше забивався під перини Елеонори Мойсеївни і робив вигляд, що його нема вдома. Імпотентна поведінка Спиридона Спиридоновича доводила Жеку до тихого сказу:
– Ну, прідурок… Кто же от такого отказиваєтся?!.. Прітом… сама же прішла…
Зворушена Елеонора Мойсеївна то плакала, то сміялась, а коли, нарешті, зачинялись за черговою «нєвестой» і лютим Жекою двері, годувала Спиридона Спиридоновича його улюбленими соєвими сосисками.
Після невдалих благодійно-сексуальних акцій задля психічного здоров'я Спиридона Спиридоновича Жека знову озвірів і війна переросла у вищу стадію – терористичну. Серед цих підступних побоїщ не помітили вони, як несподівано і тихо відійшла у вічність Елеонора Мойсеївна. Правда, Спиридон Спиридонович першим відчув це своїм звіриним чуттям. Він мужньо виліз із криївки, обнюхав нібито сплячу Елеонору Мойсеївну і нежданно заридав, страшно і гірко. Несамовитий крик Спиридона налякав Жеку. Той кинувся до матері, але вона була вже холодна. Спиридон кричав, Жека метався по квартирі, ошалілий від однієї думки – за що поховає матір?
Допомогли мамині родичі по першому шлюбі і давні її приятелі по консерваторії – піаністи Баренбойми: вони і сестрі сповістили в Ізраїль, і похорони зорганізували. Хоч і була Елеонора Мойсеївна православною, поховала її єврейська община за давнім іудейським звичаєм, замотавши у довжелезний білий саван. Молодий раввин сказав: Бог сам розбереться із сестрою нашою.
Дочка з Ізраїлю приїхати на похорон не встигла, тож ніхто, крім Спиридона Спиридоновича, і не плакав за покійною. Але для людей було досить того страшного Спиридонового ридання. Вони ніби тікали від нього, поспішаючи винести Елеонору Мойсеївну з хати до заходу сонця. Спиридон Спиридонович провів свою хазяйку аж до автобуса, а потому довго дивився у той бік, куди він поїхав, ридаючи та глухо постогнуючи, як від болю. Більше Жека Спиридона Спиридоновича не бачив.
Аж через рік зустрілись вони у промерзлому напівтемному підвалі свого старого будинку на Подолі.
На той час Жеку, який зовсім пустився без матері берега, круті хлопці споїли і примусили підписати угоду про купівлю – продаж квартири. А коли він, добре вибитий перед тим, підписав, викинули в під'їзд. Отож бездомному Жеці нічого не зоставалось, як тимчасово поселитись у знайомому з дитинства підвалі. Там його, біля гарячих труб тепломережі, і надибав Спиридон.
Коли Жека відчув щось тепле, м'яке і лоскотливе на своєму обличчі, злякався – думав, що щур. Але придивившись ближче, побачив просто перед носом сяючі зеленим фосфором розкосі очі, білі вуса на моругому лукавому писку, і впізнав Спиридона Спиридоновича. Радісно знетямившись від зустрічі з близькою душею, Жека довго тискав і цілував Спиридона Спиридоновича у колючі молодецькі вуса. А потому запхнув кота за не раз обпісяну ним куртку і вони заснули, зігріваючи один одного в морозну різдвяну ніч.
2002 р.