Плуг (Збірка) – Павло Тичина

ПАВЛО ТИЧИНА

ПЛУГ

Братові Євгену Тичині присвячую

ПЛУГ

Вітер.

Не вітер – буря!

Трощить, ламає, з землі вириває…

За чорними хмарами

(з блиском! ударами!)

за чорними хмарами мільйон мільйонів

мускулястих рук…

Котить. У землю врізає

(чи то місто, дорога, чи луг)

у землю плуг.

А на землі люди, звірі й сади,

а на землі боги і храми:

о пройди, пройди над нами,

розсуди!

Й були такі, що тікали.

В печери, озера, ліси.

– Що ти за сило єси? –

питали.

І ніхто з них не радів, не співав.

(Огняного коня вітер гнав –

огняного коня –

в ночі-)

І тільки їх мертві, розплющені очі

відбили всю красу нового дня!

Очі.

СІЙТЕ..

Сійте в рахманний чорнозем

з піснею, грою…

Над долиною, низом –

сонце горою!

Робіте – прокинувся вулик.

Тверезить земля:

од вас я, од вас тільки волі –

жодних кривлянь!

Будьте безумні — не зимні.

Нові, по нові марсельєзи!

Направо, наліво мечі –

ставте дієзи в ключі!

Ударте у мідь, обезхмарте!

Вірте (не лірте!), ідіть,

фанфарами крикніть вночі:

дієзи, дієзи в ключі!

І БЄЛИЙ, І БЛОК…

І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв:

Росіє, Росіє, Росіє моя! …

Стоїть сторозтерзаний Київ,

і двістірозіп'ятий я.

Там скрізь уже: сонце! – співають: Месія! –

Тумани, долини, болотяна путь…

Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея, –

не може ж так буть!

Не може ж так буть, о, я чую, я знаю.

Під регіт і бурю, під грім од повстань

од всіх своїх нервів у степ посилаю –

поете, устань!

Чорнозем підвівся і дивиться в вічі,

і кривить обличчя в кривавий свій сміх.

Поете, любити свій край не є злочин,

коли це для всіх!

НА МАЙДАНІ…

На майдані коло церкви

революція іде.

– Хай чабан! – усі гукнули:

за отамана буде.

Прощавайте, ждіте волі, —

гей, на коні, всі у путь!

Закипіло, зашуміло –

тільки прапори цвітуть…

На майдані коло церкви

посмутились матері:

та світи ж ти їм дорогу,

ясен місяць угорі!

На майдані пил спадає.

Замовкає річ…

Вечір.

Ніч.

ЯК УПАВ ЖЕ ВІН…

Як упав же він з коня

та й на білий сніг.

– Слава! Слава! – докотилось

і лягло до ніг.

Ще ж як руку притулив

к серцю ік свому.

Рад би ще він раз побачить

отаку зиму.

Гей, рубали ворогів

та по всіх фронтах!

З криком сів на груди ворон,

чорний ворон-птах.

Вдарив революцьонер –

захитався світ!

Як вмирав у чистім полі –

слав усім привіт.

ПЕРЕЗОРЮЮТЬ ЗОРІ…

Перезорюють зорі.

Переночують ніч.

На східень у всі сторони –

меч! меч! меч!

З піснями, з молотками! –

(мотив-локомотив!) –

Назустріч їм заводи,

води, жита…

В її – напнуті перса!

Він ввесь – локомотив! –

Назустріч їм заводи,

води, жита…

Як стомляться – обнявшись,

на спадень знову спать.

Од тіла їх пахучого

росяний піт…

І БУДЕ ТАК….

І буде так –

Сліпі: де ж те небо – я не бачу?

Глухі: мені здається, правду я б почув!

Каліки: плачу,

Од болю кричу!

І буде так –

Фальшиве небо сміхом хтось розколе.

І стане світ новий і люди, як боги.

І скрізь, де буде поле, –

Плуги, плуги…

МІЖПЛАНЕТНІ ІНТЕРВАЛИ…

Міжпланетні інтервали!

Сонце (скрізь цей сон!), Юпітер..

А між ними не хорали –

Вітер

Марс – як бога! – Марс, Венера..

– скрізь там ждуть як бога друга:

Очі революцьонера,

Туга

Крик в міжзоряному лоні:

Ми б цвіли, пили б веселе! –

Так душа, душа в полоні,

Леле

Ми б як трави, як отави…

Так ті ж самі скрізь прокльони!

Крають серце не октави –

Нони

ЗРАЗУ Ж ЗА СЕЛОМ…

Зразу ж за селом –

всіх їх розстріляли,

всіх пороздягали,

з мертвих насміхали,

били їм чолом.

Випала ж зима! –

Що тепер всім воля, в

різали вам поля,

в головах тополя,

а голів нема.

Як зчорніла ніч –

за селом світило,

з співами ходило,

берегло, кадило

безневинну січ.

НА МОГИЛІ ШЕВЧЕНКА. I

І, уклонившись праху,

ми сходили з гори.

– І знов тиран. І знов неволя.

Хрипкий, далекий пароплав

сигару закурив…

Сонхвиля.

Як раптом за Дніпром хтось викресав огню.

Уперся в дощові стовпи,

струснув:

пий, земле, пий!

упийся од повстань!

…Забринів струнний гнів.

Заходили дерева і пристань.

І човни полякались, мов коні…

Червоно-си'-зеле' дугасто сказало всім здрастуй –

і почало брать воду.

А в мені – –

(забринів струнний гнів) –

Ой, буде ще потопу,

і сміху,

і вина.

НА МОГИЛІ ШЕВЧЕНКА. II

Спинились ми на "Чайці".

Васильченко з "Кармелюком",

я – з "Сковородою".

Пригадую: в ріці задумавсь місяць…

А на веранді над водою

пісні і карти круг стола:

приїхали, бач, до Тараса

од Скоропадського Павла,

од свинопаса!

Жалілися: нема добра,

а ми ж добра всім хочем.

Росію нам "собрать" пора!

Павлу послужим "между прочим",

а там…

Кривавивсь місяць по краях.

Заснув товариш мій селюк.

…а там не випустим із рук!

І враз заплакала вода…

І ні в кого було спитать:

кого ж нам на Вкраїну ждать?

– Кармелюк.

– Сковорода.

НА МОГИЛІ ШЕВЧЕНКА. ІІІ

А за Трипіллям на горі

уже гримів Зелений.

Заворушилися в Таращі…

– дощі, дощі –

Пішли ми в Канів.

Вишневі вулички, базар.

Театр немов обора.

А вниз, до річки, від Собора –

все яр та яр…

Кого ж то б'ють? – І це свобода?

– Мовчи! карательний отряд

не може взяти хабара? –

Коли вже здохне лютий гад

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: