Плуг (Збірка) – Павло Тичина

лежить рука.

Здрастуй, дівчино, –

чия ж ти така?

Скажу – не скажу я:

усіх, твоя…

(Аvе, Маrіа,

Калино моя!)

III.

Мадонно моя, Мати Пречиста,

мій Цвіте Голубий!

Вступає в вік новий

душа чиста.

Замість лелії рожу

цілують уста.

А все ж, як Петро від Христа,

відректися від Тебе не можу.

Із ким тепер, в яку годину

молодий відмолодюсь?

Невже ж ні раз не помолюсь

за моє кохання, за людину?

Дзвенить залізо. Мовчать бетони.

За літами літа.

Брини ж у серці, Мріє Золота,

на різні тони…

IV.

Не з каменю, не з мармору

з простого заліза.

– Ніжна, відважна,

о де ж твій хітон?

Де риза злототканная,

скорбні твої очі? –

Струнна осанна,

волошковий тон.

До ночі працюватимем

в полі, як у храмі.

Спій – наливайся

житам в унісон!

З піснями, з поцілунками

стрінуть нас мадонни.

Пізній… залізний…

над персами сон…

ПСАЛОМ ЗАЛІЗУ. I

Ненавидим прокляту мідь,

бетони і чугуни!

Ой що там в полі, що за гук –

татари, турки, гунни?

Виходим вранці як з печер –

курить по всій країні!..

Замість квіток шаблі, списи

виблискують в долині…

Спахне – ударить – прогримить,

затихне за горою –

І вже спішить і вже шумить

вгорі над головою; –

копне копитом, зареве,

підкине хмару сизу —

І з криком в небо устає

новий псалом залізу.

ПСАЛОМ ЗАЛІЗУ. II

Десь за морями право, честь.

За океаном совість.

Хоч би вокзал побіг, гукнув,

розбуркав промисловість!

Заслабло місто: кашель, кров.

На труп – ворони, галки…

Лише часом немов крізь сон

музика й катафалки.

І ходить чутка: генерал

утік із міста вранці.

Без бою, певно, іздадуть,

коли кругом повстанці.

Стоїть завод, – не п'є, не їсть,

аж цвіллю взявся знизу…

І мовчки в небо устає

новий псалом залізу.

ПСАЛОМ ЗАЛІЗУ. ІІІ

Минув як сон блаженний час

і готики й бароко.

Іде чугунний ренесанс,

байдуже мружить око.

Нам все одно, чи бог, чи чорт

обидва генерали! –

Собори брови підняли,

розбіглися квартали.

Над містом зойки і плачі,

немов з перини пір'я…

Зомліло, крикнуло, втікло

зелене надвечір'я.

Це що горить: архів, музей? –

а підкладіть-но хмизу!..

З прокляттям в небо устає

новий псалом залізу.

ПСАЛОМ ЗАЛІЗУ. IV

На чорта вам здалася власть?

Нам дайте хліба, їсти! –

А за повстанцями ідуть,

співають комуністи.

Пождіть, пождіть, товариші,

ще будем їсти й пити.

Коли б ви нам допомогли

капіталістів бити.

Ідуть, ідуть робітники

веселою ходою.

Над ними стрічки і квітки,

немов над молодою.

Туркоче сонце в деревах,

голубка по карнизу…

Червоно в небо устає

новий псалом залізу.

РОНДЕЛІ. I

Іду з роботи я, з завода

маніфестацію стрічать.

В квітках всі вулиці кричать:

нехай, нехай живе свобода!

Сміється сонце з небозвода,

кудись хмарки на конях мчать..

Іду з роботи я, з завода

маніфестацію стрічать.

Яка весна! яка природа!

У серці промені згучать…

– Голоту й землю повінчать! –

тоді лиш буде вічна згода.

Іду з роботи я, з завода.

РОНДЕЛІ. II

Мобілізуються тополі

під хмарним вітром на горі…

Уже давно ми на порі,

давно всіх кличемо: до волі!

До волі, бідні, босі й голі!

не час сидіти у норі!

Мобілізуються тополі

під хмарним вітром на горі…

Гукнем же в світ про наші болі!

Щоб од планети й до зорі –

почули скрізь пролетарі,

за що ми б'ємся тут у полі!

Мобілізуються тополі…

26 – II (11 – III). I

Там на горі за Дніпром

радо кричать прапори:

честь йому, слава, хвала!

Грають оркестри, церкви,

в квітах вітають портрет —

там на горі за Дніпром.

Котиться спів у степи,

йде від села до села:

честь йому, слава, хвала!

Встанемо ж, менші брати,

стрінем пророка свого. –

Там на горі за Дніпром

честь йому, слава, хвала!

26 – II (11 – III). II

Прийшли попи, диктатори (о сором!), —

якраз всі ті, кого Ти не любив.

І хтось Твоє погруддя встановив

поміж монастирем, поміж собором.

Стоїш. У далеч дивишся з докором…

Який огонь в душі Твоїй горів,

коли будив Ти, кликав кобзарів

з насильством биться, з царствами, з терором!

Ну що ж. Тарасе! Рад єси, не рад –

дивись, який в господі нашій лад,

в сім'ї великій, у громаді вольній.

Дивись. Мовчи. Хоча б схотів і їсти –

нічого не кажи Первопрестольній. –

Бо ще й Тебе пошиють в шовіністи.

Я ЗНАЮ…

Я знаю: вас не раз ще прокленуть

нові співці, нова краса-голота –

за те, що з рідного свого болота

не зразу вийшли ви на вольну путь.

Спитають вас, до суду поведуть:

ви прославляли лінь, а де ж робота?

Чого замість човна пускати плота,

жахаючись того, що зветься Суть? –

Так годі спать! виходьте на дорогу!

Людині гімн, Людині, а не богу!

Майбутньому всю душу – славний дар!

Горіть! Дивіться сонцю просто в вічі!

Бо стогне світ од "геніїв" – нездар.

І жить самі не будете ви двічі…

ГНАТОВІ МИХАЙЛИЧЕНКУ

Не уявляєм, як ти тлієш,

як у землі сирій лежиш, –

бо завше ти живеш, гориш,

бо вічно духом пломенієш.

Ще ти воскреснеш, зазорієш,

в мільйонах встанеш, закипиш:

чого, чого, народе, спиш,

чом не дерзаєш ти, не смієш? –

Тебе замучили кати…

Омарсельєзені світи

взялись жалобою та горем.

Заприсягаєм: в час побідний –

хай смерть – а ворога поборем!

О брате наш, о любий, рідний..

ОДИН В ЛЮБОВ….

Один в любов, другий у містику,

а третій в гори, де орли…

І от якомусь гімназистику

вкраїнську музу віддали.

І от перебивають копію

з солодких руських поетес.

Ідуть з утопії в утопію –

і називають це "Sagesse".

А справжня муза неомузена

там десь на фронті в ніч суху

лежить запльована, залузана

на українському шляху.

Чого ж кричим, сліпі, задурені:

"Хто грим наклав – отой поет", –

цигарки палим недокурені

та затягаємось в корсет?

Чи вже втомилась наша нація,

чи недалеко до кінця, –

що в нас чудова профанація

і майже жодного співця!

І майже жодної поезії,

яка б нас вдарила! — Нема.

Самі предтечі анестезії

та лиш розгубленість сама…

ПЛЮСКЛИМ ПРОРОКАМ

До вас, казенні поети, офіціантики,

до вас моє слово, мій гнів.

Не робіть, не робіть ви романтики

з червоної крові братів!

Упивайтеся славою, винами,

взивайтесь жерцями краси, —

та не плачте, не вийте над домовинами,

як пси.

Фальшива естетика, грація

для вас навіть там, де гроби.

Що вам всесвітня федерація,

продажні натхненці, раби?

Що те братерство, коли вам еротика? –

Змовкніть, од могил одійдіть!

Революції від вас, як од нерівного ґнотика,

тільки чадить…

ПАЛІТЬ УНІВЕРСАЛИ…

Паліть універсали, топчіть декрети:

знов порють животи прокляті баґнети!

Проклинайте закони й канцелярський сказ –

Воля! – єдиний хай буде наказ.

Воля! воля! — серце в грудях…

Знов як рабів розпинають на людях.

Знову кайдани, тюрма, й шомполи,

і слово невільне мов з-під поли.

Хто має право примусить людину?

Хто може ніч обернути за днину?

І хто такий мудрий, щоб зразу нас всіх

повісив за правду, єдиний наш гріх?

Паліть універсали, топчіть декрети:

знов порють животи прокляті багнети!

Проклинайте закони й канцелярський сказ –

Воля! – єдиний хай буде наказ.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: