Григір Тютюнник
ОБМАРИЛО
В селі вже скрізь погасло. А у Волохів , крім лампочки підвибілуваним сволоком , горів ще й каганець на столі : цю ніч у нихмала опороситися свиня. Біля грубки лежав кулик жовтого околоту ,сухого і теплого,—на підстилку поросяткам, а з-під ліжка червонілановенька вільхова ліса.Заклавши руку за спину ірипко потираючи долонями , Антін Волохшвендяв по хаті —од столу до дверей і назад. І хоч був Антін змолодусутуленький , плечі тримав рівно і не шкрьобав ногами по долівці , якзавжди , а ставив їх чітко , як солдат.— Тепер , —гомонівдо жінки на піч ,—і ми, Палажко,зоживемо. І на кофтину тобі буде, і на платок великий, роменський —хо-хо —спроможемося…Палажці робилося ніяково і трохи якось аж млосно від тих слів.Вона сором’язливо совалась по черені , намагаючись озватися влад ,щоб не зіпсувати доброї господарської розмови.—А з тими ж грішми , що на трудодень за березень дадуть , —як?—питала несміливо.—Та подивимось , —одвічав Антін спроквола , немов і недумавраніше , як, справді , з тими грішми обернутися. —П одивимось. Може ,москалеві нашому прикупимо гражданські штани на демобілізацію , амо ’, кожушка мені розстараємося. Брат Мефодій писав же ото, що в 38 Астрахані вони ніпочім. Одне слово, продамо приплід , а далі воносамо покаже…П ідійшов до каганчика , зняв ганчіркою гаряче закіптюжене скло іпочавхекати в нього.— Ану , стара,—сказав лагідненько ,—навідайся до свині , а я склопочищу.Палажка хутенько , по-дівочому , скікнула з печі і отим , здавалося буже давно забутим, грайливим жіночим рухом перепнулася хусткою ,на цей раз не ховаючи під нею ясних карих очей. Помітивши скосатой рух , Антін шибеникувато ошкірнувся і вщипнув жінку за поперек.— А ти в мене ще й молодиця —хе-хе —показна…Палажка солодко зойкнула і, ховаючи посмішку в хустину , гнучкоодсахнулась од чоловіка.— Може б, ти , батьку, каганчика поки що погасив, — щебетнулавже од порога.—А то таке : і лампочка горить , і каганець…За інших обставин Антін , звичайно , нагримав би на дружину абосказав отак : «Ану не гавкать»! —але сьогодні , як бувало на свят-вечір ,лайка не йшла йому на язик.— Нічого , —озвався смиренно, —хай горить. Далебі , не збідніємо…Палажка вийшла. А Антін надів скло і знову зашмарував по хаті ,розмірковуючи про складні господарські справи.Ще заздалегідь до опоросу він кілька разів ходив у містечко набазар. Прицінювався до поросят, гомонів з чоловіками , що їхпродавали:— Воно зараз, поки оце хурделить ,—казав то одному, то другому,—ціни справжньої не візьмеш. Холодно. А отуди на весну карбованцівпо двадцять даватимуть залюбки.—Інемов міжіншим додавав: —Мояпервістка весною наведе…Дехто слухавйого уважно і погоджувався , інші бідкалися , що немаєпокупця , а були й такі , що казали Антонові спересердя :— Іди собі , чоловіче…Антін і неображався на них, бо таки співчував. І чим дужчеспівчував , тим більше радів за себе: йому вже отакого клопоту небуде…Увійшла Палажка і внесла до хати терпких пахощів весняної ночі.—Вжестелеться свинка, —сказала веселенько.—Заклопотанатака !Антін зупинився посеред хати , тернув долонею об долоню іпідсмикнув штани.— Стелеться , кажеш ? Угу. А ти ж не забула , як це воно , якстелеться ?—Т а чом би ж я забула ,—образилась Палажка.—Ота , що в насперед війною була , теж так робила : соломку писком розкидає ,розкидає… Це в обід. А в полудень уже й навела. Хіба ти забув ?39 —Хе , забув , —пхикнув Антін , —якби забув , то оце б не знав, що йробити. А так все, як у людей: і ліса , і підстилка є…Присів до столу і заходився обмацувати каганець : поправив скло ,хоч воно й так було добре надіте , викрутив навіщось гніт , а тоді зновуйого вкрутив, мугикаючи при цьому якоїсь веселої пісні.—От бач , як воно життя обертається , —мовив перегодом , зводячидо стелі пророчий погляд.—Недерма сказано: «То високо піднімитьчеловека, то в бездну бросить навсіди…» Таке воно й є. Візьми того жтаки Федая. У сорок сьомому , як у правління проліз , так таким ужерозумакою став, що куди твоє діло…—Еге , таке пхе було , —втулила Палажка.—У людей лихо, —продовжував Антін , —а він одно поросят набазар возить та гроші дере… Зустрів мене колись п’яний та: «На тобі ,Антоне, п’ятьорку , та хоч надурику випий , бо чортма в тебехазяйської кеби ».—О таке стерво , —обурено вигукнула Палажка. —А само ж,прости господи, матню набік носило…—Га-га-га,—засміявся Антін. —Точно, набік.—Кривоматній ! —підсипала Палажка , теж закипаючи зловтішнимсміхом.—Бга -га-га… Кривоматній !..—забухикав Антін.— Хі -хі -хі -і…—зашилася Палажка , наливаючись від напругидівочим рум’янком.—Розтапша нещасний…Сміялися довго , вмовкаючи лише на якусь хвилю , щоб глипнутиповітря або вліпити ще якесь замашненьке слово про Федая.Потім заморилися і, гикаючи , висякались обоє.— То як же ти , батьку, плануєш із поросятками? —трохи згодомзапитала Палажка.Антін ворухнув бровами і сточив їх на переніссі.— Та як…—поклав руку на коліно і, починаючи з мізинця , став почерзі загинати руді оцупкуваті пальці.— Значить, одне —Йо -о-осипові , Федорці , сестрі , —пару,—К-о-нонові кабанчика… А решту —на продаж.Надворі почало сіріти. У вікна зазирнула висока густа блакить.Світло од каганчика зробилося жовтим і куцим.— Мабуть , пора йти ,—сказав Антін.—Давай лишень мені коробкучи підрешітку ,—що ти там налаштувала ?Палажка зняла з печі підрешітку , замощену теплим ганчір’ям.— Чи ж улізуть ? —спитала.— Та повинні б. А ні , то двомазаходами вносимо.Антін наопашки , як бувало парубком, накинув діжурчину , сховавпід полу каганчика , щоб не погас на вітрі , і вийшов.40 А Палажка заходилася розтопляти в печі. Їй було трошки сумно ішкода цієї ночі. Пригадалася молодість , любенькі розмови з чоловікомі ще щось хороше , чого вона ніяк не могла згадати…Вже світом рипнули сінешні двері. У Палажки потерпло в грудях, асерце загрюкотіло , як перед сватами.Антін спотикнувся на порозі й виматюкався. У пригоршні в ньогововтузилося і кувікало маленьке червоне поросятко.— Що , не вмістилися ? —тьохнула Палажка.—Я так і знала…І раптом отетеріла , побачивши чоловікові очі —червоні збезсоння іякось дуже витріщені.—Оце і все,—сказав Антін.—Нема більше…—Як, то немає ?—Єк , єк ,—перекривив Антін.—Якби ж ти не гавкала!.. А то:«Кононові двоє , Федорці —пару»… Зараза! Увійшов , а вона вжешестеро розірвала…Палажка полізла на піч і почала плакати.— А щоб тобі було заціпило ! —гримнув Антін і вдарив ногою пооколотові.Потім закутушкав поросятко вряднину і поліз з ним належанку.Соннийстогнав , мимрив щось і ворочався збоку набік. Поросятколізло йому під руку, заклопотано хрюкало, шукаючи материноїцицьки. Антін спросоннясердито одштовхнув його. А вночі ,перевертаючись на інший бік , наліг плечем і задушив…Трохи згодом надворі тихо заграли багрянці і полізли у вікна.З ійшло червоне березневесонце.