А вже потім всідаються діти.Юхим куштує борщ, і коли він не дуже вичахлий і не дуже гарячий,питає:— А де це стрюк?Хтось із дітей подає йому стручок перцю, що попав під вінцявеликої полив’яної миски, й каже раденько:— Осьо, тату!Заховався.Юхим одламує вогнистий шматочок, вкидає у миску, тоді висипаєз долоні ще й зернята.— Чи не багато, батьку? —зауважує Мотря.—Дітвора ще язикипопече.— Кому багато буде, той попроситься,—одказує Юхим.Дітвора їсть мовчки, бо хто ж попроситься, як тато такий борщїдять?Юхим зачерпує повну ложку, повільно підносить до рота і якусьмить дивиться на неї, як на ворога, потім сьорб! —лунко, сердито йкоротко, немовби батогом ляснув —і ложка суха. Сьорб! Сьорб! —нишком і запекло. Коли ж попадеться комусь із старших дітейкурячий пуп чи печінка, Юхим скаже, переставши сьорбати:— Оддай, Маню, знахідку Колькові, він же менший од тебе.152 А Мотря при цьому ще й докине:— Він у нас сьогодні молодець, мамі дров уносив і тата бігаввиглядати.Юхим на те змовчує: малого іноді не завадить і підхвалити.Баба їсть з окремої мисочки, бо їй треба довго кутуляти. Юхимніколи не обходить її увагою за столом і, якщо вона не доїсть, буває,борщу, чи тушкованої картоплі, чи каші молочної, питається:— Чого цеви, бабуню, так погано сьогодні їсте?— Доживеш до мого віку, то й тобі неїстиметься, моя дитино,одказує Кравчиниха,—Колись, як була молодшою, хотілося, та небулочого, тепер єщо, та нехочеться.
Юхимовій дітворі чудно, що бабуся називає тата дитиною, токотрась із старших питає, поштиво усміхаючись:—Хіба ж тато —дитина?—Усі ми, дітки, діти, і старі, і малі, й середульші,—одказуєстаренька і сміється —німо, без жодного звуку.Це —«мирний» обід. А буває й так, що Мотря чимось не догодить Юхимові. І найчастіше —дуже гарячим борщем. Тоді на Кравчинунаходить голодний сказ. Він хапає миску, бігає з нею кругом хати,шукаючи вітру поза причілками, а знайшовши, заходжується віятиложкою борщ, як віють зерно до млина, і кричить так, що на всімкутку собаки ґвалт зчиняють:— Мало мене біля горна пече?! Га? Мало?!Коли ж вітру немає, Юхим підхоплює на руки ледь не відернийчавун з борщем і пхається з ним до колодязя.— Опускай у воду! У воду, кажу! —прискіпується до Мотрі йзалигує чавун обривком так, щоб дужка була.«Що се там за веремія?» —дивуються ті, хто не часто буває нацьому кутку села.«Та то в Кравчини обідають»,—байдуже пояснюють кутяни, бо вжезвикли. Так звикли, що коли хтось на когось кричить, йому кажуть:«Чого ти репетуєш, наче гарячого борщу вхопив?»Після обіду Юхим одразу ж добрішає і стає ще лагіднішим ібалакучішим, ніж завжди.—Про що ж тобі на завтра врок задали? —воркоче до сина чидочки і гладить чуб або кіски.—Про перпетуум-мобіле, тату…—А що ж то воно таке?—Вічний двигун, тату.—Гм,—каже Юхим і надовго замислюється.—Та й що ж, є такийдвигун?—Немає, тату.—Правильно, немає,—радіє Кравчина.—Нічого вічного немає.— А ви, тату? —озивається Колько.153 Юхим регочеться й каже:—А я, синоцю, вічний. Я —як той перепетмобіле!І ти підростеш —будеш вічним двигуном. Хто робить —той і двигун.—А хто не робить? —допитується Колько.— А хто не робить, той свистить,—сміється Юхим.Найдужче ж він любить учити молодшенького сина, щенешколяра, грамоти. Стане струнко, як солдат, притисне розчепіреніпальці до стегон —і до Колька:— Ану ж скажи, яка це буква?Колько схиляєголівку набік, примружує розумненькі очі й швидко-швидко відповідає:—«І», тату, тільки без крапочки вгорі.—А це? —Юхим викидає ліву руку вбік.—«Ги», тату.— А це? —радіє Юхим і якомога кругліше береться руками в боки.— А це «хви».—А оце ж яка?! —вже вигукує в щасливому запалі Юхим ібереться тільки одною, лівою рукою в бік.—А це, тату,—Колько навмисне витримує паузу, а Юхимнапружено жде і, коли вже на обличчі в нього з’являється ледьпомітна тінь досади, син, сміючись, каже:—А це, тату, «ри-и-и»!Старші діти, що теж пройшли колись по черзі цю батькову «школу»,обіймають Колька і хвалять, а Юхим враз нахмурюється й каже:— Ну, годі. Марш за уроки,а я пішов на роботу.Діти неохоче розходяться кожен до свого діла —не так вже й частовипадає їм побути з батьком,—а Юхим, заклавши чисті, одмитіцеглиною руки за спину, йде до своєї кузні. Дорогою він залюбкизупиняється погомоніти, коли хтось трапиться назустріч, самнапрошується зробити щось таке, чого, крім нього, коваля, ніхто вслободі зробити не зуміє: коли Кравчина не голодний, він кожномурадий прислужитися, кожному не пошкодує доброго слова чи поради,навіть насмішникам своїм. І потім до самогосмерку видзвонює йогомолоток по ковадлу —веселенько та вдатно, наче закликає людей дозакіптюженої кузні під сосновим бором. А якщо змовкне, то теозначає: притомився Юхим, зняв свого цупкого брезентовогофартуха, побитого іскрами, і, розтираючи праву руку —вона вжечастенько німіє йому,—пішов на низи подихати вільховою прохолодою.